Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ
1.1 Етапи розвитку економічної дипломатії
Першочерговим завданням нашого дослідження виступає з’ясування ключових етапів становлення та розвитку економічної дипломатії, як особливого явища на межі перетину двох галузей суспільної діяльності – дипломатії та економіки.
У XVIIІ-ХІХ ст. на європейську дипломатію серйозний вплив мали зміцнення Російської імперії, поява в Північній Америці нової держави – США, революції та зміни форм правління у Франції та Англії. Значно зросло значення, яке відігравали політичні партії в міжнародних процесах. Одним із ключових інструментів дипломатії стала діяльність преси. Становлення та розвиток зовнішньої політики стали залежати від удосконалення засобів зв’язку та транспорту, які пожвавлювали обмін та інформацією, між представниками та послами, спрощували контакти на вищому рівні між керівниками держав.
Вже ХІХ ст. не знало обмінів дрібними територіями між династіями, питання «шлюбної дипломатії» та відповідної спадщини вже не відігравали істотної ролі в міжнародних відносинах. На ключове місце у міжнародній системі відносин виходять наступні економічні аспекти:
торговельні угоди;
митна політика держав;
сприяння своїм підприємцями в боротьбі за ринки збуту товарів [16, с. 23].
Середина ХІХ століття відзначилась раніше не відомим явищем – фритредерства, яка запровадила Великобританія. Це стало можливим завдяки зміцненню позицій Англії на міжнародній арені. Кінець ХІХ ст. приніс світу зміну моделі міжнародних відносин: на зміну економіко-політичній конкуренції держав приходить протистояння імперій (Британської, Австро-Угорської, Російської), а також держав, що сповідували аналогічні цінності (Німеччини, Японії, Франції). В боротьбі цих країн і формувались нові моделі міжнародних відносин та дипломатії.
Вже на початку ХХ ст. провідну роль в міждержавних стосунках почав відігравати фінансовий капітал. Дипломатія цього періоду відображає у своїй діяльності вплив монополістичних об’єднань, банків, бірж. Так звані кар’єрні дипломати означають для держав не менше, ніж фінансові посередники, торгові представники та агенти, спекулянти на товарних та фондових біржах, економічні та політичні розвідники. Звичайними для політичної дипломатії стають економічні інструменти: концесії, позики, фінансовий контроль, економічна розвідка, призначення радників, консультантів, надання так званої «безкоштовної допомоги» з метою подальшого впливу та контролю.
Саме тому на думку дослідників, ХХ та ХХІ ст. в повній мірі можна вважати періодом розквіту дипломатії. Так, навіть в період Першої та Другої світових воєн кількість контактів між державами не скорочувалась. З більшим або меншим успіхом саме дипломатами вирішувались питання формування стратегічних альянсів та союзів, війни та миру, проведення міжнародних конференцій та укладання угод, безпеки та співробітництва, створення міжнародних організацій тощо [17, с. 225].
В сучасній науці існує чимало визначень дипломатії. Одним з найбільш поширених в Україні її трактувань є наступне: дипломатія – це діяльність уряду, спеціальних органів зовнішніх зносин або представників держави щодо здійснення міжнародної політики держави [20]. У французькому Великому енциклопедичному словнику Ларюсса дипломатія визначається як наука про договори, що регулюють міжнародні відносини [26, с. 477]. «Encyclopedia Americana» відзначає, що до дипломатії належать процедури і втілення результатів переговорів між державами [28, с. 417].
Офіційні відносини і переговори на міждержавному рівні здійснюються під час міжособових контактів дипломатів. Такі контакти мають усталену процедуру і форму, але водночас залежать і від вмінь, знань, таланту і такту представників держав. Тому справедливо буде відзначити, що дипломатія значною мірою є не тільки наукою, але і мистецтвом.
Сучасні засади дипломатії, підпорядковані вирішенню політичних і економічних проблем стратегічного характеру, були сформовані ще у XV-XVII століть. «Економізація» дипломатії почала яскраво проявлятись у другій половині ХІХ ст. (у 1850 р. в складі зовнішньополітичного відомства королівства Сардинії з’явилось управління комерції; у 1865 р. комерційний департамент був сформований у МЗС Великобританії; на межі ХІХ-ХХ ст. до аналогічних кроків вдались служби Німеччини і Франції) [30].
У ХХ-ХХІ ст. система світової економічної дипломатії вийшла на новий рівень, особливістю якого стало активне використання діяльності міжнародних економічних організацій – Міжнародного валютного фонду (МВФ), Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Світової організації торгівлі (СОТ), Міжнародних організацій із стандартизації та сертифікації, Міждержавних економічних організацій регіонального і наднаціонального типу [16, с. 24]. Переважна більшість з них належить до специфічних інститутів економічної дипломатії, які покликані відстежувати ситуацію в економічному стані різних країн і розробляти відповідну стратегію, націлену на виконання завдань, непосильних дипломатичним структурам державного (національного) рівня.
Магістр