Характер і значення реформ М. Кемаля в Туреччині (ID:614275)

ВСТУП Актуальність теми дослідження зумовлюється тим, що після Першої світової війни Османська імперія опинилась на лаві переможених і розпалась, не маючи ані можливостей, ані умов, ані ресурсів для подальшого існування. Але, незважаючи на ці всі фактори, таки була створена нова незалежна республіка, яка змогла не тільки захистити своє право на існування, але ще й проявила величезний та потужний потенціал для боротьби з проблемами, які були спричинені війною, та подальшого росту, розвитку й утвердження себе як повноправного суб’єкта міжнародних відносин. Туреччина змогла піднятись за правління такого відомого діяча, як Мустафа Кемаль Ататюрк, який проявив просто блискучі якості лідера, безмежний патріотизм та незламну силу волі. Він багато зробив для розвитку зовнішніх зносин повсталої, а згодом і незалежної Туреччини. Хоча спочатку його уряд і не визнавався країнами Антанти, але після того, як султан був скинутий з престолу і була проголошена держава з республіканським устроєм, ефективною програмою розвитку і новими принципами ведення зовнішньої та внутрішньої політики, цілому світові довелося погодитися з існуванням нового потенційного суперника. Мустафу Кемаля називають «Батьком турків». Деякі навіть кажуть, що в Туреччині панує його культ. В кафе, державних установах, музеях та школах висять його портрети, по радіо цитують його промови. Його цінують, поважають і пам’ятають, нікому не дозволяючи говорити про нього щось погане. Ататюрка проголошують національним героєм. Ось чому цікавим є аналіз його особистого життя, переживань, прагнень як передумов для формування стійких переконань та поглядів, завдяки яким цей видатний політичний та військовий діяч зміг створити нову державу та спрямувати її розвиток в правильному напрямку. Апогеєм діяльності першого президента Туреччини стали його реформи, що запроваджувались в усіх сферах життя, найефективнішими з яких були соціально-політичні та економічні. Тому необхідним є вивчення усіх аспектів цих перетворень, передумов, які на них вплинули, способів їхньої реалізації та наслідків, які вони спричинили для Турецької держави в післявоєнний період. Дослідження реформ Мустафи Кемаля допоможе зрозуміти, як діяти в умовах політичної нестабільності, які заходи варто вживати, а які не є бажаними, який вплив вони можуть здійснювати на формування стабільності в країні. Уважний аналіз політики, яку проводив лідер Туреччини, також підказує, якими якостями повинен володіти справжній патріот та активний політичний діяч, що хоче підняти свою країну на новий рівень. Мета курсової роботи – на базі досліджень і наукових праць дослідити реформаторську діяльність Мустафи Кемаля Ататюрка. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання: – охарактеризувати становище Туреччини після Першої світової війни; – дослідити етапи формування переконань реформатора та вплив історичних подій на їх особливості; – проаналізувати характерні особливості реформМустафи Кемаля Ататюрка в контексті соціально-політичного та економічного прогресу новоствореної Турецької республіки; – визначити місце реформ в суспільному розвитку Туреччини загалом. Об’єктом дослідження даної курсової роботи є становище Туреччини в період приходу до влади Мустафи Кемаля Ататюрка. Предмет дослідження – революційні перетворення в соціально-політичній та економічній сферах у даний період, чинники, що їх зумовили, основні риси та їхнє значення для турецького суспільства. Методологічна база дослідження визначається специфікою об’єкта та предмета, метою й завданнями. У дослідженні використані загальнонаукові методи – аналіз, синтез, аналогія, порівняння. Також використовувались спеціально-історичні методи. Зокрема, історико-ретроспективний метод – в огляді історіографії; хронологічний – для дослідження динаміки змін у формуванні поглядів політичного діяча; аналітичний – для аналізу здійснених реформ та досягнених результатів; метод систематизації та узагальнень – для обґрунтування висновків і теоретичних положень. Огляд літератури. Існує величезна кількість літератури, присвячена дослідженню особистості Кемаля Ататюрка. Часто перевидаються його виступи та спогади його соратників або свідків його діяльності. Дослідження його життя та діяльності розпочалися досить давно, в 30-х роках ХХ століття, ще за життя реформатора, зокрема в роботах радянських істориків (А. Д. Новичев). Наступна хвиля актуальності цієї теми припала на 50-60-ті роки (А. С. Тверитинова, А Ф. Міллер). Третім періодом, коли постать Ататюрка знову зацікавила істориків та політологів – 80-ті роки (Б. М. Поцхверія, М. А. Гасратян, С. Ф. Орешкова, Ю. А. Петросян). Але справжнім «вибухом» досліджень стали 2000-ні роки, наприклад, в працях П. П. Мойсеєва, Т. В. Орлової, Ю. Б. Райхеля, Р. Р. Кіласова, О. І. Корнієнка. В роботах західних дослідників дії Ататюрка зазвичай розглядаються з точки зору його прагнення залучити Туреччину до західної культури. Це, звичайно, існувало, але не домінувало в його вчинках. У турецьких же роботах підкреслюється суто національний аспект його дій при навмисному зміщенні їх з націоналізмом. Іноді цим намагаються посилити націонал-шовіністичні позиції правих угруповань сучасної Туреччини, вириваючи з контексту якісь цитати з виступів Ататюрка і спотворюючи образ цієї людини. Радянська література виділяє вплив Жовтневої революції та її лідерів на Туреччину. Кращими серед радянських робіт є дослідження А. Ф. Міллера, А. Д. Новичева, Б. М. Поцхверії, А. М. Лехенкова, Ю. Б. Райхеля. Вони описували його діяльність, маючи в розпорядженні неймовірно велику кількість правдивих фактів. Але за весь цей час тільки поверхово досліджувались такі аспекти цього питання, як моральність та гуманність його реформ, не висуваються міркування, нехай і утопічні, щодо іншого можливого розвитку подій, які наслідки вони мали б тощо. Тому в цій роботі будуть досліджуватись і ці аспекти. ВИСНОВКИ Після Першої світової війни, зазнавши нищівної поразки, Османська імперія розпалася. Її втрачені території і власне метрополія стали об'єктами найбільш хижацьких нападок імперіалістичних урядів європейських країн. Так само, як і Радянська Росія, Туреччина, починаючи з 1918 року, піддалася інтервенції. На заході області були окуповані одночасно Францією, Англією, Італією, Грецією. Складна ситуація склалася на Закавказькому фронті, а також на південному сході Малої Азії, окупованому французами, і в колишніх провінціях Османської імперії на Близькому Сході, де англійцями активно підтримувалися антиосманські збройні акції арабських племінних вождів. Проблеми в економічній сфері, політична нестабільність, втручання у внутрішні справи держави країн-переможниць, депопуляція та безліч інших не менш серйозних проблем – через це Османська імперія перебувала на межі зникнення з карти світу. Поява такого патріотичного та цілеспрямованого президента, як Мустафа Кемаль Ататюрк, в історії Туреччини була обумовлена світовими процесами початку XX століття. Маючи величезний досвід полководця та військового, він був натхненний ідеями молодотурків, що призвело до занепокоєння султана щодо політичного становища в країні. Згодом він був ненадовго ув’язнений, потім відісланий у Францію, де просте захоплення гаслами молодотурків почало формувати стійкі та далекоглядні ідеї щодо майбутнього країни. Мустафа Кемаль, як свідомий громадянин своєї держави, після закінчення війни зрозумів, що треба вжити негайних заходів, щоб врятувати свій народ. Після цього основними етапами його організаційних дій у визвольній боротьбі можна вважати створення політичного об'єднання «Товариства захисту прав Анатолії і Румелії», організацію та проведення конгресів в Ерзурумі і Сівасі, де була визначена тактика національного опору інтервентам. Результатом конгресів стало створення в 1920 році Великих національних зборів Туреччини (ВНЗТ) в Анкарі, що перетворилася з глухого містечка в столицю республіканської Туреччини. Згодом, після перемоги над військами Антанти, Мустафа Кемаль проголосив Турецьку незалежну республіку, а сам був вибраний президентом країни та почав її активно перебудовувати. Діяльність Мустафи Кемаля в економічній та соціально-політичній галузях призвела до великої кількості перетворень. Основними рисами політичних змін були скасування султанату, халіфату та проголошення республіки, ухвалення Конституції, перетворення держави, що базувалась на всеохоплюючій владі релігії, в світську республіку. У впровадженні економічних реформ найбільш ефективним було скасування системи ашарит, заохочення приватного підприємництва в сільському господарстві, створення зразкових сільськогосподарських підприємств. Перетворення в суспільному житті характеризувались наданням жінкам рівних з чоловіками прав, введенням реформи головних уборів і одягу, заборони на діяльність релігійних обителей та орденів, прийняттям закону про прізвища та скасування приставок до імен у вигляді прізвиськ і звань, введенням міжнародної системи годин, календаря і заходів вимірювання, мовної реформи тощо. «Турецький шлях в Європу» був послідовним і незмінним в головному – збереженні стратегії європеїзації, яка сприймалася в Туреччині як модернізація усього суспільства та здійснювалась через унікальні способи досягнення цієї стратегії – подолання традиційного східного авторитаризму та релігійного фанатизму, здійснення політики секуляризації та державного втручання в економіку та інші сфери життя суспільства. Місце реформ першого президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка в історії цієї країни є надзвичайно важливим, оскільки саме через них цей видатний політик за короткий період часу зміг створити основу для подальшого еволюційного розвитку світської природи Турецької республіки. Але існують і зовсім інші, повністю протилежні точки зору щодо особи Ататюрка та проведені ним заходи, які вважають його діяльність занадто переоціненою, спрямованою тільки на досягнення авторитету, влади та одноосібне панування, наводячи факти про диктаторський характер реформ та всіляко виявляючи невдоволення ними. Так, деяка жорстокість та суворість в них присутня, але це було просто необхідно для того, щоб не допустити зникнення турецького народу та створити могутню й незалежну державу як повноправну спадкоємицю колишньої Османської імперії. Ці реформи згуртували громадян Туреччини навколо національної ідеї та допомогли втілити її в життя.