Зразок роботи
ВСТУП
У людському суспільстві розвиток виявляється загальне і особливе. Загальне властиве всім людям певного віку, особливе відрізняє окрему людину. Особливе в людині називають індивідуальним, а особа з яскраво вираженим особливим – індивідуальністю. Індивідуальність характеризується сукупністю інтелектуальних, вольових, моральних, соціальних і інших рис особи, якого помітно відрізняють дану людину від інших людей. Природа щедро обдарувала людський рід: на Землі ніколи не було, немає і не буде двох абсолютно однакових людей. Кожна людина єдиний і неповторний в своїй індивідуальності.
Індивідуальність виражається в індивідуальних особливостях. Виникнення індивідуальних особливостей пов'язано з тим, що кожна людина проходить свій особливий шлях розвитку, набуваючи на ньому різних типологічних особливостей вищої першої діяльності. Останні впливають на своєрідність виникаючих якостей. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність відчуттів, сприйняття, мислення, пам'яті, уяви, особливості інтересів, схильностей, здібностей, темпераменту, характеру особи. Ними значною мірою обумовлено формування всіх якостей.
Чи винні у вихованні і навчанні враховуються індивідуальні особливості?
Здавалося б, відповідь на це питання повинна бути однозначно позитивним. Але це не так. Серед фахівців є серйозні розбіжності. Перша точка зору – масова школа не може і не повинна враховувати індивідуальність, пристосовувати до кожного окремого учня. Всі діти повинні одержувати однакові «порції» вчительської забави. Ніяких відмінностей не повинно бути у вихованні старанних і ледачих, обдарованих і нездібних, а так само старанних, допитливих і не чим що на світі не цікавляться. Людина, що закінчила той або інший тип учбового закладу, характеризується загальною, однаковим для всіх стандартом навченої і вихованості, прийнятим в даному закладі.
Дуже переконливо цю думку виразив Гегель: «Своєрідність людей не слід цінувати дуже високо. Навпаки, думка, що наставник повинен ретельно вивчати індивідуальність кожного учня, погодитися з нею і розвивати її, є абсолютно порожнім і ні на чому не заснованим. Для цього у нього немає і часу. Своєрідність дітей терпима у сімейному колі, але в школі починається життя по встановленому порядку, по загальним для всіх правилам. Тут доводиться піклуватися про те, що б діти відвикали від своєї оригінальності, що б вони уміли хотіли виконувати загальні правила і засвоювали собі результати загальної освіти. Тільки що перетворення душі складає виховання»
Я вважаю, що виховання повинне максимально спиратися на індивідуальність. Індивідуальний підхід полягає в управлінням людини, заснованому на глибокому знанні рис його особи і його життя. Коли ми говоримо про індивідуальний підхід, то маємо на увазі не пристосування цілей і основного змісту і виховання до окремого школяра, а пристосування форм і методів педагогічної дії до індивідуальних особливостей з тим, щоб забезпечити запроектований рівень розвитку особи. Індивідуальний підхід створює найбільш сприятливі можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильності і дарувань кожного учня. Індивідуального підходу особливо потребують «важкі» вихованці, малоздатні школярі, а також діти з яскраво вираженою затримкою розвитку.
Отже, дану тему я вибрав, щоб показати актуальність даної проблеми і необхідність здійснення індивідуального підходу що всім вчиться і зокрема до педагогічно запущеним.
Мета моєї роботи – показати актуальність проблеми індивідуального підходу в навчанні дітей.
Магістр