Зразок роботи
1.1. Розвивальне навчання на уроках української мови в умовах НУШ
Метою початкової освіти Нової української школи є всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, формування цінностей; розвиток самостійності, творчості, допитливості, що забезпечують її готовність до життя в демократичному й інформаційному суспільстві, продовження навчання в основній школі.
Сучасне розуміння ідей розвивального навчання підготовлене довготривалими пошуками світової педагогічної думки таких засобів навчання, які найбільшою мірою сприяють розвитку пізнавальних здібностей і особливостей дитини загалом.
Термін «розвивальне навчання» належить швейцарському педагогу Йоганну Песталоцці (1746–1827), одному із засновників дидактики початкового навчання. Цю ідею К. Д. Ушинський назвав «великим відкриттям Песталоцці» і всіляко розвивав її у своїх роботах, особливо у фундаментальній праці «Людина як предмет виховання» [].
Головні завдання початкового етапу навчання української мови в НУШ є: вироблення в учнів мотивації навчання рідної мови; формування комунікативних умінь; гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності – слухання, говоріння, читання і письма; ознайомлення з найважливішими функціональними складовими мовної системи за принципом «від загального до часткового; загальний розвиток особистості – інтелектуальний, моральний, вольовий.
Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також бувають найрізноманітніших загально-предметних умінь.
Розвивальне навчання на уроках української мови в умовах НУШ ґрунтується на компетентнісному підході, тому не передбачає заучування здобувачами визначень понять. Діти в процесі навчальної діяльності аналізують, узагальнюють та моделюють досліджувані мовні явища, виходячи на загальні способи діяльності, що забезпечує їм потенційні можливості досягнення життєвих цілей у різних ситуаціях. Такий підхід створює умови для природнього запам’ятовування дітьми визначень найважливіших мовних та математичних понять.
Використання розвивального навчання на уроках української мови в умовах НУШ повноцінно забезпечує формування спільних для всіх компетентностей наскрізних умінь: творчість, ініціативність, критичне та системне мислення, уміння висловлювати свою думку усно і письмово, здатність логічно обґрунтовувати позицію, здатність співпрацювати з іншими людьми, читання з розумінням, уміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми.
Освітній процес організовується в безпечному освітньому середовищі для адаптації дитини до систематичного навчання та здійснюється з урахуванням вікових особливостей, фізичного, психічного та інтелектуального розвитку дітей, їхніх особливих освітніх потреб.
Розвивальне навчання на уроках української мови в умовах НУШ здійснюється в умовах колективно-розподіленої навчальної діяльності за активної участі дітей в розв’язанні навчальних завдань. Навчальні завдання спрямовані на конструювання та опанування загального способу дії. Їх розв’язання здійснюється в умовах педагогіки партнерства – взаємодії між учителем, учнями та їхніми батьками, а також між самими учнями.
Таке навчальне співробітництво вимагає інтерактивних форм навчання (загальнокласна дискусія, групово-дискусійна робота, парно-дискусійна робота). Організувати навчальне співробітництво вчитель може лише «зсередини» як рівноправний її учасник, партнер, виконуючи функцію фасилітатора. Таким чином, навчальне співробітництво є колективно розподіленою навчальною діяльністю між учителем та учнями. Така форма взаємодії сприяє вихованню в дітей поваги до інших, формуванню відчуття справедливості, умінь діяти в конфліктних ситуаціях, цінувати кожну особистість, тобто формуванню громадянських та соціальних компетентностей.
Сформовані навички спілкування в межах класу стануть основою для більш широкої якісної взаємодії – міжкультурного спілкування іноземними мовами. Перебування дитини в ситуації вільного вияву свого «Я» (власних поглядів, вибору прийнятної для себе форми взаємодії, типу роботи) як найкраще сприяє багатогранному розвитку особистості, зокрема формуванню культурної компетентності – творчої реалізації в різних галузях культури.
У процесі навчальної діяльності дитина виявляє ініціативність, готовність брати відповідальність за власні рішення, у неї формується вміння організовувати свою діяльність для досягнення поставлених цілей, усвідомлення етичної цінності ефективної співпраці, що сприяє формуванню підприємливості та фінансової грамотності.
Сформовані вміння глибокого аналізу явищ під час опанування мовно літературної та математичної освітніх галузей забезпечують здобувачеві не лише вільне володіння державною мовою й математичну компетентність, а й стануть підґрунтям для формування таких ключових компетентностей, як екологічна, природнича, технічна.
Навчальна діяльність на уроках української мови здійснюється в умовах свідомого самозмінювання учнів, що забезпечує формування всіх її складових – мотиву (навчально пізнавального інтересу), цілепокладання (уміння висувати мету та проміжні цілі), контролю, оцінювання, а також дій аналізу, узагальнення, моделювання, конкретизації. Таким чином, навчальна діяльність започатковує становлення потреби та здатності особистості навчатися впродовж життя, набувати інформаційно-комунікаційної, інноваційної компетентностей.
Очікувані результати навчання досягаються завдяки реалізації дослідницького методу та організації освітньої діяльності у формі колективного навчального діалогу (загальна, групова, парна дискусія), а також використання інших інтерактивних форм (проектна діяльність, сюжетно-рольові ігри, драматизації, екскурсії тощо), технологій дистанційного та/або змішаного навчання.
Відбір дидактичного матеріалу та різні види роботи з ним мають допомогти дітям усвідомити мову, як матеріал передачі думки і змісту, відчути красу слова, виховати потребу в творчості, прагнення до точності, виразності, образності власного мовлення, намагання додержуватися норм у використанні мовних одиниць різних рівнів мовної системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою. ці знання, формування мовленнєвих умінь, розширення досвіду мовленнєвотворчої діяльності школярів.
Орієнтиром у формулюванні навчальних цілей уроку є визначені в програмі з української мови державні вимоги до рівня засвоєння змісту мовної і мовленнєвої ліній. Слід також брати до уваги, яке місце займає урок у системі уроків, присвячених вивченню теми чи розділу. Це показник того, на якому рівні учні мають засвоїти програмовий матеріал на конкретному уроці: одержати уявлення про мовні одиниці чи знати їх істотні ознаки, розпізнавати мовні одиниці або явища чи застосовувати правила їх уживання, використовувати мовні знання й уміння на репродуктивному чи творчому рівнях.
Розвивальні цілі передбачають роботу над розвитком мислення учнів (формуванням умінь аналізувати, порівнювати, встановлювати і пояснювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки, узагальнювати, доводити тощо); розвитком самостійності у навчанні (формуванням умінь працювати за зразком, виконувати завдання з коментуванням своїх дій, самостійно застосовувати правило, здійснювати самоперевірку); розвитком умінь застосовувати знання в нових ситуаціях, співпрацювати з іншими учасниками освітнього процесу тощо.
