Зразок роботи
ВСТУП
Необхідність якісної освіти спонукає до пошуку нових підходів до оцінки його ефективності та основних напрямів модернізації, що враховує взаємодію внутрішніх закономірностей формування та розвитку освітніх систем із зовнішніми законами функціонування і розвитку їх системного оточення – соціуму, економіки, держави, цивілізації. Вітчизняна освіта націлена на створення механізму стійкого розвитку системи освіти відповідно до вимог XXI століття, соціальними і економічними потребами суспільства, запитами особистості.
Принципові зміни в суспільстві диктують нові вимоги до освіти. Сучасний фахівець повинен володіти сучасними інформаційними технологіями, володіти комунікативними здібностями, вміти трансформувати набуті знання в інноваційні технології і працювати в команді, володіти навичками самостійного отримання знань і підвищення кваліфікації. У зв'язку з цим, засвоєння учнями певної системи знань і професійних умінь є недостатнім, з'являється потреба здійснити поворот до навчання, що враховує індивідуально-психологічні можливості кожного учня. Реалізація цієї мети передбачає, що в навчальний процес повинен набувати характер самостійної праці учнів, поза самостійної роботи не можна підготувати активну особистість, фахівця, необхідного сучасного суспільства і виробництва.
В умовах, коли якість навчання учнів набуває особливого значення, проблема самостійності і самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів у навчальному процесі повстає особливо гостро. У державних документах про освіту «Освіта. Україна XXI століття», «Доктрина розвитку національної освіти в Україні» та інших йдеться про необхідність докорінного реформування навчального процесу, про забезпечення особистісно-орієнтованого навчального процесу, з чим і пов`язаний перехід до концептуально нової організації навчальної організації учнів [16].
Розвитком самостійності в процесі навчальної діяльності займалися такі вчені, як В. Буряк, П. Підкасистий, Б. Єсипов. Вони стверджували, що самостійність включає в себе такі сторони: ставлення вчителя до проявів самостійності учня; уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу; уміння виділяти головне і другорядне; оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу; наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається; самостійне застосування засвоєних знань; оцінка учнем своєї роботи і її результатів [2, 5, 18].
Аналіз розвитку ідей з проблеми дозволяє виділити три напрямки, в рамках яких проблема самостійної діяльності обговорюється впродовж багатьох віків.
Представниками першого напрямку можна вважати давньогрецьких вчених (Арістотель, Платон, Сократ), які глибоко і всебічно обґрунтували значення активного і самостійного оволодіння учнями знань.
Другий напрямок бере свій початок у працях Я. Коменського, змістом якого є розробка організаційно-практичних питань учнів в самостійній діяльності.
Третій напрямок характеризується тим, що самостійна діяльність учнів не тільки декларується як педагогічний засіб або метод викладання, але і є предметом дослідження.
У працях прогресивних мислителів і педагогів минулого Західної Європи Я. Коменського, Ж. Ж. Руссо, І. Песталоцці, Ф. Дістервега не раз підкреслювалось значення самостійності учнів в оволодінні знаннями, вміннями і навичками. Я. Коменський у «Великій дидактиці» писав, що: «Людей необхідно вчити спостерігати самим природу, а не тільки пам'ятати чужі спостереження і пояснення з книжок» [11, с. 179].
Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів на той час були роботи Є. Голанта, у яких учений визначив три види самостійності учнів: організаційно-технічну самостійність, самостійність у практичній діяльності, самостійність у процесі пізнавальної діяльності.
Про значення самостійної роботи, яка сприяє розвитку розумових здібностей учня, писали і визначні діячі прогресивної педагогіки, зокрема, М. Бунаков, В. Вахтєров В. Водовозов, О. Герд, П. Лесгафт, К. Ушинський та ін. Так К. Ушинський вважав, що навчання учнів повинно здійснюватися переважно на основі вражень, здобутих ними безпосередньо з навколишнього світу. Він висунув і розробив положення про значення знань, здобутих самими учнями [21, с. 252].
Вихованню самостійності учнів особливого значення надавав відомий учений методист О. Герд. У своїх працях він зазначав, що вчитель повинен розвинути в учнів інтерес до самостійного вивчення явищ природи, передавати їм потрібні практичні відомості і прийоми. Його книжки і методичні посібники містять десятки класних і домашніх завдань для самостійної роботи учнів.
Самостійна робота – це вища форма навчальної діяльності учня, що є формою самоосвіти.
В. Буряк розглядав самостійну роботу як вид учбової діяльності учнів. Вона має бути передусім досвідченою, внутрішньо мотивованою діяльністю. Самостійна робота є різнобічним явищем і має не тільки навчальне, а й особистісне, суспільне значення. Сутність цього складного і багатогранного явища, на думку цього дослідника, ще термінологічно точно не визначена [2].
Найбільш правильним варто визнати визначення самостійної роботи, дане Б. Єсиповим: «Самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, по його завданню в спеціально наданий для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових чи фізичних (чи тих та інших разом) дій» [5, с. 15].
Дидактами і методистами виконана велика робота по вивченню і опису різних видів самостійних робіт. Найбільш повно проблему самостійної роботи учнів у навчальному процесі та підходи до класифікації цього методу за характером пізнавальної діяльності представлено в роботах Б. Єсипова та П. Підкасістого [5, 18], які узагальнили передовий досвід застосування самостійних робіт учнів у навчанні в структурі традиційного уроку середини 50-х років, призначення якого, як відомо, в основному полягало в тому, щоб створити необхідні умови й атмосферу успішного засвоєння учнями знань, умінь і навичок.
Для того, щоб учень міг вільно і міцно засвоювати знання, треба розвивати її аналітичне мислення, навчати виділяти істотне у навчальному матеріалі, порівнювати, робити узагальнення, доводити окремі положення, оцінювати явища і події, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Цього можна досягти у процесі активної самостійної діяльності. Самостійна учбова діяльність учня забезпечує більш ефективне засвоєння навчального матеріалу, якщо її організація має системний характер, забезпечує оптимальний рівень пізнавальної активності учня, поєднує репродуктивну і продуктивну діяльність учнів та за змістом поглиблює засвоєний матеріал. Відомо, що часто застосовувана самостійна робота розвиває зосередженість, цілеспрямованість, уміння міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як особливість мислення і рису характеру учня.
Результати наукових досліджень, науковий доробок педагогів дають змогу виділити такі основні напрямки розвитку самостійності учнів у процесі навчання: створення пошукової проблемної ситуації на уроці; застосування системи самостійних робіт; використання нових форм уроку; різноманітних дидактичних та навчально-технічних засобів; розвиток самостійності і активності учнів у процесі трудового навчання.
Однак, при всій численності напрямків, глибині і широті досліджень, дана проблема залишається недостатньо розробленою щодо ситуації сучасної освіти і вимагає подальшого дослідження. Це обумовлюється тим, що навчальний процес повинен бути підпорядкований не стільки завданню інформаційного насичення, скільки формуванню продуктивного мислення, розвитку інтелектуального потенціалу особистості, становленню способів логічного аналізу та всебічної обробки споживаної інформації, творчому конструювання. У сучасних умовах проблема організації самостійної роботи учня стає досить актуальною, оскільки частка аудиторних занять в загальному обсязі, часу, що відводиться для вивчення дисциплін, все зменшується.
Самостійність у навчальній роботі сприяє розвитку зацікавленості учня в досліджуваному матеріалі, виробляє у нього вміння і потреба самостійно здобувати знання.
Ураховуючи невдосконаленість вище названої проблеми ми обрали тему дослідження: "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ МАЙБУТНІХ ОПЕРАТОРІВ КОМПЮТЕРНОГО НАБОРУ У ПТНЗ".
Об’єкт дослідження: організація самостійної роботи учнів ПТНЗ.
Предмет дослідження: педагогічні умови організації самостійної роботи майбутніх операторів комп’ютерного набору у ПТНЗ.
Мета дослідження: визначити та обґрунтувати педагогічні умови організації самостійної роботи майбутніх операторів комп’ютерного набору у ПТНЗ.
Ураховуючи об’єкт, предмет та мету дослідження нами була сформульована наукова гіпотеза, яка полягала в тому, що організація самостійної роботи майбутніх операторів комп’ютерного набору буде здійснюватись більш ефективно за умов:
урахування особливостей організації самостійної роботи;
підвищення рівня готовності педагогів професійного навчання і учнів до самостійної роботи;
систематичної організації самостійної роботи.
Для вирішення мети нами були поставлені такі завдання:
1. Дослідити стан проблеми організації самостійної роботи учнів ПТНЗ у педагогічній теорії та практиці.
2. Розкрити сутність самостійної роботи та охарактеризувати форми її організації.
3. Визначити та обґрунтувати педагогічні умови організації самостійної роботи майбутніх операторів комп’ютерного набору.
4. Розробити методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи учнів ПТНЗ.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні та обґрунтування педагогічних умов організації самостійної роботи майбутніх операторів комп’ютерного набору.
Практичне значення дослідження у розробці дидактичного забезпечення до вивчення теми «Обробка графічної інформації» майбутніми операторами комп’ютерного набору та обґрунтуванні технології навчання на різних етапах заняття.
Магістр