Зразок роботи
ІІ. ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО
ЩОДО РОЗВИТКУ МОВИ ДІТЕЙ.
2.1. Впровадження ідей В.О.Сухомлинського щодо розвитку мови дітей.
У процесі становлення національної школи в Україні особливої актуальності набувають численні положення праць В.О. Сухомлинського, що стосуються розвитку в учнів умінь і навичок усного та писемного мовлення, піднесення мовленнєвої культури.
Педагог вважав, що вміння вправно користуватися мовою, відчуття краси слова потрібні кожній людині. Дзеркалом духовної культури, за В. О. Сухомлинським, є мовна культура людини. «У мові, – був переконаний Василь Олександрович, – відбивається ідейна спрямованість духовного життя людини, слово містить у собі невичерпні можливості для впливу на її світоглядну сферу». (9.С.59). Відомий вчений зауважував, що рідна мова – це «духовне багатство народу», в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. (22.С.201). Великий педагог підкреслив красу й особливість рідного слова: «Чим глибше людина пізнає тонкощі рідної мови, тим тонша її сприйнятливість до гри відтінків рідного слова, тим більше підготовлений її розум до оволодіння мовами інших народів, тим активніше сприймає красу слова».. (22.С.201).
На думку вченого, розвиток мовлення особистості зумовлюється багатьма чинниками. Серед них слід урахувати наступність між сім’єю, дошкільним закладом, школою. В. О. Сухомлинський прагнув, щоб багатство рідної мови відкривалося дітям з раннього дитинства, а тому багато працював у цьому напрямі з дошкільнятами. Тому вважав, що творчість людини є вершиною її духовного життя, показником розвитку інтелекту, почуттів та волі, суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей, умовою утвердження людської гідності.
Прищепити любов до рідного слова необхідно в ранньому дитинстві, ще до школи, оскільки дитяча душа надзвичайно чутлива до тонкощів краси й емоційного забарвлення рідного слова, оскільки дитинство не є підготовкою до життя, це «справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя». Тільки від того, що ввійде в період дитинства в розум і серце дитини, залежить те, якою людиною вона стане завтра. Саме у цей період необхідно «... відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це і природа рідного краю, і мати з батьком, і рідне село, місто, колгосп, підприємство, де працюють батьки, і славне минуле Вітчизни, її героїчна історія - все це повинно злитися в маленькій душі в образ великої святині - Батьківщини». (23. С.133 ).
Отже, принцип національної спрямованості мовленнєвого розвитку дитини і навчання її рідної мови, тісно переплітається з принципом урахування вікових особливостей дитини. На думку педагога, за допомогою народної дидактики ми можемо легко прищепити дитині раннього віку любов до рідного слова, щоб воно «жило, грало всіма барвами й відтінками у її душі, говорило про красу рідної землі, про національні ідеали і прагнення». (23. С.211).
Дитина починає опановувати рідну мову з раннього дитинства, а її вдосконалення, засвоєння мовленнєвої культури триває протягом усього життя. Так, перші слова малюк вимовляє в кінці першого - на початку другого року життя. Він уважно прислухається до мови батьків, яка є взірцем для наслідування. На третьому році дитина засвоює дорослу мову, починає опановувати літературну мову, вступає у сферу побутового спілкування, якому притаманний розмовно-побутовий стиль, починає засвоювати діалогічне мовлення. Щоб допомогти дітям, народ склав забавлянки, ігри, примовки - мовленнєві моделі життєвих діалогів. Кожен діалогічний текст народних забавлянок - це своєрідний мовленнєвий зразок розмовно-побутового стилю, що супроводжує повсякденне спілкування малюка.
У чотири роки дитина засвоює художній стиль рідної мови за умови використання вихователем фольклорних творів та кращих зразків літературної творчості українських письменників. Отже, завдання вихователя дошкільного закладу - докласти усіх зусиль, щоб народні перлини стали надбанням активного дитячого словника.
В.О. Сухомлинський наголошував в своїй статті «Рідне слово» на те, що «мова - духовне багатство народу», а мовна культура людини - це «дзеркало її духовної культури», це образ її почуттів, думок, ставлення до інших, що передається у словах рідної мови, а рідна мова виховує національну психологію, національний характер, національну свідомість. Таким чином, можна виділити принцип сенсибілізації духовного розвитку особистості через Образ рідного слова.
Принцип інтеракційної (взаємопов’язаної) діяльності в розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови знайшов своє втілення у своєрідному підході В. Сухомлинського до навчання дітей розповіді і грамоти. Під час екскурсій, спостережень у природі діти складали розповіді, малювали, підписуючи малюнки буквами, вчились читати і писати, а також любити і охороняти рідну природу.
У тісній взаємодії з попереднім принципом перебуває наступний принцип – сенсорно - лінгвістичного розвитку та навчання дітей розвитку мови. Багаторічний досвід роботи з дітьми переконав вченого у необхідності використання природи як сенсорної, чуттєвої основи мовленнєвого розвитку дитини. Для шестирічних дітей він реалізовує це завдання у «Школі під блакитним небом».
Магістр