Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Невід’ємною складовою частиною комунікативної компетентності молодших школярів є розвиток мовленнєвого спілкування, яке передбачає не тільки збагачення словникового запасу учня формами мовного етикету, а й уміле варіювання інтонацією відповідно до мовленнєвої ситуації. Нові сучасні підходи до модернізації початкової освіти актуалізують проблему розвитку мовленнєвого спілкування молодших школярів, зокрема удосконалення їхньої мовленнєвої культури.
Проблема дослідження мовленнєвого спілкування є важливим питанням. Мовленнєвий розвиток учня дуже вагома умова його успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах. Забезпечення розвитку мовленнєвого спілкування молодших школярів – означає навчити їх грамотно висловлюватись в усній і писемній формах мовлення.
Педагоги, проводячи уроки, зосереджують увагу на теоретичному викладі матеріалу, а це призводить до механічного запам’ятовування, до заучування напам’ять визначень учнями. Під час практичного застосування мови молодші школярі допускають помилки як мовного, так і мовленнєвого характеру. Вчителі часто не звертають увагу на постановку комунікативних завдань у вигляді ігрових методів, які сприяли б реалізації комунікативно-діяльнісного підходу до навчання.
Враховуючи завдання та основну мету навчання – формувати комунікативну компетентність учнів, кожен урок повинен мати комунікативну спрямованість. Ефективність уроків залежатиме не лише від розуміння вчителем поставлених завдань, але й від умінь так організувати навчання, щоб дітям було цікаво, щоб на кожному уроці забезпечувався розвиток пізнавальних здібностей.
Зважаючи на психологічні особливості учнів молодшого шкільного віку, – найефективнішим у навчанні є використання ігрових методів та прийомів, які супроводжуються різноманітним унаочненням – предметними та сюжетними малюнками, муляжами овочів, фруктів, а також іграшками. Під час організації будь-якої ігрової діяльності педагогу необхідно добре знати та враховувати як виховний потенціал гри, так і доцільність її використання відповідно до навчального матеріалу уроку та вікових особливостей вихованців. Психологами неодноразово наголошено на необхідності педагогічного керівництва грою – під впливом раціонально організованої ігрової діяльності позитивні зміни дитячої особистості відбуваються ефективніше. Отже, ця проблема в педагогіці гри висувається на перший план.
Стан дослідження теми. Проблема розвитку мовлення почала висвітлюватися в педагогічній літературі ще в 20-30 роках XX ст., а проблема розвитку мовленнєвого спілкування в ігровій діяльності цікавила багатьох дослідників. Однак, практика вивчення рідної мови в сучасній школі свідчить, що розвиток мовлення учнів не посідає належного місця в системі педагогічної роботи й часто перетворюється в часто незрозуміле для дитини заучування сухих мовних категорій.
Значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив Ш. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна ввести дитину в складний світ пізнання. Суперечності між вимогами, що постають перед спеціалістами в сучасних умовах, та рівнем їхньої готовності до професійної діяльності вимагають утвердження якісно нових суб’єктних відносин у навчанні.
Сучасний стан проблеми представлений теоретичними доробками науковців: В. Бадер, Л. Варзацької, М. Вашуленка, Л. Нікоденко, А. Зимульдінової та ін. Наполегливо працюють у напрямі вирішення цієї проблеми відомі педагоги-новатори І. Гудзик, С. Ільїн, В. Краковський, С. Лисенкова, В. Шаталов та ін.
Отже, актуальність і недостатність вивчення проблеми зумовили вибір теми дипломного дослідження „Розвиток мовленнєвого спілкування дітей молодшого шкільного віку в ігровій діяльності”.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати особливості та дослідити стан розвитку мовленнєвого спілкування дітей молодшого шкільного віку в ігровій діяльності.
Задачі дослідження:
1. Обґрунтувати актуальність проблеми розвитку мовленнєвого спілкування молодших школярів на сучасному етапі.
2. Виявити значення ігрової діяльності у розвитку мовленнєвого спілкування дітей молодшого шкільного віку.
3. Здійснити дослідження стану розвитку мовленнєвого спілкування учнів початкових класів в ігровій діяльності.
4. Розкрити специфіку мовленнєвої діяльності молодших школярів під час гри на уроках розвитку зв’язного мовлення.
Об’єкт дослідження: процес розвитку мовленнєвого спілкування молодших школярів під час гри.
Предмет дослідження: особливості розвитку мовленнєвого спілкування дітей молодшого шкільного віку в процесі ігрової діяльності.
Для досягнення поставленої мети та вирішення задач були використані такі методи дослідження:
теоретичні: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних психологічної, педагогічної та методичної літератури, що дало змогу виявити, узагальнити й систематизувати наукові матеріали з проблеми дослідження;
емпіричні: педагогічні спостереження, констатувальний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.
Теоретичне значення дослідження полягає у розробці теоретичних положень щодо формування комунікативних умінь учнів молодших класів, ігрових засобів та прийомів на уроках в початкових класах; у розкритті системи роботи вчителя (комунікативних завдань, текстів та ігрових ситуацій) щодо використання різних способів організації ігрової діяльності на уроках у початкових класах.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріали дипломної роботи можуть використовувати учителі початкової школи для ефективної реалізації розвивального потенціалу ігор як засобу розвитку мовленнєвого спілкування учнів початкових класів, а також майбутні педагоги при підготовці до семінарських і практичних занять з методики навчання української мови та під час проходження педагогічної практики.
Структура дипломної роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВОГО СПІЛКУВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В ІГРОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Актуальність проблеми розвитку мовленнєвого спілкування молодших школярів на сучасному етапі
Мовлення є основним засобом людського спілкування. Без нього людина не мала б можливості отримувати і передавати велику кількість інформації, зокрема таку, яка несе велике смислове навантаження або фіксує в собі те, що неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів (абстрактні поняття, безпосередньо не сприйняті явища, закони, правила тощо). Також, за допомогою мовлення передаються думки та почуття.
Вербальне або мовленнєве спілкування – це засіб, пов’язаний з використанням мови. Іншими словами, мовленнєве спілкування – це комунікативний акт [27, с. 376].
Культура мовленнєвого спілкування охоплює дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу – що вона вміє не тільки слухати, а й чути [6, с. 31].
Розглянемо характеристику „говоріння”. Це механізми побудови висловлювань відповідно до індивідуальних особливостей людини, що говорить. Це й особливості використаної лексики, і володіння граматикою, і багатство асоціацій, і продуктивність чи стереотипність мовлення, його динамічність, прояв за допомогою слів певного ставлення до співрозмовника. Конструюючи висловлювання, ми стимулюємо іншу людину до створення внутрішнього образу, подібного до того, що йому передається. При цьому відбувається розв’язання конкретних комунікативних задач відповідно до мети мовлення й особливостей ситуації. Висловлювання конструюються відповідно до граматичних правил, а з погляду психології вони несуть у собі переконуючий вплив.
Окремі аспекти проблеми формування в молодших школярів мовленнєвого спілкування висвітлюються в працях методистів Н. Бабич [3], І. Большакова [7], Г. Демченко [30], І. Синиця [70] та ін. Зокрема ними зазначається, що діалог є основною, домінуючою формою мовлення, і тому в практиці навчання рідної мови в початкових класах він повинен посідати належне місце. На їх думку, процес навчання говоріння в початкових класах слід будувати в напрямі від діалогу до монологу, а не навпаки [7, с. 9].
Чинними програмами передбачено набуття молодшими школярами елементарних знань про мовлення (усне і писемне, діалогічне й монологічне); про особливості висловлювань, які можуть бути обумовлені чи їх комунікативними завданнями, чи ситуацією спілкування [31, с. 2].
Дитина, як зазначають В. Науменко, М. Захарійчук, є учасником спілкування в різних ситуаціях мовлення. Їй треба бути впевненою, що вона говорить правильно. Крім цього, вона повинна знати правила етикету та засоби виразності (звукові: сила, висота, тембр, мелодія голосу, тон, темп мовлення, паузи; візуальні: поза, жести, міміка, погляд). Тому під час вивчення розділу „Мова і мовлення” важливо формувати в дітей інтерес до їхнього власного мовлення і мовлення навколишніх людей, зокрема: мовлення вчителя, однокласників.
Формування та розвиток навичок мовленнєвого спілкування передбачає роботу над побудовою таких діалогічних і монологічних висловлювань (усних і письмових): переказ готових текстів і побудову висловлювань на основі прочитаних чи прослуханих творів, переглянутих фільмів; розповідей родичів, знайомих про певні події, про випадки із повсякденного життя школярів. Необхідно пропонувати учням складати усні і письмові висловлювання з певною комунікативною метою (записка із запрошенням, вітанням, вибаченням, оголошенням тощо) [58, с. 13].
Завдяки мовленню, як засобу спілкування індивідуальна свідомість людини, не обмежуючись особистим досвідом, збагачується досвідом інших людей, причому в набагато більшому ступені, ніж це може дозволити спостереження та інші процеси не мовленнєвого, безпосереднього пізнання, здійснюваного через органи чуття: сприйняття, увага, уява, пам’ять і мислення. Зміст і форма мовлення людини залежать від її віку, ситуації, досвіду, темпераменту, характеру, здібностей, інтересів, станів.
За допомогою мовлення учні засвоюють навчальний матеріал, спілкуються, впливають один на одного і впливають на себе в процесі самопізнання. Чим активніше учні удосконалюють усне, письмове та інші види мовлення, поповнюють свій словниковий запас, тим кращий рівень їх пізнавальних можливостей і культури. Тому постає питання розгляду особливостей розвитку мовлення молодших школярів у процесі навчання.
Як відзначає Р. Нємов: „ Зі вступом дитини до школи в число провідних разом із спілкуванням і грою висувається учбова діяльність. У розвитку дітей молодшого шкільного віку цій діяльності належить особлива роль. Саме вона визначає характер інших видів діяльності: ігрову, трудову і спілкування. Розширюються сфери і зміст спілкування молодших школярів з навколишнім світом, особливо дорослими, які виступають в ролі вчителів, служать зразками для наслідування і основним джерелом різноманітних знань” [62, с. 39].
Вислови молодшого школяра, як правило, безпосередні. Часто це повторювання, називання; переважає стисла, мимовільна, реактивна (діалогічна) мова. Проте, шкільний курс сприяє формуванню довільного, розгорненого мовлення, вчить його планувати. На заняттях вчитель ставить перед учнями завдання навчитися давати повні і розгорнені відповіді на запитання, розповідати за певним планом, не повторюватися, говорити правильно, закінченими фразами, зв’язно переказувати великий за об’ємом матеріал. Передача розповідей, вивід і формулювання правил будується як монолог. В процесі учбової діяльності учні повинні оволодіти довільною, активною, програмованою, комунікативною і монологічною мовою.
Діти у віці від 9 до 11 років в середньому вживають близько 5000 нових слів. Дитина шкільного віку вживає слово точніше по його значенню, семантичні знання все краще систематизувалися і розташовуються. Дорослішаючи дитина все краще може пояснити значення слова. Наприклад, на початку дитина характеризує слово за його функціями або зовнішньому вигляді, пізніше характеризує абстрактніше, вживає синоніми, розділяє предмети по категоріях. Це означає, що діти старшого віку вміють абстрактно пояснювати значення слів, переходити від значення, заснованого на власних відчуттях і досвіді, до більш узагальненого, отриманого з інформації інших людей [11, с. 28].
Піклуючись про збагачення лексики дітей, ми повинні розуміти, що і слова, які засвоюються дітьми, діляться на дві категорії. У першій з них, яку можна назвати активним запасом слів, входять ті слова, які дитина не лише розуміє, але активно, свідомо, у відповідному випадку використовує в своєму мовленні. До другого, пасивного запасу слів відносяться слова, які людина розуміє, пов’язує з певним уявленням, але, які в мовлення його не входять. Нове пропоноване слово поповнить словниковий активний запас дітей тільки в тому випадку, якщо воно буде закріплене. Мало вимовити його кілька разів. Діти повинні сприймати його слухом і свідомістю як найчастіше.
Важливими характеристиками вербального засобу спілкування, зокрема говоріння, є діалог та монолог. Монологічне мовлення – це таке мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухають, сприймають її повідомлення. Діалогічним називають мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями. Монолог неначе передбачає реакції співрозмовника. Висловлювання тут більш розгорнуті, свідоміше добираються слова й вибудовуються речення, певну роль відіграють міміка та жести. Під час монологу має місце нерівноправність щодо обміну інформацією. Тут домінує один, він одночасно є джерелом інформації, ставить запитання, контролює та оцінює відповіді. Проте така взаємодія передбачає лише поверхове, часткове розуміння та прийняття іншого учасника спілкування.
Діалог називають особливою, більш високою формою спілкування людей. Під час діалогу відбувається обмін думками, більше враховується чуже слово, позиції співрозмовників є рівноправними. Висловлювання вживаються більш згорнуті, а жестів менше. Для того щоб зробити крок до діалогу, вчитель повинен виходити з такого постулату – не відстоювати свої погляди, а знаходити шлях до спільного розгляду проблеми. Найчастіше заважають розпочати діалог такі причини: недостатнє володіння темою обговорення; предмет бесіди не цікавить співрозмовника; співрозмовників відволікають сторонні думки, які спотворюють зміст інформації; різний культурний та інтелектуальний рівень співрозмовників; вони належать до різних професійних груп; між співрозмовниками існує відмінність у статусі; одна сторона ставиться до іншої вороже; співрозмовники мають обмежений час для розмови та ін. [12, с. 23].
Для того, щоб звичайне спілкування трансформувалося в діалог, слід відмовлятися від суджень та оцінок як своєї думки, так і думок інших, і спільно шукати вирішення проблеми. Тоді діалог стане рушійним у напрямі пошуку істини. Звичайно, найбільш ефективним може бути спілкування, в якому використовуються як діалог, так і монолог. Є ще полілог, коли в акті спілкування задіяно багато осіб. Саме у такій формі, наприклад, відбувається спілкування вчителя з учнями під час фронтального опитування, використовуючи „ мозковий штурм ”або дискусію.
Величезну роль у розвитку мовлення учнів молодшого шкільного віку відіграє оволодіння писемним мовленням, граматикою і орфографією. Перш за все підвищуються вимоги до звукового аналізу слова: слуховий образ перетворюється на зорово-руховий, тобто поелементно відтворюється. Дитині необхідно навчитися розрізняти вимову і написання. До кінця початкового навчання діти можуть вільно міняти час висловлюваного, особу, від імені якої ведеться мова, скласти розповідь на задану тему по написаному плану або даній назві, можуть успішно використовувати основні граматичні конструкції. При навчанні аналізу складу слова, підбираючи однокорінні, споріднені слова, змінюючи сенс слова шляхом підбору префіксів або включення суфіксів, діти освоюють лексику рідної мови, підбирають потрібні слова для вираження своїх думок і точного визначення якості предметів. У побудові висловів, у переказах і творах школярі освоюють правила орфографії і оволодівають синтаксисом [22, с. 11].
– Розвиток мовлення у молодшого школяра виражається в тому, що у нього виробляється навичка читання, тобто достатньо швидке і правильне пізнавання букв і їх поєднань і перетворення побачених знаків у вимовні звуки, звукосполучення, тобто в слова. Усвідомленість читання виявляється в тому, що з’являються правильні інтонації, діти звертають увагу на знаки, пунктуації, що стоять в кінці: крапку, знаки запитання і оклику. Пізніше усвідомленість читання починає виявлятися у все тоншій інтонаційній його виразності. Проте „ розуміюче” читання дається не відразу. Тут особливо допомагає виразне читання вголос вчителем, а потім і самими учнями. Важливість процесу переходу від гучного читання до читання про себе, тобто інтеріоризація читання [66, с. 287].
Розвиток мовлення молодших школярів та уміння читати і писати із зміною мислення і розуміння учнів. Від домінування наочно-дієвого і елементарного образного мислення, від допонятійного рівня розвитку і бідного логічного роздуму школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Відбувається засвоєння і активне використання мовлення як засобу мислення, для вирішення різноманітних завдань. Розвиток йде успішніше, якщо дітей навчають вести міркування вголос, словами відтворювати хід думки.
Неабияке значення для нашої роботи мають дослідження педагога М. Вашуленка. Він розглядає комунікативний характер навчання в початкових класах і рекомендує так вчити дітей, щоб вони одержували більше можливостей для оволодіння мовою в природних умовах, у ході педагогічно організованої мовленнєвої діяльності на уроці з використанням ігрових прийомів [18, с. 20].
Розвиток мовлення є одним із основних завдань в початковій школі. Найголовніше в роботі над розвитком мовлення – навчити дітей докладно і вибірково викладати (переказувати) тексти різних типів і стилів мовлення, а також створювати в усній і писемній формі зв’язні висловлювання, різні за стилем, композицією і типом мовлення (розповідь, опис, роздум), писати лист, оголошення, замітку-інформацію, заяву.
Щоб удосконалювати мовленнєву діяльність учнів, ми повинні насамперед вмотивовувати її і спонукати дітей до неї . Це означає , що ми не просто нав’язуємо виконати якусь мовленнєву вправу, а, включивши учня у відповідну діяльність, гарантувати мотив . Процес створення будь-якого висловлювання проходить такі етапи: мотив, відчуття мовленнєвого завдання, внутрішня програма мовленнєвої дії і її реалізація, планування висловлювання в конкретній формі і створення його в словесній. Все, що ми говоримо, ми говоримо з якоюсь метою і для чогось (мотив) [67, с. 142].
Для забезпечення успішного розвитку мовленнєвого спілкування важливо ставити перед учнями точно визначену мету виконання вправи. Будь-яке висловлювання у звичайному житті ми будуємо прилаштовуючись до особливостей ситуації спілкування, до завдання мовлення . Про одне і те ж у різних випадках життя ми говоримо по-різному. В умінні швидко перебудовуватися, враховуючи зміну умов спілкування , і полягає творчий характер мовленнєвої діяльності. Вільне володіння мовленням передбачає таку рису творчої діяльності, як самостійний перенос умінь і навичок на нову ситуацію.
Розвиток комунікативних навичок учнів забезпечують вправи й завдання на формування вмінь уважно й вдумливо слухати, відтворювати та аналізувати почуте, говорити доречно, чітко, переконливо; комунікативно виправдано користуватися мовними засобами, характерними для різних типів, стилів і жанрів мовлення під час створення усних і письмових висловлювань[74, с. 6].
Мовленнєва діяльність учнів початкових класів набуває творчого забарвлення за умов розвиненості гнучкого, асоціативного мислення , уміння переборювати стереотипи та знаходити спільне у протилежних речах, уміння оригінально поєднувати слова тощо. Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення.
Отож, зі всього вищесказаного можна зробити висновок, що мовлення дітей в молодшому шкільному віці зазнає різних змін і всебічно розвивається під впливом учбового процесу. Розкриваються всі функції мовлення, а це означає, що дитина вчиться планувати, висловлювати свої задуми мовними засобами, передбачати можливі реакції співбесідника, контролювати свою мовну діяльність.
У дітей молодшого шкільного віку активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами. З початком навчання особливого значення набуває формування грамотності школяра, передусім читання і письма – форм символічної комунікації, які здійснюються з допомогою уваги, сприймання, пам’яті, асоціацій з наявними знаннями і конкретного контексту. Завдяки їм діти налагоджують зв’язок із зовнішнім світом, впливають на свій внутрішній світ. Читання вимагає засвоєння фонетики, набуття навичок декодування графем (літер), а письмо – удосконалення необхідних моторних навичок. Ці форми комунікації взаємопов’язані, адже читання є сприйманням змісту письмового тексту, а письмо – передаванням змісту в письмовій формі. Величезний вплив у даному процесі надає навчальна діяльність дітей і дія мовлення вчителя на учнів. Саме від вчителя залежить формування і успішний розвиток мовлення дітей в молодшому шкільному віці [70, с. 10].
Потрібно одночасно привчати учнів користуватися словами при вирішенні конкретних навчальних завдань, оскільки пасивний словниковий запас є всього лише підмогою для пасивного мовлення, для розуміння, а активний словниковий запас допомагає висловлювати думки. Для цього слід давати можливість учням частіше висловлюватися, застосовувати активні форми ведення занять (бесіди, дискусії). Особливу увагу при цьому треба звертати на мовчазних, замкнутих учнів, на тих хто сумнівається в своїх знаннях, в здатності сказати що-небудь цікаве, нове. Тому, розвиток мовлення учнів – одне з найважливіших завдань діяльності вчителя [42, с.96].
Таким чином, у процесі шкільного навчання розширюються функції мовлення, яке виникає і розвивається як засіб засвоєння і передачі знань. Мовлення виявляє себе і як засіб формування особистості, самоутвердження її в колективі. Зрозуміло, чому таке трапляється, адже збагачується мовне середовище дітей. На уроках учні сприймають зразки усного і писемного монологічного мовлення наукового, публіцистичного, ділового. Опановують читання, письмо, вивчають систему рідної мови і збагачують власний словниковий запас.