Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасне інформаційне суспільство зумовлює зміну підходів до навчання і виховання дітей раннього та дошкільного віку. Дошкільне дитинство – унікальний період у житті дитини. Вона пізнає і перетворює світ, осягає закономірності довкілля, отримує нові знання, опановує нові навички. І найпершими помічниками є батьки та родина. В умовах сім’ї панує особлива атмосфера, розвивальне середовище, у якому в дитині формується перші уявлення, якості особистості.
Серед науковців здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання. Так, видатні педагоги минулого виділяли інститут сім’ї як важливу складову повноцінного становлення особистості: Я. Коменський називав сім’ю материнською школою («Материнська школа»); Г. Песталоцці вважав, що сім’я є істинним органом виховання («Як Гертруда вчила своїх дітей”»); Д. Локка наголошував на вважливості виховання дітей в умовах сім’ї («Думки про виховання»); Ж.-Ж. Руссо теж виділяв сім’ю як важливу складову у вихованні дітей («Еміль, або про виховання»). На важливість родинного виховання вказували відомі діячі Г. Ващенко, Б. Грінченко, О. Духнович, П. Куліш, Т. Лубенець, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, Л. Українка, І. Франко, Т. Шевченко. О. Леонтьєв у психологічних дослідженнях підкреслював, що єдиним авторитетом для дитини є сім’я. Однак, деякі дослідники мали і протилежні думки. Так, Р. Оуен розглядав сім’ю як перешкоду на шляху формування нової людини.
Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки потенціали виховного середовища в умовах сім’ї є невичерпним і жодна установа не здатна його замінити в повній мірі. Відображення різних аспектів проблеми знаходимо в працях сучасних учених (Н. Ватутіна, Л. Врочинська, Л. Каплан, А. Кожина, Т. Кравченко, В. Міляєва, Г. Левицька, І. Трубавіна, Т. Поніманська, Н. Щуркова).
Сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості. Саме сім’я, як жоден суспільний заклад, може забезпечити дитині емоційний захист, комфорт, відчуття важливості та суттєвості свого існування, щирої зацікавленості в ній.
Освітня галузь в Україні у ХХІ столітті почала стрімкий розвиток і знаходиться у перманентній стадії реформування і нині. Значно змінюються підходи до підготовки дітей до школи, у зв’язку із затвердженням Державного стандарту початкової освіти [17] та Концепції Нової української школи [70]. Зміна пріоритетів у навчанні молодших школярів зумовлює модифікацію підходів до навчання дошкільників в умовах закладів дошкільної освіти та їх виховання в умовах сім’ї.
Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків [18, с. 143].
У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті [53], Національна програма «Діти України» [54], у Законах України «Про освіту» [71], «Про дошкільну освіту» [25], значна увага приділяється важливості розробки освітніх технологій, які мають на меті розвиток у дитини найбільш продуктивних видів і форм мислення.
Дошкільний вік є визначальним у становленні особистості дитини, тому важливим чинником особистісного зростання і розвитку є період підготовки до навчання в школі. У дошкільному віці закладаються основи подальшого розвитку людини. Зокрема, відбувається інтенсивний психічний та розумовий розвиток, формується сприйняття світу та здійснюється набуття необхідного для життєдіяльності практичного досвіду та становлення пізнавального інтересу. Ці всі положення є визначальними у працях видатних психологів минулого та сучасності: І. Бех, Л. Виготський,П. Гальперін, О. Кононко, Г. Урунтаєва та ін.
Для оптимального розвитку та становлення особистості дитини протягом життя, в дошкільному дитинстві мають бути створені необхідні умови, що забезпечать закладення якісних стартових показників для всебічного та багатогранного розвитку в майбутньому. З цією метою має бути налагоджена взаємодія закладу дошкільної освіти і сім’ї на засадах повноцінного партнерства.
Взаємодія батьків та закладів дошкільної освіти розглядається різноаспектно у працях Л. Загик, В. Іванової, В. Котирло, Н. Кот, С. Ладивір, Т. Маркової, Л. Островської, Т. Пагути. У цьому аспекті найбільш досліджені умови, які забезпечують єдність дій в підготовці дитини до школи (Л. Венгер, Д. Ельконін, О. Запорожець, В. Котирло, Г. Лєушина, Г. Люблінська, М. Подд’яков, О. Проскура та інші), шляхи забезпечення єдності в ознайомленні дітей з природою (Н. Кот); розкрито суть співробітництва вихователів дошкільних закладів з сім’єю по вихованню дошкільників у дусі миру (Т. Пагута).
Учені В. Котирло, С. Ладивір розкривають психологічні основи сімейного та суспільного виховання дошкільників, шляхи удосконалення форм та змісту роботи закладів дошкільної освіти з батьками. Дослідники Т. Маркова, Л. Загик, окреслюючи завдання спільного виховання дітей дитячим садком та родиною, узагальнюючи зміст та форми цієї роботи показують, як вони диференціюються в залежності від віку дітей. Особливе місце тут відводиться педагогічній просвіті батьків.
Залучення батьків до освітнього процесу закладу дошкільної освіти – необхідна вимога сьогодення. Батьки мають бути не пасивними спостерігачами, а активними учасниками процесу особистісного становлення дітей.
Таким чином, сучасна наука підкреслює пріоритет сім’ї у вихованні дитини, однак ця проблема залишається не дослідженою повною мірою. Саме це зумовило вибір теми нашої роботи: «Партнерство закладу дошкільної освіти та сім’ї у підготовці дитини до школи».
Об’єкт дослідження – підготовка дитини до шкільного навчання.
Предмет дослідження – партнерство педагогів з батьками у процесі підготовки дітей до школи.
Мета роботи – теоретично обґрунтувати й експериментально вивчити особливості взаємодії закладу дошкільної освіти та родини у процесі підготовки дітей дошкільного віку до шкільного навчання.
Завдання дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми партнерства закладу дошкільної освіти та родини у підготовці дитини до шкільного навчання.
2. Розкрити компоненти готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку.
3. Проаналізувати практику спільної роботи сім’ї і вихователів закладу дошкільної освіти з питань підготовки дітей до школи.
4. Розробити Програму партнерства закладу дошкільної освіти та сім’ї у підготовці дитини до школи.
Методи дослідження. Для з’ясування стан проблеми партнерства закладу дошкільної освіти та родини у підготовці дитини до шкільного навчання у педагогічній теорії і практиці роботи закладів дошкільної освіти використано теоретичні методи: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та систематизація психолого-педагогічних джерел.
З метою визначення рівня готовності дітей старшого дошкільного віку до шкільного навчання використано емпіричний метод спостереження, індивідуальні бесіди з старшими дошкільниками.
Для перевірки ефективності Програми партнерства закладу дошкільної освіти та сім’ї у підготовці дитини до школи проведено педагогічний експеримент за трьома етапами: констатувальний, формувальний та контрольний.
Для обробки кількісних показників дослідження застосовано методи математичної статистики.
База дослідження. Експериментальна робота проводилась на базі закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №56 Рівненської міської ради (м. Рівне).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження входить до плану студентських досліджень кафедри педагогіки і психології (дошкільної та корекційної) імені проф. Поніманської Т. І. Рівненського державного гуманітарного університету та виконувалась в розрізі кафедральної теми «Гуманізація освітнього процесу дошкільних навчальних закладів у контексті інноваційної діяльності».
Наукова новизна та практична значущість роботи полягає у розкритті компонентів готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку; аналізі практики спільної роботи сім’ї і вихователів закладу дошкільної освіти з питань підготовки дітей до школи; розробці та реалізації Програми партнерства закладу дошкільної освіти та сім’ї у підготовці дитини до школи.
Матеріали дослідження можуть використовуватися педагогами закладів дошкільної освіти в практичній роботі з налагодження партнерства закладу дошкільної освіти та сім’ї у підготовці дитини до школи.
Апробація результатів дослідження здійснювалась на ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції здобувачів вищої освіти і молодих науковців «Наука, освіта, суспільство очима молодих» (26 травня 2020 року), звітній науковій конференції Рівненського державного гуманітарного університету; впроваджувалась в освітньому процесі закладу дошкільної освіти №56 міста Рівне.
Публікації. Основний зміст і результати дослідження висвітлено у двох публікаціях автора:
Ничипорчук Н. А. Теоретичні аспекти проблеми взаємодії закладу дошкільної освіти та родини у підготовці дитини до шкільного навчання. Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти і молодих науковців. Рівне: РВВ РДГУ, 2020. С. 160-161.
Ничипорчук Н. А. Проблема партнерства сім’ї та закладу дошкільної освіти у підготовці дитини до шкільного навчання. Студентський дайджест: збірник наукових матеріалів здобувачів вищої освіти. №2, 2020. С. 45-47.
Структура магістерської роботи: магістерська робота складається з вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ПАРТНЕРСТВА ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА РОДИНИ У ПІДГОТОВЦІ ДИТИНИ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ
1.1. Підготовка дитини до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема
Реформи, які відбувають нині у освітній галузі змінюють усталені підходи щодо підготовки дітей до школи. Наскрізною лілією оновлення і модернізації освітнього процесу закладів дошкільної освіти є запровадження особистісно орієнтованої освітньої парадигми. Створення оптимальних умов для підготовки дитини до навчання в Новій Українській школі є завданням не лише педагогіки, а й суміжних наук.
Проведення системних освітніх реформ зумовлено змінами, що відбулися у правовому аспекті національної галузі освіти. Зміна мети і цінностей у процесі підготовки дітей дошкільного віку до школи є наслідком модернізації дошкільної освіти України. Домінантою цих змін виступає людиноцентрована освіта, тобто освіта для людини, а її стрижень – розвивальний, культуротворчих зміст навчання, виховання відповідальної, компетентної особистості.
Проблема розвитку дитячої особистості у процесі підготовки дошкільника до навчання в школі тісно пов’язана також із розробкою нових нормативних документів та оновлення стандарту дошкільної освіти. Зокрема, з прийняттям Закону України «Про освіту» (1996 р.) [71], низки законів прямої дії, спрямованих на правове врегулювання питань функціонування дошкільної освіти, визначено основні правові засади їх розвитку в контексті гуманістичного підходу. Так, «Базовий компонент дошкільної освіти» (2012) [3], «Закон про дошкільну освіту» (2001) [25] спрямовують освітян на оновлення життєдіяльності дітей дошкільного віку, створення умов для їхньої самореалізації та самоствердження. Окрім того затвердження Державного стандарту початкової освіти (2019) [17] та Концепції Нової української школи (2018) [71] зумовлює інтенсифікацію наукових досліджень щодо підготовки дітей до школи.
У Базовому компоненті дошкільної освіти визначається пріоритетність особистісно-орієнтованого, компетентнісного, діяльнісного, середовищного підходів до розв’язання основних завдань дошкільної освіти. Документи покликані забезпечити становлення особистості дитини, її фізичний, комунікативний, пізнавальний, соціально-моральний, художньо-естетичний, креативний розвиток, набуття нею практичного досвіду [3].
В основу Базового компонента [3] покладено особистісно орієнтований підхід організації освітнього процесу сучасного закладу дошкільної освіти. А це в свою чергу яка передбачає перехід від навчально-дисциплінарної моделі до особистісно орієнтованої:
− у навчально-дисциплінарній моделі освіти центральною фігурою, розпорядником виступає педагог; основним життєвим контекстом – навчальна діяльність (заняття), а основними досягненнями – знання, уміння, навички;
− центральною фігурою особистісно орієнтованої моделі, розпорядником є дитина; життєвим контекстом – особистісне буття, діяльність; основними досягненнями – життєва компетентність дитини.
Т. Киричук стверджує, що у навчально-дисциплінарній моделі дошкільної освіти мета була детермінована суспільними інтересами, при цьому задовольнялося лише суспільне замовлення й зовсім не враховувались дитячі можливості та потреби. У фронтально орієнтованій освітній діяльності переважала спрямованість на передачу готових, вироблених дорослими знань, формування певних умінь та навичок, що обмежувало можливості активізації особистого (та особливого) внутрішнього потенціалу дитини, спрямовувало увагу педагогів на застосування уніфікованих методів прямого впливу, фронтальних форм роботи, упровадження авторитарно-дисциплінарного стилю спілкування, уникнення індивідуалізованих, емоційно-почуттєвих форм взаємодії з дітьми [29].
На відміну від цього особистісно орієнтована модель освіти спрямована на забезпечення умов для розвитку й саморозвитку кожної дитини з урахуванням її унікальної своєрідності, максимально повної гармонізації індивідуальних відмінностей, активізації особливих, своєрідних, притаманних лише цій дитині, ресурсів, підтримка прагнень до самостійного вироблення власного стилю діяльності, поведінки та життя [29].
Таким чином, це передбачає перехід дошкільної освіти до креативних технологій виховання й навчання, модернізацію змісту дошкільної освіти шляхом забезпечення різнобічного розвитку дітей відповідно до їхніх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, вікових особливостей, культурних потреб. А також націлює науковців і практиків на формування творчої індивідуальності, своєчасне підтримання досягнень індивідуальної своєрідності неповторного життєвого шляху дитини.
Дитинство – це найважливіший період у житті людини, а дошкільний вік є визначальним у становленні особистості. Феномен дитинства розглядається досить поширено та багатоаспектно у працях сучасних вчених (А. Богуш, Н. Гавриш, І. Дичківська, О. Козлюк, О. Кононко, К. Крутій, Т. Поніманська). Дошкільна освіта нині знаходиться в процесі реформаційних змін в рамках запровадження Концепції Нової української школи.
Проаналізуємо більш детально погляди вчених щодо змін, які відбуваються сьогодні в дошкільній освіті та впливають на зміщення пріоритетів у підготовці дітей до школи. Досить детально це питання досліджувала К. Крутій [39].
Реформа національної дошкільної освіти (за К. Крутій) − це будь-які пропоновані великі зміни в меті, змісті, формі і термінах дошкільної освіти в цілому. Очікуваний результат реформування можна визначити за певними параметрами, а саме: чи відбудуться зміни на рівні: змісту дошкільної освіти (оновлені чи нові програми, нові матеріали та розробки, що увійшли в нові підручники, методичні посібники та хрестоматії); організаційних форм і методів навчання (нові підходи до форм організації та проведення занять, нові методики і технології); оцінки якості дошкільної освіти (нові форми аналізу, контролю та моніторингу, нові критерії визначення якості освіти, параметри визначення ступеня результативності підготовки дітей до шкільного навчання та відповідності цієї підготовки запитам і стану суспільства). Якщо наслідки освітніх реформ, орієнтованих у кінцевому підсумку на поліпшення усіх зазначених параметрів дошкільної освіти демонструють формальну відповідність меті та завданням, то прийнято вважати, що реформа відбулась плавно і досить успішно [39].
Складовою реформування є модернізація освіти − це комплексне, усебічне оновлення всіх ланок освітньої системи і всіх сфер освітньої діяльності відповідно до вимог сучасного життя, при збереженні та примноженні кращих традицій зарубіжної та вітчизняної освіти. У дошкільній освіті – це фронтальний перегляд принципів функціонування системи дошкільної освіти, успадкованих від минулої епохи, так само як і принципів управління цією системою. Це масштабні зміни у змісті, технології та організації самої освітньої діяльності, яка також несе в собі значні рудименти минулого і багато в чому підпорядкована завданням учорашнього дня. Це глибокі зміни в освітньому світогляді, усе ще в чималому ступені авторитарному і тоталітарному, в освітній політиці, поки ще відірваної від потреб особистості дитини дошкільного віку, суспільства, країни в цілому [39].
На думку Т. Пантюк, проблема підготовки дітей до шкільного навчання є актуальною не лише для педагогічної та психологічної науки, а й соціології, медицини та ін. Цей складний і важливий період для дитини, вважає вчена, визначають різноманітні суспільні, економічні, політичні, психологічні та педагогічні детермінанти. Саме тому проблемі підготовки дошкільників до навчання в школі відводиться чимало уваги, розробляються методики, вивчається проблема готовності, узгоджуються вектори діяльності у цій сфері найважливіших виховних інституцій – сім’ї, закладу дошкільної освіти та школи [63, c. 193].
Проблеми підготовки дітей до навчання в школі досліджували Б. Андрієвський, А. Богуш, Н. Бібік, Н. Гавриш, І. Корякіна, О. Кравцова, Т. Степанова, І. Любарська, З. Плохій; психологічні аспекти проблеми відображені у працях І. Беха, О. Запорожця, О. Кононко, В. Мухіної; питання підготовки дітей до навчання в школі у процесі взаємодії ЗДО і сім’ї стали предметом дослідження Г. Бєлєнької, О. Богініч, Т. Кравченко, М. Машовець, В. Міляєвої, І. Трубавіної та інших.
Так, головним пріоритетом сучасної дошкільної освіти є особистість дитини. А отже − створення умов для ефективної підготовки до шкільного навчання, розвитку творчих здібностей, інтересів та орієнтація на потреби та бажання дитини.
У процесі підготовки дітей до шкільного навчання слід керуватися засадами Базового компонента дошкільної освіти України (за новою редакцією):
− визнання самоцінності дошкільного дитинства;
− збереження дитячої субкультури;
− створення сприятливих умов для формування особистісної зрілості дитини, її базових якостей;
− пріоритет повноцінного проживання дитиною сьогодення;
− повага до дитини, урахування індивідуального особистого досвіду дошкільника;
− компетентнісний підхід до розвитку особистості, збалансованість набутих знань, умінь, навичок, сформованих бажань, інтересів, намірів та особистісних якостей і вольової поведінки дитини;
− надання пріоритету соціально-моральному розвитку особистості, формування в дітей уміння узгоджувати особисті інтереси з колективними;
− формування в дітей цілісної, реалістичної картини світу, основ світогляду [3].
Заклад дошкільної освіти забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту. Крім того, він задовольняє потреби громадян відповідної території у здобутті дошкільної освіти; забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти; створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання; формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки; сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей; здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім’єю; є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку; додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу; здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу [3].
Гармонійний і всебічний розвиток дитини у дошкільному віці є невідмінною складовою успішної її реалізації в майбутньому.
Всі напрями розвитку дитини (фізіологічний, фізичний, психічний, соціальний, інтелектуальний) рівною мірою вливають на становлення особистості. Це особливо помітно на етапі підготовки дитини до школи: вона може добре лічити й читати, проте не може тривалий час зосереджувати й утримувати увагу, утомлюється, не може запам’ятати цифри чи факти. У цьому випадку йдеться про достатній розумовий розвиток і недостатній фізіологічний і психічний. Лише гармонійність розвитку забезпечить дошкільникові комфортний перехід до системного навчання у школі. Розглядаючи навчання, виховання й розвиток рівно важливими і необхідними складниками процесу становлення особистості, наголошуємо, що в процесі підготовки до школи применшення ролі будь-якого з них приносить чимало шкоди дитині. На таких позиціях також стоять учені-гуманісти: «У конкретних соціально-історичних умовах правильно поєднати основні сторони педагогічного процесу вдається, проте, не завжди. Найчастіше спостерігається їх розрив, відособлення, причому у вихованні виходять з одних основ, у навчанні – з інших, що призводить у результаті до внутрішньої суперечності всього процесу, а отже, до дисгармонійного розвитку природи вихованців. Ось чому одним з найбільш постійних і водночас важких у теорії педагогіки було питання про усунення розриву між вихованням і навчанням і про знаходження таких основ педагогічного процесу, які не руйнували б його єдності» [83, с. 7-8].
У період навчання в закладі дошкільної освіти дитина активно розвивається, набуває соціальної та життєвої компетенції. Формується уявлення про навколишню дійсність, взаємини між людьми, здійснюється інтенсивний всебічний розвиток та самостійність дитини.
З гуманістичних позицій дошкільне дитинство розглядається як: самоцінний етап життя людини; етап підготовки до наступного періоду життя – шкільного дитинства; період, протягом якого формуються не тільки передумови, а й провідні риси особистості, що визначатимуть її спрямованість, поведінку і діяльність протягом усього життя [67].
Готовність до школи значною мірою залежить від організації розвивального середовища в закладі дошкільної освіти та в домашніх умовах, створення пізнавального розвивального середовища та систематичного підтримання інтересу дитини до навчання.
Дошкільну освіту слід розглядати у двох напрямах:
- у вузькому: як підготовка до навчання до школи;
- у широкому: як підготовку до життя.
У дошкільній педагогіці наявні всі необхідні засоби для підготовки дитини до адаптації в соціумі загалом та шкільного навчання зокрема. Так, значна частина арсеналу практичної діяльності вихователів дозволяє застосовувати не лише репродуктивні методи навчання, а й готувати творчу та багатогранну особистість. Сучасні новітні технології та методики навчання дітей дошкільного віку дозволяють переорієнтувати зміст освітньої діяльності з суто навчального та розвивальний.
Вихователі у практичній діяльності застосовують індивідуально-диференційований підхід, керуючись положеннями нормативних документів (Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Базовим компонентом дошкільної освіти). А це, в свою чергу, дозволяє створити максимально комфортні умови для виявлення та розвитку творчих здібностей та накопичення досвіду за власною розвивальною траєкторією.
Магістр