Вища освіта в Японії (ID:539770)

Історія формування закладів вищої освіти Курс шкільного навчання займає в Японії 12 років. Це зумовлено складністю навчання та трудомісткістю вивчення рідної мови. Учні повинні засвоїти 1850 ієрогліфів - мінімум, встановлений міністерством освіти (але навіть для читання книг і газет вимагається знати набагато більше - до 3 тисяч). Половиною цього ієрогліфічного мінімуму потрібно оволодіти вже в молодших класах. Крім того, кожний з ієрогліфів має декілька варіантів читання і вимови. Але крім них вживається ще 2 буквені складові азбуки по 48 знаків кожна, а також латинський алфавіт. Після шести років навчання в звичайній школі, учні щодня відправляються на навчання до іншої. Вона не обов'язкова, але в край потрібна для вступу до вищих навчальних закладів. ЇЇ назва - "дзюку", що в перекладі означає "школа майстерності". Дійсно, вчителі намагаються узагальнити матеріал, пройдений вдень, а також наситити додатковими знаннями, щоб блиснути ними на іспиті. Перші "дзюку" з'явилися в Токіо в XVII столітті. Їх відкривали майстри живопису, традиційної каліграфії, мистецтва володіння мечем. В кожній з них навчалося декілька дворянських хлопців, і заняття проходили спокійно, в споглядальному східному дусі. Що ж стосується університету, то на його факультетах зазвичай пропонується "гуманітарний курс наук". Після його закінчення випускник отримує ступінь бакалавра в таких наукових областях, як історія, мови, філософія. (Термін «гуманітарні науки» - буквально - вільні науки - походить від латинського, що означає «вільні» чи «гуманітарні навички та вміння». За часів римської імперії що це такі навички та вміння, які, на відміну рабів, мав права придбати лише вільний римлянин.) Багато гуманітарних коле.... Сучасні принципи побудови вищої освіти. Заклади освіти У 1993 p. в Японії налічувалося 489 університетів (daigaku), понад 520 молодших (tanki-daigaku) і 65 технологічних (koto-senmongakko) коледжів, понад дві третини з них входять до недержавного сектору. У координації і плануванні освіти бере участь велика кількість громадських організацій: Національна асоціація університетів, Асоціація місцевих університетів, Асоціація приватних університетів, Японська університетська акредитаційна асоціація, Центральна рада з освіти та Національна рада університетів і коледжів. Крім десятків класичних університетів в Японії функціонує багато інших: педагогічні, технічні, економічні, сільськогосподарські, незвичайні для нас буддійські, жіночі, християнські та інші. До університетської системи включаються школи, коледжі та інститути (нерідко з 1-2 факультетами), які за програмами високого рівня готують фахівців необхідних для країни профілів. Віддавна університети в Японії були комплексами, до складу яких входять заклади всіх рівнів освіти, - від дитячого садка до технологічних коледжів, випускники яких мають суттєві переваги під час вступу до університетів. Отримані у молодших і технологічних коледжах упродовж 2-3-річної програми кредити зараховуються в закладах університетського рівня. Цікавим є заснований у 1983 p. в Японії потужний "повітряний університет" з програмами дистанційного і заочного навчання, який використовує усі досягнення сучасної техніки трансляції та інформації. Систему післясередньої освіти доповнюють понад 1500 спеціалізованих (професійних) шкіл з однорічними програмами для підготовки до роботи на достатньо складному японському ринку праці. Середня освіта Японії триває 12 років і поділяється на три стадії однакової тривалості, з яких остання досить диференційована і використовує кредитну систему врахування виконаного (атестат вимагає 85 кредитів, кожен з яких відповідає 35 годинам занять). Всі компоненти освітньої системи (дошкільна, шкільна, а також самонавчання) взаємопов'язані і підпорядковані єдиній меті – передати підростаючому поколінню традиційні моральні та культурні цінності сучасного японського суспільства (колективізм, повага до людини та природи, прагнення до максимальної творчої самовіддачі). Перша реформа освіти в Японії, що заклала основи формування його сучасного вигляду, розпочалася з прийняттям у 1872 р. Основного закону про освіту. Нова система освіти, що вводила обов'язкове безстанове навчання, повинна була сприяти розкріпаченню волі та ініціативи народу, прискорення модернізації японського суспільства, а так само – досягненню проголошеної мети -"збагаченню та зміцненню держави". Прийом студентів до вищих навчальних закладів досить регламентований. Процес вступу складний і тривалий. Спочатку Національний центр прийому в університети централізовано проводить однаковий для всіх тест з перевірки шкільних досягнень учнів. Ті, хто подолав цей бар'єр, отримують змогу складати вступні іспити та проходити співбесіди в обраний університет. Не забороняється складання тестів одночасно в кількох ВНЗ, віддається перевага тим, хто досягає високих результатів після кількох невдалих спроб на попередніх вступних сесіях. Екзамени відіграють надзвичайно важливу роль у системі освіти Японії, тому такими поширеними є репетиторські послуги і відповідні заклади різного типу, тому японський школяр і вчиться "у дві зміни": зранку в школі, увечері - в репетиторів. Навчальний рік в японських ВНЗ розпочинається у квітні і завершується в березні. Він складається з трьох триместрів з літніми канікулами. Перші два роки студенти, зазвичай, навчаються на загальноосвітньому факультеті, далі йде спеціалізація. У Японії більше 750 вищих навчальних закладів, близько 75 відсотків з яких — приватні. За результатами рейтингу університетів світу QS World University Rankings 2011/12, три японських університети входять в топ-50: Університет Токіо (University of Tokyo) – на 25-му місці, Кіотський університет (Kyoto University) – на 32-му і Університет Осаки (Osaka University) на 45-му місці. Система вищого освіти Японії містить у собі : університети повного циклу (4 роки); університети прискореного циклу (2 роки); професійні коледжі; технічні інститути. У «сенмон ґакко» (академіях, професійних школах) навчається кожен четвертий японець. Найпрестижніші спеціальності — економіка, правознавство, філологія. Водночас технічні спеціальності — популярніші, ніж в Україні. Між іншим, у Японії звичним явищем є навчання у вечірній школі, куди йдуть ті, хто з якихось причин не доучився у старшій школі й вирішив, що таки потребує тих базових знань. У японських компаніях часто розраховують на студентів–«арубайтерів» — тимчасових заробітчан. Гнучкий графік занять дозволяє попрацювати удень і вночі. І платять «арубайтерам» пристойно — мінімум 800 ієн за годину ($1 дорівнює 122 ієнам). Це — суттєва частина коштів, на які живе більшість японських студентів. Також багато хто отримує щомісяця певну суму від батьків, є й багато видів стипендій (щоправда, більшість із них треба повертати частинами упродовж, наприклад, 10 років після закінчення навчання), тим більше, що 80% іноземців учаться в Японії за свій рахунок. Сама ж плата за навчання в японських вузах студентів варіюється від 380 тис. ієн на рік і вище в державних вузах та до 900 тис. ієн у приватних вузах. Дорожче за все коштує навчання по економіці, медицині, філології, педагогіці. Витрати на проживання складають приблизно 9-12 тис. ієн у рік у залежності від міста, у якому розташований вуз. Також при кожному університеті є студентські гуртожитки. За місяць проживання в кімнаті з двома–трьома колегами треба заплатити 2—3 тисячі ієн (150—250 гривень). Кухня і туалет для мешканців кількох таких кімнат — спільні, душу немає. Миються студенти у громадських лазнях. У Кіото, наприклад, один візит туди коштує 410 ієн (близько 27 гривень). Але є й комфортабельніші варіанти гуртожитків, плата в яких не дуже відрізняється від орендної плати за двокімнатну квартиру десь на околицях Києва. Особливості Японської освіти Японська освіта характерна високим рівнем отриманих знань та жорстокістю по відношенню до учнів. В сучасній Японії діти, пройшовши важкий курс середньої школи, та, склавши не прості екзамени, вступають до вищів або коледжей. Альтернативою вищій освіті є коледжи. Японські коледжи за рівнем схожі на наші сучасні середні учбові заклади. Вони пропонують одно-, дво- або трирічну програму підготовки у сфері гуманітарних, медичних або природничих наук, а також професійну підготовку. Технічні коледжі для тих, хто закінчив молодшу середню школу (строк навчання 5 років). Випускники більшості коледжей отримують диплом про середню спеціальну освіту та мають право продовжувати навчання в університетах з другого або третього курсу. Молодші коледжі на 90 відсотків приватні але дуже популярні серед молоді. Молодші коледжі для випускників старших класів середніх шкіл (строк навчання 3 роки). В країні нараховується близько 800 професійних шкіл. Кількість бажаючих вступити до них кожного року у три рази перевищує кількість місць. Існують коледжи лише для жінок, де вивчають такі дісципліни, як домашні фінанси, література, мови, педагогіка та трохи медецина. Як правило існують два відділення: загальноосвітнє, з поділом на академічний (гуманітарний та природничо-математичний) ,що готує до вступу в університет і загальний профілі; та професійне із сільськогосподарським, риболовним, промисловим, комерційним, домогосподарським профілями й циклами більш вузької спеціалізації. Порівняльна характеристика відділів показує, що загальний факультет вивчає ті ж теми, що й на академічному рівні, але на більш низькому рівні. Отже, знання більше застосовуються. Професійний відділ готує студентів до роботи за певною спеціальністю. Загальноосвітня програма зводиться до мінімуму. Порівняльна характеристика відділів показує, що загальний факультет вивчає ті ж теми, що й на академічному рівні, але на більш низькому. Отже , знання мають більш прикладний характер. Професійне відділення готує учнів до праці з певної спеціальності. Загальноосвітня програма зведена до мінімуму. Але треба пам’ятати, що вищою освітою називаються є лише навчання в університеті, академії або інституті. Тепер детальніше про устрій та підводні каміні університетів та інших закладів. У Японії вища освітніх вважається обов'язковим і воно як би злито зсистемою профісіонального освіти. Система вищої освіти включаєв себе наступні основні чотири види освітніх установ: . університети повного циклу (4 роки); . університети прискореного циклу (2 роки); . професійні коледжі; . технічні інститути. ..........