Зразок роботи
Актуальність дослідження. Суспільні трансформації, динаміка навколишнього середовища та конкурентоспроможність, які супроводжують ринкову економіку, наголошують на важливості індивідуальності та унікальності кожної особистості, на її здатності взаємодіяти з цим світом на різних рівнях. Молодому поколінню доводиться відповідати певним вимогам: бути активними та ініціативними, самостійними та відповідальними, креативними особистостями та проявляти доброзичливість і толерантність. Важливу увагу слід приділяти молодшому шкільному віку, оскільки саме в цей період формуються такі риси особистості, як організованість, позитивна налаштованість, наполегливість та визначаються життєві цінності та взаємини, які мають вплив на їх поведінку в різних ситуаціях.
Колективно-творча діяльність (КТД) представляє собою взаємодію між дорослими і дітьми, яка базується на спільній організації активності, колективній творчості її учасників і формуванні відносин, які збагачують життя колективу [11,112]. Термін "колективна творча справа" був вперше введений в середині 60-х років і був продовженням педагогічної спадщини А. С. Макаренка. Це поняття далі розвивалось І. П. Івановим, якого вважають творцем "педагогіки співпраці" [1,59]. Колективна творча справа становить основний структурний компонент методики колективно-творчого виховання і надає можливість створити в школі ігрове творче поле. Під час КТД діти розвивають навички спілкування, вчаться працювати у команді, ділити успіхи та відповідальність з іншими, ну і, звісно, дізнаються багато нового один про одного.
Сьогодні сотні тисяч педагогів застосовують методику І. П. Іванова. «Енциклопедія колективних творчих справ» відома широкому колу педагогічної громадськості. Учні та педагоги з великим захопленням займаються "грою" в розробці фантастичних проектів та фабрик, оскільки це відбувається на основі власної ініціативи та приносить користь та радість всім учасникам.
Згідно з Т. А. Стефановською [11,118], КТД, як засіб збагачення соціального досвіду колективу і особистості, дозволяє кожному розкрити і покращити свої найкращі людські якості та здібності, а також сприяє росту етики та духовного розвитку. Тому ця тема є дуже актуальною. Вона вимагає серйозної уваги педагогів до дітей та створення умов для виявлення їхньої активності взаємодії з однолітками та дорослими.
Об'єктом дослідження є процес виховання.
Предмет дослідження - колективна творча діяльність.
Мета дослідження - обгрунтувати роль колективних творчих справ в формуванні взаємодії дітей молодшого шкільного віку.
Для того, щоб досягти цієї мети, варто виконати такі завдання:
- дослідити теоретичні основи організації взаємодії молодших школярів;
- проаналізувати поняття і значення колективної творчої діяльності молодших школярів;
- визначити задачі, умови, принципи КТД;
- висвітлити організацію взаємодії учнів в життєдіяльності класу.
Практичне значення цієї роботи полягає в тому, що вона надає систематизований матеріал з даної теми, який може бути корисним для студентів, які вивчають педагогіку в рамках своєї освіти, під час педагогічної практики, а також для вчителів початкової школи у процесі організації виховної роботи з дітьми. Цей матеріал також може бути використаний на методичних засіданнях класних керівників для обговорення і впровадження педагогічних підходів і методик.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
1.1 Традиції колективного виховання школярів
Педагогічна теорія виховання в колективі є результатом спільних зусиль багатьох педагогів і психологів. Основні теоретичні принципи концепції виховання в колективі були розроблені А. С. Макаренком та Н. К. Крупською. Вони підкреслювали важливість колективного виховання у контексті досягнення цілей суспільства щодо формування колективних якостей учнів, навичок спільної праці та життя в колективі, а також підпорядкування індивідуальних інтересів загальним.
Принцип виховання в колективі, для колективу і через колектив, що був сформульований А. С. Макаренком, став основним принципом комуністичного виховання.
А. С. Макаренко розглядав колектив як необхідну складову суспільства і виділяв його важливу роль у процесі виховання. Він вважав, що основна система етичних стосунків особистості формується в умовах колективу. Колектив визначався ним як важливий інструмент для досягнення виховних цілей. Одним із ключових аспектів формуючої ролі колективу була активна участь його членів в суспільно значущій колективній діяльності та взаємодії один з одним. Макаренко підкреслював, що в колективі "особистість виступає в новій ролі виховання - вона не є об'єктом виховного впливу, а є суб'єктом, який виражає інтереси всього колективу" [9,103].
Творчий розвиток ідей А. С. Макаренка був продовжений та розширений у роботах таких відомих педагогів, як В. А. Сухомлинського, Т. Е. Конникової, Л. І. Новікової, А. В. Мудрика та інших.
В. А. Сухомлинський вважав колектив як необхідний інструмент для етичного та духовного розвитку дитини. За його переконанням, духовне багатство кожної особистості та її гуманістичні мотиви становлять основу для насиченого та змістовного життя в колективі, а також умову для покращення взаємин всередині колективу. Він підкреслював, що керівництво колективу допомагає особистості подолати егоїзм, байдужість і прийняти громадянську позицію [11,113].
Проблема етичного розвитку школярів в колективі отримала увагу в дослідженнях Т. Е. Конникової. Вона довела, що вплив колективу на дитину визначається активністю самої дитини. Т. Е. Конникова вважала, що для становлення гуманістичних відносин у колективі необхідна участь дітей у справах на благо інших, співпраця з іншими колективами для досягнення спільної мети, спільне подолання труднощів і відчуття загальних досягнень [11,115].
Л. І. Новікова у своїх дослідженнях розглядає природу дитячого колективу та підкреслює важливість аналізу всієї системи різноманітних відносин між дітьми в колективі та місце кожної дитини в цій системі.
На фоні гуманізації освіти в 80-90-ті роки виникла потреба розробки інших підходів до колективного виховання, зокрема з позицій особистісно-орієнтованої педагогіки.
Сучасна стратегія в розв'язанні проблеми виховання особистості в контексті колективу передбачає важливість збереження позитивних аспектів, які були перевірені практикою. Одночасно, в цій стратегії створюється нова гуманістична концепція виховання в колективі, де застосовуються конструктивні підходи з гуманістичної психології та педагогіки співпраці. В новій концепції виявляють відображення ідеї єдності процесів соціалізації та індивідуалізації особистості, де індивід може розвивати і виражати себе в контексті колективної діяльності та взаємовідносин.
У практиці шкільної роботи були розроблені ідеї "спільності" колективу, що об'єднує дітей різного віку та дорослих. Цей підхід дозволяє природним шляхом передавати життєвий досвід, традиції та цінності. Деякі з вчених, які внесли цінний вклад у розвиток колективного виховання, до прикладу В. А. Караковський та Н. Л. Селіванова, розробили ідеї "спільності" в контексті колективної співпраці та розвитку взаємодії в колективі. А, В. А. Саттаров та В. Г. Маралов розвинули концепцію колективного виховання.
Сучасна педагогічна наука продовжує активно розвивати теорію колективного
Магістр