Есе Політична думка країн Стародавнього Сходу (ID:549621)

Проблема виникнення та еволюції політичного знання охоплює різноманітні форми теоретичного пізнання природи, суспільства, сутності влади, держави, політичного устрою, явищ політичного процесу. Перші соці¬ально-політичні погляди Стародавнього Сходу мали релігійно-міфологічний харак¬тер і лише у XI – VIII ст. до н. е. відбувається перехід до відносно раціонального погляду на світ в цілому та державу, зокрема. Це проявляється у вченнях Конфуція, Мо Цзи, Лао-цзи (Китай), Будди (Індія), Заратустри (Персія). Аналізуючи історію політичної думки Китаю, фундаментальну роль відіграло вчення Конфуція викладене в укладеній його учнями книзі «Бесіди та висловлювання». Концепція Конфуція містить засади «правильного державного управління», конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 p. н. е. було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася. Теорія Небесного мандата передбачала єдиного монарха, який, як Син Неба, править на благо людей. Його мандат залежить від його чесноти. Конфуцій навчав, що добробут суспільства залежить від відновлення традиційної етики («обрядів») і «гуманності». Людьми мають керувати освіта та переконання. Благородна людина повинна присвятити себе державній службі. Правителі мають призначати на посади лише гідних людей. Міністри можуть застерігати правителя і, якщо їх проігнорувати, повинні піти у відставку. Другу її течію – моїзм – заснував Мо Цзи (479-400 до н. e.). Варто зазначити, що однойменний трактат