Зразок роботи
Одним із важливих завдань кримінального провадження є здійснення швидкого розслідування. Дотримання вимог щодо проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції) [10, с. 28].
Строк досудового розслідування – це визначений кримінальним процесуальним законодавством період часу, протягом якого слідчий (дізнавач) має провести досудове розслідування і передати обвинувальний акт до суду або закрити кримінальне провадження [14, с. 80].
Відповідно до частини 1 статті 113 Кримінального процесуального кодексу України, процесуальні строки – це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії [1].
Важливо, щоб строки досудового розслідування відповідали ознаці розумності. Щодо тлумачення положення «розумний строк», то Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що визначення розумності строку не може бути однаковим для всіх справ, відповідно, встановлення єдиного строку для всіх випадків є нераціональним. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»). У розумінні Європейського суду з прав людини для визначення тривалості певного строку розумним передусім необхідно встановлення його початку та закінчення. Строк, який береться до уваги у значенні його розумності, повинен охоплювати весь період кримінального провадження [12, с. 182].
Процесуальні строки досудового розслідування можна поділити на дві групи. Першу групу становлять загальні строки, які встановлені Кримінальним процесуальним кодексом України під час досудового розслідування та визначені щодо учасників провадження. До загального строку можна зарахувати строк давності, зупинення кримінального провадження через хворобу підозрюваного, його розшук. До другої групи належать спеціальні строки, які встановлені на підставі диспозитивності сторін, а саме: строки утримання під вартою, строк досудового розслідування. Порушення таких строків слідчим установлює щодо нього юридичну відповідальність прокурора або суду [18, с. 235-236].
Суб’єктивні характеристики часу визначаються так, що часові межі встановлюються людиною, яка відображає їх у своїй пам’яті, чи за допомогою слуху або відображення. Суб’єктивні процесуальні права, які встановлені законом щодо сторони захисту, мають юридичну цінність, тому що вони належать конкретному учасникові кримінального провадження. При цьому припинення одного суб’єктивного права й виникнення іншого виходить із процесуального рішення сторони обвинувачення, тому встановлений термін повинен мати кінцевий результат, а не термінологічний термін. Прикладом є повідомлення про підозру, яка повинна бути пред’явлена підозрюваному у визначений у законі термін – не більш ніж за 24 години. Якщо повідомлення слідчий не надав у вказаний строк, то особа звільняється від міри запобіжного заходу та її статус залишається як свідок [11, с. 235].
Засада розумності строків чітко розділяє повноваження прокурора і слідчого судді щодо визначення розумності строків на стадії досудового розслідування. Положення цієї засади чітко вказують на те що лише прокурор вправі встановлювати та продовжувати строки досудового розслідування [16, с. 106].
З огляду на загальні положення досудового розслідування, під час кримінального провадження прокурор та слідчий суддя забезпечують дотримання вимог національного та міжнародного кримінального процесуального права, зокрема: щодо складності вимог закону щодо дотримання строків, поведінки учасників кримінального провадження, що визначається з урахуванням кількості підозрюваних, кримінальних правопорушень, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для забезпечення належної якості досудового розслідування. Вимога про дотримання розумного строку при здійсненні дискреційних повноважень є особливо важливою, коли закон не визначає часових обмежень для прийняття такого рішення, оскільки заявник може опинитися в невизначеній ситуації на невизначений період. За таких обставин заявник може опинитися в скрутному становищі, що свідчить про приховану форму свавілля. Проте наслідки закінчення терміну дії та тривалість розумного періоду відрізняються залежно від правової системи, і кожна держава забезпечує застосування принципів відповідно до власних законів [10, c. 474]
Варто зауважити, що європейські країни, як правило, не обмежують тривалість розслідування конкретними нормами. Дотримання строків розслідування, як правило, є самоочевидною догмою, яка випливає з розумності строків, тому в їх дотриманні не виникає жодних непорозумінь. Водночас у країнах пострадянського простору строки досудового розслідування чітко визначені у відповідних нормах національного законодавства, де з їх дотриманням пов’язана найбільша кількість скарг та порушень прав, законних інтересів учасників кримінального провадження [9, с. 194].
Процесуальні строки є необхідним організаційним заходом, який забезпечує дієвість і ефективність розслідування, а також судочинства. Організаційне значення встановлених законом строків визначається забезпеченням ними достатнього часу та визначенням необхідного темпу вирішення завдань, які стоять перед органами та посадовими особами, які безпосередньо здійснюють досудове розслідування та судове провадження. Без наявності встановлених кримінальним процесуальним законом строків, без їх належного дотримання при здійсненні кримінального провадження виникатимуть безліч порушень прав та законних інтересів особи, які усунути і поновити дуже складно, а іноді неможливо [20, с. 182].
Отже, одним із важливих питань під час здійснення кримінального провадження, зокрема, досудового розслідування, є дотримання строків його проведення. Такі строки чітко визначені в кримінальному процесуальному законодавстві, а їх порушення є підставою для визнання доказів, отриманих в цей період неналежними, що може суттєво вплинути на остаточний результат відповідного кримінального провадження.
Магістр