Основні закономірності становлення романо-германської правової сім’ї (ID:1105856)

Вступ Актуальність теми. Останнім часом у світі досить інтенсивно відбуваються інтеграційні та глобалізаційні процеси, які охоплюють різноманітні сфери суспільного життя, у тому числі правову. Інтеграційні та глобалізаційні зрушення загальносвітового масштабу, які відбуваються саме на рубежі XX–XXI ст., зумовили суттєві зміни у розвитку всього людства і торкнулися всіх сфер соціальної дійсності, зокрема правової. Ці зміни також викликали потребу в гармонізації як національних правових систем, так і правових сімей, які під впливом інтеграційних та глобалізаційних процесів зближуються на основі загальнолюдських цінностей, принципів верховенства права та соціальної, правової держави тощо. Крім цього, без вивчення правових сімей, правових систем та їх складових неможливо зрозуміти минуле, сучасний стан та подальші перспективи розвитку як окремих її елементів (наприклад, окремих національних законодавств), так і права у світовому масштабі. Слід відзначити праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, які досягли вагомих результатів у розв’язанні проблем структури та розвитку правових систем та правових сімей, зокрема: С. С. Алексєєва, В. Д. Бабкіна, Ж. Л. Бержеля, Х. Бехруза, С. Д. Гусарєва, Р. Давида, В. С. Журавського, О. В. Зайчука, М. Кагадія, Ж. Карбоньє, Л. І. Каска, М. І. Козюбри, О. Л. Копиленка, Р. Леже, Л. А. Луць, О. В. Малька, М. М. Марченка, М. І. Матузова, В. С. Нерсесянца, Ю. М. Оборотова, В. В. Оксамитного, Н. М. Оніщенко, Ф. М. Решетникова, А. Х. Саїдова, В. А. Сапуна, В. М. Селіванова, А. П. Семітка, В. П. Синюкова, О. Ф. Скакун, Є. В. Скурка, О. Д. Тихомирова, Ю. О. Тихомирова, М. Г. Хаустової, Л. Фрідмена, С. В. Шевчука, Ю. С. Шемшученка та ін. Метою обраного дослідження є з’ясування основних закономірностей становлення романо-германської правової сім’ї. Основні закономірності становлення романо-германської правової сім’ї У своєму розвитку романо-германська правова сім'я пройшла досить тривалий шлях, що його звичайно поділяють на три основні етапи. Розглянемо їх більш детально. Так, перший етап — це період звичаєвого права (V—XI ст.). На ньому створюються передумови для формування єдиної системи континентального права. Після падіння Римської імперії германські народи привнесли в галузь права свої національні звичаї, своє національне германське право. Воно складалося переважно з неписаних звичаїв, що існували в народній пам'яті, і часто були позбавлені належної ясності й визначеності. У той період германські народи розуміли право передусім як набуток людей, народу, племені, продукт колективної совісті, а не як вираз свідомого розуму чи волі, встановлених зверху. У цьому значенні право було схоже на мистецтво, міф, мову. Таке право виражало мудрість племені, за допомогою якої підтримувалося його мирне життя. Право було засобом об'єднання людей у групу, воно прагнуло зберегти її солідарність. Кожне плем'я (франки, бургунди, лангобарди, алемани, вестготи, остготи, фрізи, східні сакси, вандали тощо) жило за своїм особливим правом. Проте розбіжності між звичаями племен не слід перебільшувати. Правові ідеї, виплекані германськими народами, мали багато спільного і навіть багато в чому нагадували уявлення інших варварів, що мали племінну організацію і напівкочовий спосіб життя. Ці ідеї розвивалися в контакті з рудиментами римського права і зазнавали тиску політичних і економічних чинників, що мали дещо одноманітний характер по всій Західній Європі. Германське право було досить примітивним, оскільки було пристосоване лише до вкрай нескладних умов натурального господарства, наповнене принципами спрощеного колективізму — родинного, родового, громадського. У ті часи особливо не розрізняли правові норми і процедури, з одного боку, та релігійні, моральні, економічні, політичні та інші норми та практику — з другого. Інститути законодавства та судового рішення мали зародковий характер. Королі хоча й ухвалювали закони, але з конкретних приводів, і в основному для того, щоб від імені всього народу підтвердити або виправити існуючі звичаї. У V—VIII століттях закони германських племен, що переважно складалися з їх звичаїв, уперше були записані латиною. Йдеться про так звані варварські правди (leges barba-rorum), або закони варварів. Найдавніша з тих, що дійшли до нас, — Салічна правда (496). З VI століття більшість германських племен уже мала свої варварські закони. Система правосуддя в цей період була роз'єднаною й аморфною. У судових процесах панувало звернення до надприродного. Виконання судових рішень ніяк не забезпечувалося. Не існувало професійних судів. Західна Європа на першому етапі фактично не знала професійних юристів, юридичних шкіл, юридичних книг, підручників, юридичної науки [1, c. 188]. Таким чином, право того періоду мало звичаєвий, племінний, примітивний та архаїчний характер. Стосовно другого етапу — то, це етап формування романо-германської правової сім'ї (XII—XVIII ст.). На думку багатьох компаративістів, саме його слід вважати часом, коли з наукової точки зору з'являється система романо-германського права. Цей етап може бути умовно розподілений на два періоди: середньовічний період (XII—XV ст.) та період Відродження і Просвітництва (XVI—XVIII ст.). У середньовічний період Західна Європа існувала як відносно цілісне історико-культурне, соціально-політичне, цивілізаційне співтовариство, як регіональна, феодальна романо-германська цивілізація. Саме на цьому етапі суспільство знову усвідомило необхідність права, почало розуміти, що тільки право може забезпечити порядок і безпеку. Повернення цієї ідеї у XII— XIII століттях стало, безсумнівно, революційним кроком [2, c. 46].