Зразок роботи
Вступ
Будь яке явище має свою історію і будь яка діяльність людей неодмінно спирається на досвіди попередніх поколінь.
Для того, щоб виконати дану контрольну роботу з історії держави і права зарубіжних країн, потрібно перш за все виявити об’єкт та мету дослідження.
Об'єктом дослідження є закони Хаммурапі.
Метою дослідження є повне і змістовне висвітлення питань з права власності та зобов’язального права законів Хаммурапі.
Найвідомішим, найповнішим збірником законів усієї Месопотамії є кодифікація царя Хаммурапі, яку й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм у світі. Хаммурапі склав свої закони вже на третьому році царювання – вони були записані на глиняних табличках. Згодом, на 35-му році царювання, коли йому вдалось перемогти всіх ворогів "зверху і знизу", за його наказом закони були висічені на чорному базальтовому стовпі. Тоді ж, очевидно, складено вступ і закінчення до законів.
Це видно з того, що тут перелічені всі великі міста-держави, включені Хаммурапі до складу своєї держави, в тому числі Ашшур, Ісін, Ларсу та інші, якими він не володів у момент запису законів на глиняних табличках.
Цей базальтовий стовп (висотою 2,25 м, об'ємом 1,9 м) знайдено наприкінці 1901 р. французькою археологічною експедицією на чолі з Морганом у місті Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Очевидно, стовп вивезено туди як трофей. Еламський правитель наказав у центрі стовпа очистити місце, ймовірно, для власного запису, але самого запису він не зробив. Стерту частину (близько 35 статей) частково вдалося відновити завдяки наступним знахідкам у тих же Сузах та інших місцях (знайдено уламки ще однієї подібної стели, глиняні таблички з текстом деяких статей законів). Отже, на сьогодні невідомі цілком або майже цілком 21 стаття, а в чотирьох статтях залишаються значні прогалини. Всього ж текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті.
Закони Хаммурапі становлять надзвичайно цікаву й обширну законодавчу пам'ятку. Це дуже важливе джерело з історії держави і права стародавньої Месопотамії взагалі. Перед нами при вивченні законів виникає об'ємна картина суспільно-політичних, економічних і правових відносин у Вавилонській державі у II тисячолітті до нашої ери. На противагу іншим згаданим збірникам правових актів і законів Месопотамії кодифікація Хаммурапі не має характеру божественної волі, безпосередньо доведеної до відома населення.
У законах Хаммурапі регулюється спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно-сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально-процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави, де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, де їх життя, честь, гідність, майно охороняються дуже суворими засобами, а раб – особа безправна. Тут і вільні вирізняються між собою за правовим становищем – одні всевладні, повноправні, інші, – другорядні, люди гіршого, нижчого сорту. Зрештою, такими були рабовласницькі суспільства не тільки у Вавилоні, а й в інших державах.
Як відомо, основний текст законів Хаммурапі налічує 282 статті. Виникає питання – чи є якась система у викладенні цього правового матеріалу, певний порядок розміщення статей?
Наголосимо, що зовнішньої системи поділу на розділи, параграфи, які логічно розміщені і випливають одні з одних, немає. Навіть нумерація статей зроблена дослідниками в пізніші часи. Норми законника мають казуїстичний характер. Окрім цього, тут перемішані приписи з різних галузей права.
Однак, коли прочитати увесь текст законів, то його можна поділити за змістом на певні групи. Отже, у зводі законів простежуємо певну внутрішню систему.
Якраз розділ другий стосується безпосередньо даної контрольної роботи, присвячений урегулюванню проблем власності (ст. 6-126). Сюди належать норми, що регулюють правове становище різних форм власності та розпорядження нею, користування чужою власністю, договірні й позадоговірні зобов'язання. Цей розділ також містить норми щодо захисту власності, володіння, які, зокрема, встановлюють покарання за грабунок, крадіжку чужого майна, потраву полів тощо.
Отож, нам здається, можна назвати такі причини появи законів Хаммурапі:
1. На той час Вавилон став великою державою, приєднавши до себе багато сусідніх держав, міст, народів. У зв'язку з цим, звичайно, виникла необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, які б врегульовували правові питання, правові відносини, дати урядовцям і суддям єдине законодавство.
2. Прагнення рабовласників, знаті, людей заможних, жерців чітко визначити свої права і привілеї, забезпечити себе, своє майно від зазіхань інших.
3. Прагнення самого царя згладити гострі соціальні протиріччя, що на той час виникли у суспільстві. Надто поглибилась прірва між рабовласницькою знаттю, жерцями, лихварями та простими людьми.
Отож Хаммурапі своїм законодавством хотів пом'якшити гостроту соціальних протиріч, затримати процес розорення трудівників, ліквідувавши, зокрема, боргове рабство, обмежити апетити лихварів та знаті, ліквідувати або хоч дещо стримати сваволю і корупцію урядовців і суддів.
1.Право власності за законами царя Хаммурапі
Закони Хаммурапі не містять загального поняття права власності. Та їхній зміст свідчить про те, що існували й охоронялися правом різні форми права власності, зокрема:
• царська;
• храмова;
• община;
• приватна.
Об'єктами права власності могли бути: земля, сад, дім, раби й інше майно.
Особливий правовий режим був у, так званого, майна. Таке майно (поле, сад, будинок) надавав цар своїм воїнам в умов їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном "ілку", але не мав права його продати, обміняти, заповідати, оплачувати ним борги, використати, як викуп з полону тощо.
Згідно із Законами Хаммурапі, якщо хтось купив поле, сад, дім, волів, овець, подарованих рсдуму, баїруму (тобто воїну) царем, то така купівля вважалася недійсною, продане майно повертається назад воїну, а покупець втрачає заплачене за нього срібло (статті 35-37). [4,c.24].
Земля "ілку" – це різновид державної царської землі. Власне, це не тільки сама земля, а цілий маєток – з будівлями, рабами, полями і, можливо, садами.
Щоб заборона продавати "ілку" була ефективною і щоб уникнути пошуку шляхів її обходу, закон забороняв також обмін ділянки, саду чи будинку "ілку" на інші. Сторони, які здійснили такий обмін, поверталися до попереднього стану.
Володілець "ілку" був зобов'язаний особисто виконувати державну службу. Якщо воїн наймав когось іншого, щоб той замість нього пішов у військовий похід, то він був приречений до страти. Найнятий воїн міг забрати собі його будинок (ст. 26). Якщо воїн потрапив у полон, а майно "ілку" було передане на умові несення такої ж служби іншій людині, то в разі повернення воїна з полону йому повертали й "ілку" (ст. 27). Якщо ж воїн, що потрапив у полон, мав дорослого сина, який міг нести службу замість батька, то майно передавали синові (ст. 28). Коли ж син малолітній, то його матері виділяли третину поля і саду на виховання дитини.
Магістр