Риторика Феофана Прокоповича (ID:1105923)

Вступ Будь-яке явище має свою історію і будь-яка діяльність теперішніх людей спирається на досвіди попередніх поколінь. Для того щоб безпосередньо перейти до висвітлення основної частини даної реферативної роботи, потрібно перш за все виявити об’єкт та завдання дослідження. Об'єктом дослідження виступає – риторика. В свою чергу, завданням дослідження є повне та змістовне висвітлення теми реферату, а саме «Риторика Феофана Прокоповича». Феофан Прокопович (1681—1736) — являється видатним українським вче-ним, оратором, письменником, політичним і громадським діячем. Рано втративши батьків, виховувався у дядька. Закінчивши Київську академію, продовжував навчання в Польщі та Римі. Завдяки своєму ораторському таланту згодом досягає вищих посад держави, стає, по суті, правою рукою Петра І. З 1706 року Феофан Прокопович — професор риторики Київської академії, курс якої у той час розглядався, як унікальна наука про слово взагалі. Ритори¬ка вважалася «царицею душ», «княгинею мистецтв». Спадщину ви¬датного українського просвітителя високо цінували Пушкін, Сума¬роков, Фонвізін та інші. У своєму курсі риторики Покопович писав про чесноти ри¬тора, який повинен вміло розпочинати виклад, бути поважним у повчанні, дотепним у розважанні, сильним і багатослівним у зво¬рушенні, і, нарешті, підбирати стиль не на свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу. Джерелами красномовства автор вважав природу, талант, освіту, тре¬нування, наслідування тощо. Риторика Феофана Прокоповича Феофан Прокопович залишив велику наукову, публіцистичну та художню спадщину, в якій значна частина належить риториці. В його часи ще зберігався старий поділ науки і мистецтва, в якому провідне місце посідала риторика, красномовство, ораторська про¬за. Риторика розглядалася, як універсальна наука про слова і жит¬тя. Вона охоплювала собою, крім власне риторичної науки, цер-ковне і світське красномовство, філософську та історичну прозу, сягала меж художньої [3,68]. Викладаючи риторику в Києво-Могилянській академії, Прокопович написав підручник з гомілетики «De arte rhetorica librix», але твір далеко відійшов від завдань церковного проповідництва і являє собою теоретичне спілкування і зведення практичних рекомендацій з мистецтва красномовства. У теоретичній частині трактату вирішуються питання про те, що таке риторика, говориться про її походження, достоїнствах, необхідність і користь, викладаються уявлення про обов’язки і кінцевих прагненнях автора [1]. Не обмежуючи ораторського мистецтва одними тільки потребами церкви, в прикладній частині своєї риторики Феофан Прокопович дає глибокі та ґрунтовні рекомендації по п’яти видах красномовства, маючи на увазі промови урочисті, церковне красномовство, лист, «писання історії», красномовство судове. Свій риторичний курс у Києво-Могилянській академії, Прокопович розпочинає з таких настанов студентам: «Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії і батьківщини. Вважаю, що при цьому не менш треба мені думати про мою галузь навчання, ніж вам про ваші здобутки. Бо це є та «цариця душ», «княгиня мистецтв», яку всі вибирають з уваги на достоїнство, численні бажають з огляду на користь, а лише деякі осягають, внаслідок нерівних сил таланту, так і із-за обсягу самого предмета, а про власні похвали цього останнього поговоримо ширше в самій праці» [2].