Зразок роботи
Вступ
Актуальність теми зумовлена встановленням нових засад права власності, таких пріоритетів розвитку цивільного законодавства, які забезпечують перехід економіки України до розвинутих ринкових відносин, зокрема, шляхом оптимальної розбудови інституту права власності. При цьому важливого значення набуває конституційний обов’язок держави забезпечити права і свободи людини, створити належні умови для їх реалізації та захисту.
Основні засади права власності закріплені в Конституції України. Зокрема, відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно її позбавлений. Важливою гарантією прав власника є норма цієї статті про непорушність права приватної власності, про можливість примусового відчуження права приватної власності лише, як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Ефективною гарантією захисту прав власника є те, що примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Право власності було й залишається одним з основних рушіїв соціально-економічного розвитку суспільства, а отже його конституційне закріплення потребує вивчення його юридичної природи та гарантій його реалізації, здійснення та захисту.
Правовідносини власності виникають, змінюються та припиняються на підставі певних юридичних фактів, які називають підставами набуття права власності. Поряд із підставами існують і способи набуття права власності. Вказані поняття не слід ототожнювати: підставами набуття права власності (які йменуються ще титулами власності) є наприклад, договір купівлі-продажу, заповіт, рішення суду; способами набуття права власності є передання речі, державна реєстрація правочину або права тощо. Для договорів, які потребують нотаріального посвідчення та у певних випадках державної реєстрації, факт їх укладення служить не тільки підставою, а й способом набуття права власності.
Набуття права власності у однієї особи в переважній більшості пов'язане з припиненням права власності в іншої, що часто обумовлене проблематикою правонаступництва. Дії з набуття права власності мають бути правомірними та добросовісними. Це стосується: а) способів набуття права власності; б) процедури набуття права власності та в) особи-набувача.
Статтею 328 Цивільного Кодексу встановлюються принципові засади набуття права власності. Ними є передусім відкритість (невичерпність) переліку підстав його виникнення. Це означає, що право власності може насуватися у будь-який спосіб, що не суперечить закону. Зокрема, найбільш поширеною підставою набуття права власності, як і набуття цивільних прав взагалі, є правочини. Інші перелічені у главі 24 Цивільного Кодексу підстави набуття права власності деталізують вказане загальне правило. Не менш важливою є й презумпція законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду.
Основною метою курсової роботи є комплексний теоретичний аналіз правового регулювання відносин, щодо підстав і способів набуття права власності.
Об’єктом курсової роботи є суспільні відносини, що виникають внаслідок набуття права власності.
Предметом курсової роботи є нормативно-правові акти, законодавство України про право власності, їхній зміст, наукові доктрини, літературні джерела.
Розділ 1. Поняття, зміст та підстави набуття права власності
1.1. Поняття і зміст права власності
Однією із фундаментальних підгалузей цивільного права є речове право, тобто сукупність правових норм, які забезпечують задоволення інтересів особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що перебуває у сфері її панування.
У системі речового права, право власності є одним із основних інститутів. Під поняттям права власності у загальному трактуванні слід розуміти право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Окрім Цивільного Кодексу України ще одне регулювання відносин власності здійснюється Конституцією України.
Зміст права власності становлять належні власникові повноваження з володіння, користування та розпорядження:
• повноваження з володіння — це юридично закріплена можливість фактичного господарського панування власника над річчю (майном);
• повноваження з користування — це юридично забезпечена можливість вилучення з речі (майна) корисних властивостей, шляхом її використання;
• повноваження з розпорядження — це юридично забезпечена можливість визначити долю речі (майна), шляхом учинення юридичних актів щодо речі. Розпорядження переважно здійснюється шляхом передачі, відчуження чи відмови від речі (майна).
Усі зазначені повноваження в своїй сукупності становлять "тріаду" повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушність та неможливість безпідставного позбавлення чи обмеження права власності.
Однак, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право власності має свої межі. Власник може володіти, користуватись та розпоряджатись річчю (майном) на власний розсуд, окрім випадків, що прямо передбачено законом. Наприклад, власник повинен здійснювати належне йому право власності законно, додержуючись моральних засад суспільства, не заподіюючи шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршуючи екологічну ситуацію та природні якості землі тощо.
Слід також зазначити, що окрім повноважень, на власника покладено й цілу низку обов'язків, тобто ми можемо говорити, що власність зобов'язує. Один із перших обов'язків полягає в тому, що на власника лягає тягар з утримання речі. Другим аспектом цього питання є те, що ризик випадкового пошкодження (псування) речі також покладено на власника [13, c. 54].
Магістр