Зразок роботи
РОЗДІЛ 1.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПІВУЧАСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВОПОРУШЕННІ
1.1 Ознаки співучасті у кримінальному правопорушенні
Згідно з чинним законом про кримінальну відповідальність, а саме статтею 26, співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення [1].Чітко визначена дефініція співучасті у КК України дозволяє виділити характерні обов'язкові ознаки цього поняття, які утворюють його зміст – об'єктивні та суб'єктивні.
Об'єктивні ознаки знаходять своє відображення у кількісному критерії, який передбачає участь у вчиненні кримінального правопорушення двох та більше осіб, які мають бути суб’єктами кримінального правопорушення (тобто осудною фізичною особою, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ст.18)).Таким чином, участь у вчиненні одного й того ж умисного кримінального правопорушення двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами кримінального правопорушення (наприклад, неосудні або особи, які не досягли 16-річного віку, а в окремих випадках 14 років) не утворює співучасті у кримінальному праві. Крім того, це стосується й випадків, коли лише один із учасників вчинення такого суспільно небезпечного діяння є суб'єктом кримінального правопорушення, а інші – ні. Так, у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27.02.2004 р. № 2 звертається увага судів на вирішення питання про кваліфікацію злочину, вчиненого дорослою особою із залученням неповнолітніх осіб, які внаслідок свого віку (ст. 22 КК України) чи неосудності (ст. 19 КК України) не є його суб’єктами, тому таке спільне вчинення злочину не утворює співучасті [3]. У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30.05.2008 р. №5 запропоновано таке роз’яснення: «У разі, коли з групи осіб, які вчинили зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб внаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб» [5]. Не утворює співучасті у злочині також залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має ознаки суб’єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння внаслідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння (статті 40, 41 КК), а також обману, коли особа, перебуваючи в омані, впевнена, що вчиняє правомірні дії [13, 208]. Окрім того, не утворює співучасті також використання винною особою у процесі вчинення кримінального правопорушення тварин, агрегатів тощо. Зазначені предмети визнаються не співучасниками, а знаряддями посягання.
Отже, як бачимо, кількісна ознака, що розкриває зміст інституту співучасті з об’єктивної сторони, припускає участь в одному й тому самому кримінальному правопорушенні двох або більше фізичних осудних осіб, які досягли віку кримінальної відповідальності.
Наступна якісна ознака з об'єктивної сторони, яка випливає із законодавчого визначення є спільність суспільно небезпечного діяння. Спільність, на думку, Ю.В Абакумової, по-перше, означає, що кримінальне правопорушення вчиняється спільними зусиллями всіх співучасників, тобто саме дії всіх учасників злочинного діяння в цілому призводять до вчинення кримінального правопорушення.Інакше кажучи, кожен учасник співучасті чинить дії (бездіяльність), необхідні для виконання кримінального правопорушення, сприяючи іншим співучасникам.При цьому їхні ролі можуть відрізнятися.По-друге, наслідок який досягається в результаті вчинення кримінального правопорушення є єдиним, неподільним, спільним для всіх учасників.За цей злочинний результат несуть відповідальність усі співучасники.Притягнення до кримінальної відповідальності співучасника може відбуватися лише на тій підставі, що його діяння було (були) необхідним для спричинення єдиного злочинного результату.Отже, виходячи з цього, всі співучасники, незалежно від своїх ролей, мають відповідати за вчинене кримінальне правопорушення в цілому.По-третє, між діями всіх співучасників і тим кримінальним правопорушенням, що безпосередньо вчинив виконавець, є наявним необхідний причинний звʼязок, оскільки спільний результат досягається лише за допомогою свідомої діяльності виконавця [9, 86]. Відсутність причинного зв'язку означає, що відсутні ознаки спільності в участі декількох суб'єктів у вчиненні кримінального правопорушення і про відсутність спіучасті в крмінальному правопорушенні в цілому.
Отже, при посяганні на охоронюваний законом про кримінальну відповідальність об’єкт дії співучасників завжди є взаємозалежними, суспільно небезпечне протиправне діяння вчиняється їхніми загальними зусиллями, обумовленими досягненням конкретного злочинного наслідку [21, 29].
Для визначення характеру кримінальної відповідальності для суб’єктів кримінального правопорушення, які діяли у співучасті потрібно також з’ясувати наявність ознак, що характеризують спільну діяльність винних із суб’єктивної сторони (внутрішньої).Суб’єктивні ознаки співучасті мають не менш вагоме значення для визначення поняття співучасті і відмежування її від суміжних форм кримінального правопорушення, які вчиняються одноосібно. КК України, зокрема ст.26, чітко вказує на те, що співучастю у кримінальному правопорушенні визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.З цього законодавчого формулювання випливає, що співучасть має місце лише в умисному кримінальному правопорушенні, де всі співучасники діють з умислом.
Почнімо з того, що кримінальний закон виключає співучасть у кримінальних правопорушеннях, які вчиняються з іншою формою вини – необережністю .Адже в необережних кримінальних правопорушеннях відсутня єдність злочинної волі, а від так спільності умислу на вчинення кримінального правопорушення.
Умисел за співучасті, так само як і в кримінальному правопорушенні, вчиненому однією особою, наділений вольовою та інтелектуальною ознаками, які вирізняються своєю специфікою.
Особливість вольової ознаки умислу полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого ним особисто діяння, а і суспільну небезпечність діяння, яке вчинює виконавець. Водночас виконавець розуміє, що він діє разом і сумісно з іншими співучасниками, спирається на їх активні або пасивні дії, тобто усвідомлює, що діє з ними гуртом.Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільно небезпечний наслідок [11,223]. В теорії кримінального права та практиці застосування норм про співучасть інтелектуальний елемент одержав найменування взаємної поінформованості співучасників (щонайменше, двох з них) про злочинний характер їх поведінки та взаємозв’язок останнього.При цьому узгодженістю волевиявлення охоплюється також і саме складання зусиль, і їх координація у напрямі досягнення загального й єдиного для всіх (щонайменше, двох) співучасників злочинного результату.
Спільність умислу за співучасті здебільшого, але не завжди об’єктивно виражається в змові між співучасниками на спільне вчинення кримінального правопорушення.У більшості випадків переважає усна форма змови, коли співучасники узгоджують свої дії вербально.Проте можливий варіант письмова змова, наприклад, за допомогою обміну записками, накресленням плану дій. Можна досягти змови й за допомогою шляхом застосування технологій (по телефону, через мережу Інтернет тощо). Рідше змова виражається в мовчазних діях, з яких можна зробити висновок про справжні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, унаслідок чого дії та думки співучасників стають узгодженими. Якщо брати до уваги проєкт нового КК, то робоча група пропонує в ст.2.7.1 поняття співучасті як спільного вчинення умисного кримінального правопорушення двома або більше його суб’єктами за змовою між ними, досягнутою усно, письмово чи шляхом конклюдентних дій до моменту закінчення такого правопорушення [7]. Якраз в положенні майбутнього кримінального закону формалізується ознака змови та її прояви.
У будь-якому разі змова, взаємна узгодженість — це обов’язковий структурний елемент співучасті. Якщо факт змови відсутній, то співучасть утворюватися не буде. На думку І.О Зінченко, для співучасті спосіб досягнення змови не має значення, головну роль тут відіграє спільний умисел. Умисел при співучасті, як правило, прямий, однак у деяких випадках можлива співучасть з непрямим умислом. Мотиви і мета співучасників можуть і не збігатися [20, 226]. Таким чином, змова має бути на вчинення конкретного кримінального правопорушення, яка виражається в спільності дій співучасників, і проявляється в поінформованості.
Магістр