Зразок роботи
На сьогодні фінансове право України знаходиться в періоді активного становлення та розвитку. Це пов’язано, перш за все, зі зміною економічної ситуації в державі, розвитком економічних відносин ринкового типу. В умовах зламу адміністративно-командної системи управління економікою Україна починає будувати нову державу з ринковими відносинами, які в свою чергу не можуть регулюватися та будуватися на основі норм старих законів.
Із зміною економічної основи в Україні, утворенням нової суверенної держави, наданням широких повноважень органам місцевого самоврядування змінюється і фінансова система, а разом з нею великі зміни йдуть у фінансово-правовому регулюванні грошових відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності.
Фінансове законодавство розгалужене, мобільне, слідкувати за його змінами важко, а знати його необхідно, оскільки різновидів відносин, що мають грошовий характер, багато, але виникають вони не з фінансової діяльності і регулюються нормами цивільного, адміністративного та господарського права. Для правильного вибору актів, норми яких регулюють грошові відносини, що виникають з фінансової діяльності, необхідно знати специфіку цих відносин і норм, що їх регулюють.
Усі правові норми, які включені в законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, поділяються на окремі галузі права. В основу поділу макросистеми правових норм, прийнятих на території держави її органами та органами місцевого самоврядування, покладено на матеріальний зміст відносин, які регулюються цими нормами.
Після відродження галузі фінансового права в системі права почали створювати і систему самого фінансового права. Однією з перших після професора Ю. А. Ровинського (який своїми працями і багаторічною практикою в банківсько-фінансовій системі довів, що фінансове право існує як самостійна галузь) виступила з глибокими науковими дослідженнями професор Р. Й. Халфіна. Вона пропонувала розділити фінансове право, як і цивільне, на дві частини – загальну і особливу. На сьогодні більшість вчених розділяють цю точку зору, тобто частину фінансово-правових норм відокремлюють у загальну частину, а інші норми відповідно до їх приналежності включають в особливу частину. Проте з цим погодитись досить важко. В основному мова йде не про галузь права, а про юридичну навчальну дисципліну.
У сучасних підручниках із фінансового права до загальної частини включають в основному не правові норми, а поняття, які виділяють фінансове право як самостійну галузь права: поняття фінансів, фінансової системи, бо вона є об’єктивною основою системи фінансового права, поняття, принципи і методи фінансової діяльності, поняття предмета і метода фінансового права, їх особливості; поняття, види і особливості фінансово-правових норм і фінансово-правових відносин; поняття і зміст науки фінансового права. Таким чином кожен, хто захоче опанувати одну з визнаних державою необхідною галуззю права, оволодіє понятійним апаратом і зможе застосувати на практиці норми фінансового права, які становлять систему особливої частини фінансового права.
Що ж до складу особливої частини фінансового права, то вона може вибудовуватись на підставі існуючої фінансової системи. У межах ланок фінансової системи і створюються підгалузі фінансового права, які розділені на фінансово-правові інститути.
Поширеність фінансових відносин та їх особлива значимість для життя держави і органів місцевого самоврядування обумовлюють різноманітність видів джерел фінансового права. Найпоширенішою юридичною формою відбиття фінансових відносин є нормативно-правові акти.
Актуальність розвитку системи і джерел фінансового права обумовлена насамперед зверненням юридичної практики, в основному законодавчої, насамперед до найбільш актуальних джерел даного предмету.