Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України та зарубіжних країн (ID:122671)

ВСТУП Проблема досліджуваної тематики полягає в тому, що застосування покарання за скоєний злочин має ефективність у тому випадку, коли ґрунтується на основі принципу його індивідуалізації. Дотримання цього принципу гарантує ефективний вплив на конкретну винну особу з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого нею злочину та її індивідуальних особливостей. Можливість індивідуалізації покарання, що призначається за вчинений злочин, залежить, передусім, від сукупності кримінально-правових заходів впливу, які призначаються в судовому порядку. Аналіз чинного кримінального законодавства України та зарубіжних країн, а також практики його застосування дає підстави вважати, що серед кримінально-правових заходів протидії злочинності значне місце займають покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна). Актуальність даної тематики обґрунтовується тим, що в судовій практиці України при призначенні покарання засудженим часто перевага надається кримінальним покаранням майнового характеру як альтернативним до покарань з обмеженням та позбавленням волі. Крім того, законодавцем проведено зміни до кримінального законодавства України, якими було введено штраф як безальтернативне основне покарання та збільшено його граничні розміри. Також назрілою необхідністю стало узгодження законодавства України з нормами законодавства європейських країн, в тому числі й кримінального, що встановлює покарання майнового характеру зокрема. Тому виникає потреба у дослідженні правової природи призначення кримінальних покарань майнового характеру, вивченні системності їх застосування у країнах з різними правовими системами з метою усунення прогалин у чинному кримінальному законодавстві України. Питання застосування окремих видів покарань майнового характеру завжди привертали до себе увагу дослідників у галузі кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології. У різні часи цим і суміжним з ними питанням були присвячені праці П.П. Андрушка, Ю.В. Александрова, Ю.В. Бауліна, В.М. Веселової, І.М. Гальперіна, В.О. Глушкова, Т.А. Денисової, В.П. Козирєвої, О.М. Костенка, П.С. Матишевського, В.Т. Маляренка, І.Л. Марогулової, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, О.С. Міхліна, А.А. Музики, В.О. Попраса, В.В. Сташиса, М.Н. Становського, М.О. Стручкова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, В.І. Тютюгіна, О.Г. Фролової, В.Л. Чубарєва, М.Д. Шаргородського, І.В. Шмарова, С.С. Яценка та інших. Однак необхідно зазначити, що незважаючи на досить детальне розроблення аналізованої проблематики в науковій літературі, такі важливі питання, як поняття покарань майнового характеру, їх перелік, зміст та класифікація, особливості призначення, залишаються спірними в науці кримінального права. Метою дипломної роботи є вивчення системи призначення та застосування покарань майнового характеру за законодавством України та зарубіжних країн. Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання: - дати правову характеристику покаранням майнового характеру, визначених Кримінальним кодексом України та з’ясувати їх місце у системі покарань; - проаналізувати досвід призначення покарань майнового характеру у зарубіжних країнах романо-германської та англосаксонської правової сім’ї; - розробити пропозиції щодо можливого подальшого удосконалення чинного законодавства та практики застосування покарань майнового характеру. Об’єктом дипломної роботи є правові відносини, що виникають у процесі призначення та застосування кримінальних покарань майнового характеру. Предметом дослідження є правові норми, які встановлюють порядок застосування покарань майнового характеру за кримінальним законодавством України та зарубіжних країн. Методи дослідження. При написанні дипломної роботи, виходячи із поставлених мети і завдань, застосовувались у поєднанні як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи, які забезпечили всебічне висвітлення предмета дослідження. Діалектичний метод обумовив розгляд проблем застосування покарання майнового характеру через вивчення більш загальних категорій, таких як покарання, загальні засади призначення покарання. Порівняльно-правовий метод був використаний при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає покарання майнового характеру з відповідними нормами кримінального законодавства окремих зарубіжних країн. За допомогою логіко-юридичного методу були визначені зміст та ознаки покарань майнового характеру, а також виявлені прогалини у юридичних конструкціях кримінально-правових норм. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у ході дослідження на основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, а також запропонованих вченими юристами теоретичних підходів щодо правової регламентації кримінальних покарань майнового характеру, зроблено спробу провести порівняльний аналіз призначення та застосування кримінальних покарань майнового характеру в Україні та зарубіжних країнах. Практична значущість роботи полягає в тому, що викладені в ній висновки та пропозиції можуть бути використані: при вивченні відповідних тем з курсу «Кримінальне право», «Кримінально-виконавче право», «Кримінальне процесуальне право», для самопідготовки студентів вищих навчальних закладів юридичного спрямування та як основи для проведення більш ґрунтовних досліджень у науково-дослідній роботі – при подальшому розробленні кримінально-правових механізмів застосування кримінальних покарань майнового характеру в Україні. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить сто шість сторінок. РОЗДІЛ 1 КРИМІНАЛЬНІ ПОКАРАННЯ МАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 1.1. Ознаки, мета та значення кримінальних покарань майнового характеру У вітчизняній кримінально-правовій літературі, що присвячена проблемам покарання, передусім питанням їх класифікації, застосовується поняття «покарання майнового характеру». Як правило, їх використовують, коли йдеться про штраф та конфіскацію майна. Разом з тим у вчених-юристів немає єдиної точки зору щодо того, які саме кримінальні покарання слід віднести до покарань майнового характеру. Відомо, що правильна класифікація покарань важлива не тільки з теоретичної, а й з практичної точки зору. Для того, щоб виділити із системи покарань ті види, які слід віднести до покарань майнового характеру, перш за все, необхідно з’ясувати ознаки, що характеризують кримінальні покарання взагалі. Слід зазначити, що в теорії кримінального права вчення про покарання є однією із центральних проблем, що детально досліджена в юридичній літературі. Теоретичні проблеми кримінальних покарань були предметом досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як Л. Багрій-Шахматов, С. Бородін, І. Вартилецька, О.Зубков, В. Дуюнов, В. Кудрявцев, М. Мельник, О. Міхлін, І. Ной, В. Осадчий, О. Піонтковський, С. Стефанов, А Степанюк, М. Хавронюк, М. Черннок, І Шмаров, М. Шаргородський та ін.. Більшість вчених-юристів до ознак покарань відносять такі: - кримінальні покарання є мірою державного примусу; - кримінальні покарання застосовуються тільки за вироком суду; - кримінальне покарання може бути застосоване тільки до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину; - застосування кримінальних покарань тягне за собою передбачені законом певні втрати та обмеження прав і свобод засуджених; - кримінальні покарання мають наслідком судимість. Кожне із покарань є заходом державного примусу, який виявляється у комплексі каральних елементів (право обмежень), специфічних для кожного його виду, але завжди пов’язаних з позбавленням певних благ і можливостей. Правообмеження засуджених визначаються режимом відбуття конкретного виду покарання. Режим виконання покарання майнового характеру забезпечує каральний вплив на засудженого, виступає одним із засобів виправлення. Як зазначається у ч.1 ст. 6 КВК України, виправлення засудженого – це процес позитивних змін, що відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої право слухняної поведінки. Чинний КВК України виділяє заходи щодо засуджених та порядок їх застосування. До них відносяться: - встановлений порядок виконання та відбуття покарання (режим); - суспільно-корисна праця; - соціально-виховна робота; - загальноосвітнє та професійно-технічне навчання; - громадський вплив. Застосування зазначених засобів виправлення засуджених здійснюється з урахуванням виду покарання, особистості, характеру, ступеня соціальної небезпеки, мотивів вчиненого злочину та поведінки під час відбуття покарання (частини 3,4 ст. 6 КВК України). Із системи покарань можна виділити групу покарань, пов’язаних в основному з майновими (матеріальними) обмеженнями для засудженого. Такі покарання в юридичній літературі прийнято називати кримінальними покараннями майнового характеру. Такі вчені, як Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін. підтримують той поділ кримінальних покарань, що має специфічні ознаки і класифікується за критерієм наявності чи відсутності обмежень майнового характеру. Та обставина, що саме майнове обмеження, має бути основним каральним елементом покарання, яке відноситься до числа покарань майнового характеру, є дуже важливою, оскільки, по-перше, кожне покарання містить комплекс каральних елементів; по-друге, це обмеження притаманне багатьом видам покарань. Наприклад, якщо взяти таке покарання, як позбавлення волі, то його застосування тягне для засудженого майнові обмеження вже тому, що він може бути примушений працювати із заробітком нижче того, що отримував на свободі. Нарахування заробітку провадитиметься з урахуванням утримання його у виправній установі. Під час відбуття покарання час роботи до трудового стажу не зараховується, на засудженого не поширюється соціальне страхування тощо. Разом із тим очевидно, що це покарання не відноситься до покарань майнового характеру, оскільки визначальним елементом змісту покарання у вигляді позбавлення волі є ізоляція засудженого від суспільства, а майнові обмеження мають другорядне значення. [20, с. 141]. На думку В.П. Козирєвої, як основний каральний елемент майнові обмеження виступають у таких видах кримінальних покарань, як штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців (певною мірою) та конфіскація майна. Сутність покарань майнового характеру визначаються їх змістом – сукупністю тих каральних елементів, які створюють конкретний обсяг обмежень інтересів засуджених. У змісті покарань майнового характеру, перш за все, заслуговують на увагу каральний елемент, що виявляється у самому факті засудження особи, яка вчинила злочин. Негативна оцінка поведінки винного, що виявляється вироком суду від імені держави, дуже часто викликає у засудженого почуття сорому та каяття, що у свою чергу, впливає на його виправлення та перевиховання. Наступним елементом кари при призначенні покарань майнового характеру є судимість. Наявність судимості зумовлює незадовільну суспільну оцінку особи засудженого, а у ряді випадків тягне за собою негативні правові наслідки: вона розглядається як обставина, що обтяжує покарання при призначенні його за новий злочин (ст. 67 КК України), впливає на кваліфікацію злочину тощо. Таким чином, зміст покарань майнового характеру визначається тим, що вони покликані впливати на свідомість засуджених шляхом спричинення матеріальних обмежень і є основою, внутрішнім ядром покарання. Така точка зору обґрунтовується наступним чином: - основний каральний елемент при призначенні виправних робіт та службових обмежень для військовослужбовців полягає у грошовому утриманні із заробітної плати засуджених; - такі особи залишаються працювати, як правило, за місцем проживання; - вони не ізолюються від суспільства, а спілкуються із тим середовищем, що і до судимості. Покаранням майнового характеру притаманні ознаки, що є загальними для всіх кримінальних покарань. У зв’язку з цим, покарання майнового характеру можна визначити як заходи державного примусу, встановлені в кримінальному законі, що застосовуються судом до осіб, які вчинили злочин і створюють для засудженого обмеження, передусім, майнового характеру. Виявлення суті та характерних ознак покарань майнового характеру виключно важливо як у теоретичному, так і у практичному значенні, але правильне розуміння юридичної природи та місця покарань майнового характеру у системі кримінальних покарань неможливе без аналізу його мети. [20, с. 142]. У кримінальному законодавстві України мета покарання визначена у частинах 2 і 3 ст. 50 КК України. Разом з тим, ця проблема – одна із центральних і вирішується неоднозначно. Більшість вчених, ще з радянських часів, вважали, що цілями кримінального покарання є: - виправлення і перевиховання злочинця; - попередження нових злочинів з його боку; - попередження вчинення злочинів іншими особами. Ряд авторів дотримувалися іншої точки зору. Так, один із фундаторів кримінального права М. Шаргородський вважав, що виправлення і перевиховання правопорушника – це не кінцева мета покарання, а засіб його досягнення. Ще більш категорично висловлювалися М. Ковальов, Є. Фролов і М. Єфімов. Застосовуючи до осіб, що вчинили злочин, того чи іншого виду покарання держава тим самим переслідує дві мети: по-перше, утримати самого злочинця від вчинення нового злочину в майбутньому (спеціальне попередження), по-друге, застерегти від подібних дій інших нестійких членів суспільства (загальне попередження). Покарання у кримінальному плані не переслідує ніякої іншої мети. У кримінальному законі України виправленню засудженого та запобіганню вчинення нових злочинів надається особливе значення, оскільки вони найбільш виразно визначають сутність покарання у демократичній державі. Виправлення засудженого як мета покарання полягає в тому, щоб шляхом активного впливу на свідомість злочинця «викорінити» окремі негативні риси його особистості, що спонукають до скоєння вчинків, які несумісні з нормами поведінки в суспільстві, виховати позитивні риси характеру. Поставивши цю мету, законодавець підкреслив, для чого застосовується покарання. Тому, призначивши будь-який вид кримінального покарання, суд зобов’язаний виходити із необхідності не тільки запобігати злочинам, а й виправляти засудженого. Слід враховувати і те, що виправлення засудженого має винятково важливе значення для кримінально-виконавчих установ, бо визначає кінцевий результат виконання покарання. [20, с. 142]. Всі види покарань спрямовані на досягнення цілей, визначених у частинах 2 і 3 ст. 50 КК України, в якій відсутні певні обмеження відносно того, що вони різні для кожного виду кримінального покарання. Разом з тим, покарання різняться одне від іншого за змістом (як і засоби досягнення цілей у різних видах покарання). Наприклад, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців мають більше можливостей для досягнення мети покарання, ніж штраф і конфіскація. Відбуваючи ці покарання, особа піддається обмеженню не тільки трудових, службових, майнових, особистих прав, а й комплексу заходів виправно-виховного характеру з боку як органів, які виконують покарання, так і трудового колективу, військового формування – нерідко протягом тривалого часу. Штраф і конфіскація майна безумовно, не містять такого виховного впливу, але і вони спрямовані на досягнення цієї мети. Так, виплати певної, інколи дуже значної суми грошей особою, яка має сплатити штраф, безповоротне вилучення в доход держави майна засудженого позбавляють того чи іншого суб’єкта матеріальних благ, змушуючи їх замислитися над своєю поведінкою. [20, с. 143]. Слід зазначити, що виховний вплив на засудженого здійснюється не тільки під час виконання покарання, а й у процесі досудового слідства, а також у майбутньому, в силу самого факту виникнення судимості. Тому, мають рацію ті вчені, які стверджують, що кожне покарання – засіб виховання. Засобом досягнення мети спеціального попередження при застосуванні майнових покарань також є як факт засудження, так і каральний вплив, що діє на злочинця. У правовій державі кримінальний закон звертається до насильства лише тоді, коли це є вкрай необхідно, застосовуючи відповідні міри покарання залежно від тяжкості злочину та особи злочинця, яка його скоїла. В. Дрьомін зазначає, що мета покарання досягається шляхом правильної організації роботи органів, які виконують покарання, не пов’язані з ізоляцією від суспільства. Практика, однак, свідчить, що основним чинником, який справляє негативний вплив на якість цієї роботи, є надзвичайно висока завантаженість інспекторів, які здійснюють контроль над засудженими. Новий КК України, прийнятий 05.04.2001 р., значно зменшив репресивні покарання і збільшив більш гуманні покарання майнового характеру за злочини невеликої та середньої тяжкості. Законодавець взяв до уваги принципи кримінальної політики держави щодо ролі правових і прогресивних ліберальних ідей. Адже, будь-яке покарання, не зумовлене крайньою необхідністю, є актом насильства. За допомогою статистичних даних Державної судової адміністрації України проаналізовано динаміку призначення кримінальних покарань майнового характеру за 2013 та 2014 роки. Так, за 2014 рік загалом до кримінальних покарань, за вироками, що набули законної сили, було засуджено 102170 осіб (у 2013 році – 122973), з них: - штраф, як основний вид покарання – 20095 осіб, що становить 19,67% від загальної кількості покарань (у 2013 році – 24592 особи); - штраф, як додатковий вид покарання – 222 особи, що становить 0,22% від загальної кількості покарань (у 2013 році – 340 осіб); - виправні роботи – 262 особи, що становить 0,26 % від загальної кількості покарань (у 2013 році – 503 особи); - службові обмеження для військовослужбовців – 94 особи, що становить 0,09 % від загальної кількості покарань (у 2013 році – 46 осіб); - конфіскація – 2828 осіб, що становить 2,77 % від загальної кількості покарань (у 2013 році – 4358 осіб); - позбавлення волі на певний строк – 20872 особи, що становить 20,43% від загальної кількості покарань (у 2013 році – 30479 особи). [17]. Із наведеної статистики можна спостерігати, що при загальному зменшенню кількості призначення кримінальних покарань у 2014 році проти 2013 року, пропорційно зменшилась і частка призначення кримінальних покарань майнового характеру, хоча і становить 23% від кількості усіх призначених кримінальних покарань. Динаміка застосування штрафу, як основного покарання, є найбільш помітною серед інших видів покарань даної групи, питома вага якої майже дорівнює кількості застосування іншого виду покарання – позбавлення волі на певний строк. Дещо підвищилась кількість застосування судами службових обмежень для військовослужбовців, що пояснюється збільшенням кількості самих військовослужбовців у силу обставин, що склалися. Слід зазначити, що у суспільстві має бути створена така соціальна атмосфера, за якої працівники правоохоронних органів, злочинці та населення в цілому, сприйматимуть покарання, не пов’язані з позбавленням волі, не тільки як легітимні, а й найбільш доцільні заходи. У той самий час у злочинців не повинно складатися враження, що держава залишає поза своєю увагою факти вчинення ними злочинів. 1.2. Штраф як вид покарання у кримінальному законодавстві України Проблематика призначення штрафу як додаткового виду покарання була й залишається актуальною для науки кримінального права, оскільки саме від ступеня її наукової розробленості значною мірою залежить і адекватність законодавчого визначення конкретного виду покарання, і ефективність його практичного застосування. Штраф, як і будь-яке інше покарання, розглядається не тільки як кара, а й як засіб виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів не тільки засудженими, а й іншими особами. Він належить до так званих змішаних видів покарань, оскільки може бути призначений судом і як основне, і як додаткове покарання. Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України. Суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу. [2, с. 159] Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України. З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року. У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. У разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах: 1) від одного до п’яти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості; 2) від п’яти до десяти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину; 3) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину. Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд замінює покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті. [2, 159] За своїм змістом, штраф – це такий вид покарання, що виражається у стягненні із засудженого за вироком суду в дохід держави певної грошової суми, тобто є покаранням майнового характеру, під яким у кримінально-правовій літературі розуміють покарання, пов’язані в основному з майновими (матеріальними) обмеженнями для засудженого. До них належать штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна. Основним каральним елементом цих злочинів майнове обмеження. [31, с. 32 ]. Як відомо, призначення покарання – завершальний етап застосування судом кримінального покарання. В.Т. Маляренко доцільно зазначає, що практика призначення кримінальних покарань повинна передбачати відповідальність, що є адекватною порушенню кримінального законодавства, тобто, з одного боку, це еквівалентна відплата злочинцеві за вчинене, а з іншого – виховний ефект гальмування деструктивних настроїв потенційних злочинців. [31, с. 32 ]. З майнових покарань (виправні роботи, штраф, службові обмеження, конфіскація майна) найчастіше застосовується штраф, до того ж майже у всіх випадках як основне альтернативне покарання. Статтею 77 КК України передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. [2, с.159]. Штраф як додаткове покарання призначається з метою посилення карального впливу основного при використанні кумулятивної санкції. В юридичній літературі під кумулятивними санкціями розуміють санкції, що включають в себе декілька видів покарання, які можна складати. Як вже зазначалося, стаття 53 КК України присвячена питанню регламентації штрафу не в конкретній сумі гривень, а у вигляді суми, яка відповідає певній кількості, офіційно встановленої законодавством України неоподаткованих мінімумів доходів громадян на момент вчинення злочину. Штраф як додаткове покарання може бути призначено лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України. [2, с. 159]. Існують два винятки з цього правила: а) штраф може бути застосований у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 77 КК України); б) штраф може бути призначений як основне покарання в порядку переходу до більш м’якого виду покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України). Штраф є досить ефективним і гуманним видом покарання, який має разовий характер. Каральний елемент штрафу полягає в тому, що винна особа за вироком суду позбавляється матеріальних цінностей, що спричиняє їй певні матеріальні і духовні складнощі. Заміна штрафу виправними роботами неможлива щодо непрацездатної особи. Недопустима також заміна виправними роботами штрафу, призначеного як додаткова міра покарання. Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не допускається. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 (із змінами станом на 2009 рік) «Про практику призначення судами кримінального покарання» звертає увагу судів на те, що висновки з усіх питань, пов’язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Призначаючи покарання у виді штрафу або виправних робіт і визначаючи розмір та строки відповідного покарання, суди мають враховувати майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку тощо. Якщо санкція статті (санкція частини статті) не передбачає основного покарання у виді штрафу, він може бути призначений лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. У цьому разі штраф призначається в розмірах, визначених ч. 2 ст. 53 КК України. При призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом повного або часткового їх складання заміна покарань провадиться за правилами, передбаченими ст. 72 КК України. Коли за злочини, що утворюють сукупність, призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або призначити кожне з них до самостійного виконання. [10, с. 2]. Хоча штраф – найбільш м’яке покарання у системі покарань, але майнове обмеження як основний каральний елемент є дуже важливим, тому, при правильному застосуванні цей вид покарання може бути достатньо ефективним. В умовах, коли стабільність у суспільстві піддається серйозному випробуванню, коли існує велика різниця у доходах між різними верствами населення, слід визнати доцільнішим активне застосування штрафу як додаткового, а не ос¬новного покарання. Сутність штрафу як додаткового покарання визначається його змістом – сукупністю каральних елементів, що створюють конкретний обсяг обмежень інтересів засуджених. Основним елементом кари у змісті штрафу є майнове стягнення. Чим більший його обсяг, тим відчутніший каральний вплив. Але при цьому не треба забувати латинський вислів «Роеnас ро tius molliendac guam exasperandae sunt» («Покарання слід пом’якшувати, а не посилювати»). При призначенні штрафу як додаткового покарання та при визначенні його розміру (факультативно – тільки в кумулятивних санкціях) треба керуватися загальними засадами призначення покарання. Зазначимо, що в жодній санкції Особливої частини КК України штраф не визначається в абсолютному розмірі, що, як видається, правильно. Законодавець визначає в санкції або мінімальний і максимальний розмір штрафу, або тільки максимальний. [31, с. 38]. На думку І.В. Смолькової, штраф спрямований на обмеження майнових прав засудженого і має насамперед економічний вплив на свідомість винної особи з метою зміни негативної антисуспільної поведінки [42, с. 70]. З цим частково слід погодитися, адже штраф як майнове покарання виступає каталізатором виправлення засудженого і запобігання вчиненню нових корисливих злочинів. Водночас доцільно підкреслити, що штраф виконує і відновлювальну функцію. Матеріальна шкода, як зазначає Н.Ф. Кузнецова, має бути відшкодована штрафом, конфіскацією майна, виправними роботами. Але не слід забувати, що штраф – вид покарання, а не форма відшкодування завданої шкоди. Заслуговує на увагу з цього приводу є думка В.К. Дуюнова, що не можна розглядати кримінальне покарання як засіб відшкодування моральної чи матеріальної шкоди, і як і передбаче¬не законом «відновлення соціальної справедливості» [29, с. 53]. Особливість штрафу, перш за все, полягає у відносній визначеності його розмірів – від 30 до 50 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо санкціями КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Отже, можливі зміни розмірів. Очевидно, законодавець у цій ситуації виходить не тільки із карально-виправного потенціалу штрафу, а враховує реальні можливості людей. Другою особливістю штрафу як основного покарання є те, що при призначенні його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків він складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно. [2, с. 159].