Зразок роботи
Актуальність теми. Характер взаємовідносин держави з особою являється важливим показником стану суспільства в цілому, цілей і перспектив його розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з державою.
Питання прав і свобод людини і громадяни¬на на сьогодні є найважливішою проблемою внутріш¬ньої та зовнішньої політики усіх держав світової спів¬дружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.
На українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувалися ще в конституції Пилипа Орли¬ка 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду нале¬жить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покла¬дали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого.
Остаточне ж становлення прав людини і громадя¬нина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за доби бур¬жуазних революцій свободи людини. У Декларації незалежності США 1776 р. проголошено: "Ми вважаємо за очевидне такі істини: усі люди створені рівними і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, що запозичують свою справедливу владу за згодою тих, ким вони керують. У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у Франції 1789 р., визначено:
1. Люди народжуються і зостаються вільними та рівними в правах.
2. Мету кож¬ного державного союзу становить забезпечення природних і невідчужуваних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір пригнобленню.
Свобода людини - є вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права люди¬ни природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і роз¬витком, і набуті, які в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користатися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкрети¬зують можливість діяти у межах, встановлених її право¬вим статусом.
Свободу людини визначають певні ознаки. Слід за¬значити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, за яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборо¬нено чинним законодавством [38]. Свободу людини харак¬теризує також принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріп¬люють демократичні конституції, у тому числі й Кон¬ституція України. Водночас свобода людини як об'єк¬тивна реальність виходить за межі, врегульовані пра¬вом, маючи витоки у системі інших соціальних норм, які панують у демократичному суспільстві. Слід пам'я¬тати, що поняття свободи може мати неоднакове тлу¬мачення, оскільки, з одного боку, свобода характери¬зує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується у можливості вчиняти конк¬ретні дії в межах, наданих людині мораллю та правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.
Теорія права і правова практика розрізняють понят¬тя "права людини" і "права громадянина". У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людсь¬кою істотою, її існуванням і розвитком. Людина як суб'єкт прав і свобод тут виступає переважно як фізич¬на особа. За Конституцією України до цього виду прав належать: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особис¬те та сімейне життя (ст. 32) тощо.
Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сфе¬рою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.
Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина - лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єд¬нання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.
Говорячи про права людини і громадянина, слід враховувати, що таке їх розмежування не має абсолют¬ного значення, оскільки за згодою між державами деякі громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави - суб'єктів укладених між державами договорів.
Кардинальне демократичні перетворення нашого суспільства, повернення до сучасної цивілізації, досягнення в ньому громадянського миру, згоди, громадського спокою люди всі частіше зв'язують із правом, із правовою державою, із правосуддям, із правами людини.
Система українського права складається із двох частин: публічного права та приватного права.
До публічного права відносяться такі галузі права, як конституційне, фінансове (податки), карне, адміністративне, судове. Даними галузями права регулюються відносини між державними органами, відносини держави і її органів з громадянами. Тут держава виступає як влада, якій підкоряються громадяни, і з нею вони повинні рахуватися. Ці відносини будуються як би "по вертикалі". І в них держава захищає свої інтереси.
Цивільне, а також трудове й сімейне право відносяться до сфери приватного права. У ній діють окремі особи, які захищають свої особисті вигоди й інтереси. Відносини між приватними особами складаються "по горизонталі", і кожен учасник виражає свою автономну волю, і, отже, саме відношення може виникнути лише по його добрій волі.
Держава і його органи теж діють у сфері приватного права, але тут вони не панують, а виступають як приватні особи: наприклад, при закупівлях сільгосппродукції в селян держава (її орган) виступає як звичайний покупець, а селянин як продавець, з усіма наслідками, що випливають звідси. У сфері приватних відносин держава - не влада, а партнер, контрагент.
Приватне життя людини багате й різноманітна. Кожний з нас у цій сфері грає численні ролі: батька (матері), сина (дочки), чоловіка (дружини), працівника або підприємця, власника майна або його набувача, автора або читача.
У цьому зразковому й далеко не повному переліку соціальних ролей неважко побачити, що відносини чоловіка й жінки, батьків і дітей регулюються сімейним правом [56], а відносини працівника з роботодавцем (підприємцем) - трудовим.
Всі інші відносини приватних осіб регулюються нормами цивільного права. Насамперед це відносяться до майнових відносин, які пов'язані із приналежністю майна тій або іншій особі або виникають при обміні майном, наданні таких благ, цінність яких можна виміряти грішми.
Цивільне право не обмежується регулюванням і захистом майнових інтересів, а захищає невідчужувані права й свободи особи й інші немайнові, нематеріальні блага. До них відносяться життя й здоров'я, гідність особистості, особиста недоторканність, честь і добре ім'я, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста й сімейна таємниця, право вільного пересування, вибору місця проживання й перебування, право на ім'я, авторство й ін.
Громадянин має такі права з моменту народження й у силу того, що він - людина. Він не може бути ні позбавлений цих прав, ні обмежений у них. До них відносяться, наприклад, право на ім'я, честь, достоїнство й ін. Ці права, як й інші немайнові права, захищаються особливими цивільно-правовими методами.
Цивільне право - галузь права, що представляє собою сукупність нормативних актів, що регулюють певний образ суспільних відносин.
Для того щоб особа являлася повноправним учасником цивільних правовідносин важливе значення має питання її дієздатності.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є наукове осмислення дієздатності як самостійної категорії цивільного права, її законодаче закріплення, вивчення особливостей існуючої практики обмеження та позбавлення цивільної дієздатності.
Вирішення поставлених проблем має на меті не тільки визначити, що необхідно розуміти під дієздатністю фізичної особи, але й виявити практичну цінність цієї категорії при характеристиці окремих суб'єктів цивільних правовідносин.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання:
– визначити поняття дієздатності фізичної особи в цивільному законодавстві України;
– простежити еволюцію інституту дієзданості;
– проаналізувати обсяг і зміст категорії "дієздатність";
– виявити розходження в обсязі дієздатності фізичних іноземних і українських громадян;
– виявити прогалини в цивільному законодавстві, пов'язані з проблемою дієздатності фізичних осіб.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт дослідження – суспільні відносини з приводу визначення цивільної дієздатності фізичних осіб та правові наслідки її обмеження.
Предмет дослідження – норми цивільного права України, що регулюютьдієздатність фізичних осіб, а також практика застосування вказаних норм.
Методи дослідження. У процесі дослідженні поставлених питань використовувалися наступні методи. Формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалося законодавство щодо категорії "дієздатність", історичний метод, що дозволило дослідити специфіку змісту категорії "дієздатність" у конкретних історичних умовах. Метод системного та структурно-функціонального аналізу для з’ясування місця інституту дієздатності фізичної особи у структурі цивільного права як галузі. Компаративістський метод для аналізу світового досвіду правового регулювання діздатності фізичних осіб з метою враховування певних положень у національному законодавстві.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у повному комплексному дослідженні дієздатності фізичних осіб, визначенні тенденцій розвитку вітчизняного законодавства у цій сфері.
Уперше:
- обґрунтовується висновок, що лише за умов усвідомлення індивідом значення своїх дій та можливістю керувати ними, виникає можливість бути повноправним учасником цивільних відносин;
- обґрунтовується положення про те, що зміст дієздатності фізичних осіб залежить від вікового та вольового критеріїв. Віковий критерій є показником обсягу дієздатності, який визначається віковим цензом. Вольовий критерій визначає обсяг прав залежно від здатності особи усвідомлювати свої дії;
- виокремлено із вітчизняної та зарубіжної практики, монографічних видань напрямки вдосконалення законодавства.
Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій. Усі положення, висновки , рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими, достовірними, бо спираються на реальні науково-теоретичні матеріали, що викладені в багатьох працях вчених-цивілістів, законодавчу базу та існуючу в Україні практику застосування.
Наукове значення результатів роботи. Теоретичні положення та висновки можуть бути використані у вигляді окремих положень навчальних курсів дисциплін цивільно-правового спрямування; у науково-дослідній роботі для розвитку вітчизняного цивільного права.
Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані для вдосконалення національного законодавства з метою ефективного його застосування на практиці.
Апробація результатів роботи.
Основні ідеї та теоретичні положення дослідження були апробовані у виступах на __________________________, а також на теоретичних семінарах кафедри_______________________________
Структура роботи. Роботу складають вступ, основний текст роботи, до якого входять три розділи, що включають до себе вісім підрозділів, загальні висновки, список використаних джерел, додатки. Загальний обсяг роботи 107 сторінок, список використаних джерел становить 77 найменувань і займає 8 сторінок, додатки - на 12 сторінках.
Магістр