Зразок роботи
Актуальність теми дослідження. Проблематика мирних зібрань завжди була, є та, безперечно, залишатиметься актуальною як з теоретичної, так і з практичної точок зору. І це зрозуміло, оскільки мирні зібрання є не лише критерієм, за яким визначається рівень демократії в країні, а й надзвичайно дієвим способом громадського контролю за інститутами публічної влади.
У новій історії є чимало наочних прикладів, які свідчать про те, що «майдани» – це ефективний механізм реалізації та забезпечення суверенітету Українського народу, який має право визначати політичну,економічну та соціальну долю своєї країни, використовуючи для цього як інструмент мирні зібрання. Тут варто згадати також і про те, що мирні зібрання подекуди є засобом реалізації ряду інших прав приватних осіб – права громадянина на свободу світогляду і віросповідання, думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. Проте право на свободу мирних зібрань, якщо розглядати його крізь призму нормативного врегулювання, вимагає свого підсилення,
насамперед у положеннях відповідного закону. Водночас відсутність такого закону не перешкоджає приватним особам організовувати та проводити мирні зібрання, оскільки це право гарантується статтею 39Конституції України. Щоправда, зазначена стаття законодавства далеко не завжди виконує покладену на неї гарантуючу роль. Це пов’язано, зокрема, з тим, що як приватні особи, які мають намір реалізовувати належне їм право на свободу мирних зібрань, так і суб’єкти публічної влади, залучені до цього процесу, далеко не завжди здатні вірно тлумачити зміст згаданої статті, що, як наслідок, призводить до обмеження реалізації відповідного права. Типовим прикладом може бути ситуація з розумінням обов’язку організатора мирного зібрання завчасно повідомляти про запланований захід орган місцевого самоврядування або місцеву державну адміністрацію. Виходячи зі сформульованих з цього приводу позицій (висновків) строк завчасного сповіщення про мирне зібрання в Україні нині коливається від 10 до 3 днів, тобто не є чітко визначеним. Така ситуація залишає суб’єктам публічної влади доволі значні межі адміністративного розсуду, яким вони, на жаль, далеко не завжди користуються безсторонньо, обґрунтовано та виважено.
Внаслідок цього, як свідчать статистичні дані, останніми роками в Україні спостерігалася стійка тенденція до протиправного обмеження права
громадян на свободу мирних зібрань. Крім нечіткості в частині строку завчасного сповіщення про зібрання, юридична невизначеність залишається притаманною й усім іншим елементам (мирність зібрання, його беззбройний характер тощо), з яких власне й утворюється право на свободу мирних зібрань.
Отже, практично корисним та необхідним стане коментування змісту права на свободу мирних зібрань, що, хоча й не зніме усіх питань, які накопичилися у цій сфері, проте сприятиме більш глибокому та всебічному розумінню як приватними особами, так і представниками публічної адміністрації власного правового статусу в цій сфері.
Ця курсова зроблена на аналізі європейських стандартів з питань
реалізації приватними особами права на свободу мирних зібрань, європейської юридичної літератури, судових рішень Європейського суду з прав людини.
Нещодавні політичні події в Україні привернули увагу як науковців-теоретиків, так і юристів-практиків до проблеми, яка вже неодноразово піднімалась в українській правовій думці, однак досі так і не знайшла свого належного закріплення в законодавстві, - правового регулювання забезпечення громадян на мирні зібрання.
Конституція України гарантує кожному право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2011 року зазначив, що право на мирні зібрання є "невідчужуваним і непорушним" правом громадян і дав офіційне тлумачення статті 39 Конституції, зокрема, щодо термінів сповіщення органів влади про проведення масового заходу. Також Конституційний Суд визначив, що конкретизувати окремі положення статті 39 Конституції повинен окремий закон, який до цього часу так і не буде прийнятий.
Проблема реалізації громадянами права на мирні зібрання в Україні досліджуються переважно правозахисними організаціями, як правило , під час "круглих столів", конференцій.
Серед вітчизняних дослідників питання реалізації громадянами права на мирні зібрання варто виокремити роботи В. Чемериса, В. Яворського, Є. Захарова, Ю. Кривицької, Ю. Г. Барабаш, Б. М. Бабій, О. О. Галус, А. І. Денисов, Ю. Б. Ключковський, А. І. Ковлер, А. М. Колодій, В. В. Комарова, В. М. Кампо, В. І. Козлов, Л. Т. Кривенко, Ю. М. Лемішко, С. Л. Лисенков, Ю. Р. Мірошниченко, Г. О. Мурашин, Л. О. Нудненко, М. В. Оніщук, В. Ф. Погорілко, В. Г. Поліщук, А.О.Селіванов, О. В. Скрипнюк, М. І. Ставнійчук, Ю. М. Тодика, О. Ю. Тодика, П. А. Трачук, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицький, В. В. Цвєтков, М. В. Цвік, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, Л. М. Шипілов, О. О. Чуб, А. О. Янчук та інших. Водночас, як свідчить практика останніх місяців, у науковій і практичній сфері дане питання залишається не досить дослідженим, відсутня систематизованість поглядів та аргументованих підходів до вирішення проблеми формування єдиного нормативно-правового акта з питань регулювання права громадян на мирні зібрання в Україні.
Метою моєї курсової роботи є розкриття основних елементів, особливостей правового регулювання права громадян на мирні зібрання, обсяги допустимого обмеження цього права, виходячи як з українських реалій, так і з міжнародного досвіду вирішення даного питання.
Об'єктом роботи є проблематика правового регулювання мирних зборів в Україні.
Предметом є мирні збори, які закріплені в міжнародних актах, проблематика та вирішення важливих питань щодо даного питання.
Методи дослідження: при досліджені теми використовувались загальнонаукові методи порівняльного аналізу, єдності історичного і логічного, аналізу і синтезу, узагальнення, що знаходять широке застосування у сучасній науці.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаної літератури.
