Зразок роботи
Руська правда під «об’єктом договору купівлі-продажу» розуміла лише рухоме майно (наприклад, в ст. 37 Розш. Р.П. «…Если же [кто] купил на торгу что-нибудь краденное, [а именно] коня, одежду или скотину, то пусть…»). Чи могло нерухоме майно (зокрема, земля як об’єкт права власності, перш за все, привілейованого класу) бути предметом договору, Руська правда відповіді не дає. Однак, оскільки на рівні з Руською Правдою ще застосовуються норми звичаєвого права, які мали переважно усну форму, то логічно допускати існування способів набуття права власності, що виходять за межі правового регулювання Руської правди. Адже нам відомо що угоди в «Руській Правді» називалися «ряди», та укладалися, як правило, при свідках усно.
Оренда землі. Оренда на українських землях починає розвиватися з Х ст., тоді, коли виникає пропозиція земель за умов її надлишку у великих землеволодільців – князів, бояр та церкви. З умов найму нерухомого майна виникають особливі правовідносини щодо оренди землі, які в Руській Правді отримали назву ролейного, або землеробського закупу. Селянину-закупу, зазвичай, поряд із землею у користування за плату (як правило, частину врожаю) надавалося рухоме майно – кінь, плуг, рало. Відносини закупу оформлювалися усним договором – «рядом».
Регламентується розмір орендної плати: «тому, хто сіяв – дев’ять снопів, а тому, хто має землю – десятий сніп: якщо ж хто інакше поділить, буде проклятий Богом», - проголошує ст. 9 давньоруського варіанту Візантійського землеробського закону, що відображав норми, існуючі у селянських общинах Давньої Русі.
Земельні сервітути. Перші згадки про земельні сервітути містяться у Книгах Законних, які були поширеним джерелом права на Україні у XIII-XIV ст.ст. У тексті (гл. 84 Землеробського закону), зокрема йдеться про право землевласника допускати чи забороняти протікання води з чужого млину по своїй землі. На думку Р.І. Марусенка, зазначене право можна вважати сервітутом відведення води. Глава 83 Землеробського закону встановлює обов’язок власника млина попереджувати збитки, які можуть бути завдані водою, що протікає до млина, а якщо їх не можна попередити– припинити роботу млина. Власник земельної ділянки, обтяженої проведенням по ній води, мав право заборонити використання своєї земельної ділянки іншою особою, а також зобов’язати її дотримуватись певних вимог та територіальних меж користування.
Агротехнічне нормування. Звичаєве право містило елементи агротехнічного нормування (встановлення «технічних» вимог до ведення сільського господарства), одним з різновидів якого було встановлення двопільної системи землеробства. Ця система була нерозривно пов’язана із процедурою перерозподілу земель у громаді: після збирання врожаю необроблена половина поля («царинка»), що мала лишатися під паром, переходила у спільне володіння громади.
Магістр