Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
1.1. Поняття та підстави застосування запобіжних заходів в господарському процесі
Інститут запобіжних заходів господарського судочинства регламентований Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побоюватися, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. [2]
Господарський процесуальний кодекс України не містить визначення поняття запобіжних заходів. Але аналіз норм кодексу дозволяє їх визначити як заходи, спрямовані на забезпечення збереження доказів до звернення особи до господарського суду. Запобіжні заходи як правова категорія потребують ґрунтовного дослідження, практика їх застосування породжує низку проблемних питань, які потребують свого вирішення.
Запобіжні заходи можна розглядати як заходи, які спрямовані на запобігання господарському правопорушенню, вони є профілактичними заходами, що здійснюються з метою попередження порушень прав юридичних та фізичних осіб та усунення перешкод для здійснення цих прав. Якщо позовна заява – це захист та поновлення вже порушеного права, то заява про вжиття запобіжних заходів – це охорона права, попередження правопорушення та забезпечення можливості подальшого захисту порушених прав. [21, c. 127]
Слід зазначити, що вітчизняний законодавець розмежовує процедури вжиття запобіжних заходів (розділ V-1 ГПК України) та забезпечення позову (розділ Х ГПК України) попри подібність цих процедур. [22, c. 85]
У ГПК України підстави застосування запобіжних заходів визначені нечітко. Аналіз ст. 43-1 ГПК України дає можливість такими підставами вважати:
1) побоювання особи щодо неможливості й утрудненості подачі потрібних для неї доказів;
2) припущення особи щодо порушення її прав або існування реальної загрози їх порушення. [21, c. 127]
І в першому, і в другому випадку особа має намір звернутися до господарського суду із позовом. Отже, відсутність наміру звернення з позовом до господарського суду унеможливлює застосування запобіжних заходів. Однак визначення наведених підстав є досить суб’єктивним, вони є описовими, оцінними категоріями, що дозволяє тлумачити їх неоднозначно.
Особа, яка звертається до суду із заявою щодо застосування запобіжних заходів, має довести їх обґрунтованість. Дана позиція висловлена в п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» № 01–8/251 від 20 квітня 2007 р.: Заявник повинен обґрунтувати підстави для вжиття запобіжних заходів поданням відповідних доказів з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, у тому числі доказів наявності у нього права вимоги (відомості про реєстрацію права, контракт тощо). [6]
На практиці господарські суди стикаються із необґрунтованістю і недоведеністю заяв про вжиття запобіжних заходів, не завжди є підстави та необхідність щодо їх застосування. Як свідчить судова практика, позивачі дуже часто просять суд вжити заходи щодо забезпечення позову (відповідно до ст. 66, 67 ГПК України) і, як правило, необґрунтовано. Крім того, введення запобіжних заходів призведе до збільшення звернень до суду та навантаження на суддів. [7, c. 251]
Таким чином, зміст запобіжного заходу – це конкретизовані дії господарського суду, який на підставі поданої і розглянутої заяви, в залежності від обставин справи вживає запобіжні заходи спрямовані на реалізацію запобіжного заходу.
1.1. Види запобіжних заходів в господарському процесі
Стаття 43-2 ГПК України передбачає такі види запобіжних заходів:
1) витребування доказів;
2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав;
3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб. [2]
У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із вжиттям господарськими судами запобіжних заходів та з метою забезпечення правильного і однакового їх застосування, додержання у зв’язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання, Вищий господарський суд України в Інформаційному листі «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» № 01–8/251 від 20 квітня 2007 р. зазначено, що перелік встановлених ст. 43–2 ГПК видів запобіжних заходів є вичерпним. [6]
Законодавець не обмежив суд у кількості застосованих обмежень, так суд може вжити як один, так і декілька запобіжних заходів, передбачених ст. 43-2 ГПК України
Витребування доказів. Згідно зі ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. [2]
Магістр