Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬОНОГО ПРАВА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
1.1. Особливості формування цивільного процесуального права
Історія суспільного життя людства, а з ним і права свідчить про те, що люди завжди прагнули свободи, але не свободи безкінечної, а свободи «розумної», яка би мала певні обмеження, поза якими поведінку людини вважали б неприйнятною. Тому цивільне процесуальне право в такому випадку сприяло і надалі сприяє реальному відтворенню матеріально-правової вимоги в ході судового процесу
Звичаєве право в житті родового суспільства мало місце не одне тисячоліття. Це був період, коли звичаї роду переходили у спадок від одного покоління до іншого, їх зміст відтворював життєвий досвід великої кількості людей, тому вони характеризувалися справедливістю, мудрістю, життєвим реалізмом. Разом із тим, це не означало, що навіть у такому вкрай спрощеному суспільстві не було конфліктних ситуацій між представниками роду. Не зважаючи на те, що все майно роду часто було його спільною сумісною власністю, все ж певні незначні речі мали індивідуальних власників.
У зв’язку з цим, безумовно, виникала конфліктна ситуація, яку врегульовував старійшина, і хоча первісні люди не знали такого поняття як позов, все ж природно вони розуміли, що кожен з них має право на самозахист своєї власності, і на цій підставі вони вважали таку поведінку члена роду недопустимою [1, c.896]. Це були перші прояви захисту свого права власності через примітивну, але все ж таки публічність. Цей період можна назвати періодом дії «первісного права», яке являло собою сукупність звичаїв роду.
З появою перших державних утворень відбувається формування влади. Вона стає однією із суттєвих ознак держави і починає впливати на поведінку не лише окремої особи, але й суспільства в цілому. Прикладом цього є Античний Рим, який відрізнявся в стародавньому світі кодифікацією звичаєвого права в питаннях не лише цивільного чи кримінального законодавства, але і судового процесу.
Особливість римського судового процесу полягала в тому, що в ньому вперше в історії людства відбулася реальна реалізація права особи щодо захисту свого порушеного чи невизнаного суб’єктивного права на рівні держави [2, c.203].
Одним із найдавніших видів цивільного процесу був легісакційний процес, який характеризувався ритуальними формулами і жестами. Та з розвитком суспільних відносин ритуальність поступилися місцем формулярному процесу. Суть його в тому, що спочатку особа, із своєю вимогою, зверталася до претора, який і формулював її вимоги даючи їм правову кваліфікацію і лише в такому вигляді вимога надходила до судді.
Останнім етапом у розвитку цивільного судочинства античного Риму був екстраординарний процес.
Це був період розквіту імператорської влади. Політична боротьба вищих сановників за владу мала вплив і на судочинство того періоду. Тому тепер усі процесуальні дії почали вестися таємно в письмовій формі перед державними чиновниками у закритому режимі [3, c.368]. Даний судовий процес хоча й був певним відступом від демократичних основ судочинства, яке мало місце у формулярному процесі, але деякі його інститути наприклад: подання письмової позовної заяви, сплата судового збору, апеляція, принцип вільного переконання суду мали прогресивний характер, і є присутніми й сьогодні в усіх процесуальних галузях права.
На початку XII століття на території Київської Русі швидкими темпами розвивається феодальне право. Розглядаючи цивільні справи, суд виконував функції посередника між позивачем і відповідачем. Цікавим було те, що не відрізняли в той час кримінальні правопорушення від цивільно-правової чи господарсько-правової відповідальності, і до всіх застосовували однакові міри покарання, відповідно і порядок розгляду і вирішення цивільних і кримінальних справ не відрізнявся, що було, на наш погляд, дещо не гуманно [4, c.352].
У середньовічній же Європі судовий процес набув інквізиційних форм і характеризувався відсутністю змагальності та публічності. Поширеним явищем було застосування катувань під час яких добувалися докази. Судові процеси отримали письмове провадження.
Наступний крок на розвиток цивільно-процесуального права припадає на кінець ХІV - початок XVII ст. Це все ще було поєднання в собі цивільного та кримінального процесу, характерною особливістю якого було неодмінне відшкодування майнової та немайнової шкоди завданої злочином, з одного боку та відновленням порушених цивільних прав з іншого .
Перш ніж перейти до дослідження епохи кінця ХVІІ століття - початку XIX століття необхідно звернути увагу на порядок розгляду цивільних справ, за часів Запорізької Січі, оскільки на початку ХVІІІ століття тут діяло ще звичаєве, не підпорядковане кодифікації право. Але навіть у такій ситуації цивільні і кримінальні справи розглядалися відокремлено, оскільки тодішнє законодавство доволі чітко регламентувало процедуру розгляду як цивільних так і кримінальних справ. При цьому «вред» в Запорізькій Січі завданий життю, здоров’ю, майну чи запорізькому суспільству розглядався як злочин.
Покарання передбачало «устрашение» та відшкодування майнової шкоди. Це був період відокремленого, на певній території, звичаєвого права, яке характеризувалося специфікою суспільного життя Запорізької Січі, яке обумовлювалося в своїй більшості військовою демократією [5, c.214].
Магістр