Зразок роботи
1.1. Поняття і способи здійснення цивільних прав
Під здійсненням цивільних прав слід розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені суб’єктивним цивільним пра¬вом.
Будь-яке суб´єктивне цивільне право має цінність лише тоді, коли відповідний уповноважений суб´єкт може реально вико¬ристати закладені у цьому праві можливості для задоволення своїх потреб та інтересів. В іншому випадку суб´єктивне право не матиме ніякої користі для його носія.
Слід відзначити, що у цивільно-правовій науці немає єди¬ної думки щодо визначення поняття здійснення суб´єктивного цивільного права. Так, М.М. Агарков під здійсненням цивільно¬го права розумів поведінку особи, яка відповідає змісту належ¬ного їй права. Дещо іншої думки дотримується О.П. Сергеев, який здійснення суб´єктивного права визначає як реалізацію тих можливостей, які надаються законом або договором володарю суб´єктивного права. В.М. Коссак здійсненням суб´єктивного цивільного права вважає вчинення реальних, конкретних дій, пов´язаних із перетворенням можливостей, закладених у суб´єктивному праві, в дійсність. [5, с. 172]
Безперечно, всі наведені погляди вчених мають важливе зна¬чення для подальшого розвитку наукових підходів до визначен¬ня сутності здійснення суб´єктивного цивільного права. Однак вони є розрізненими і висловлені, як правило, при дослідженні інших цивільно-правових проблем.
Для правильного розуміння поняття «здійснення суб´єк¬тивного цивільного права» необхідно виходити з наступного.
Здійснення права може бути за умови наявності в певної фі¬зичної особи самого суб´єктивного цивільного права. Напри¬клад, не можна вважати здійсненням відповідного цивільного права вимогу однієї особи про сплату орендарем плати за оренду приміщення, якщо зазначена особа не має такого права відповідно до договору або закону.
Частина 1 статті 12 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. В даному випадку цивільне право використовується в розумінні суб’єктивного цивільного права, тобто юридичної можливості визначеного суб’єкта впливати на конкретне благо (майнове чи немайнове). [3]
Суб’єктивне цивільне право завжди є правом на певну цінність – матеріальну або духовну, що вирізняє таку юридичну можливість від правоздатності особи як абстрактної можливості бути суб’єктом цивільних правовідносин, мати суб’єктивні права та обов’язки. Наприклад, суб’єктивним цивільним правом є право власності на певну квартиру, а закріплене нормами Конституції право на житло - складовою змісту правоздатності особи. [6]
Зміст суб’єктивного цивільного права зазвичай становлять три юридичні можливості (правомочності):
1) можливість вести себе певним чином (право «на власні дії»);
2) можливість вимагати певної поведінки від інших (право «на чужі дії»);
3) можливість захисту порушеного права в юриcдикційному порядку (в судовому порядку, шляхом звернення до державних органів, третейського суду тощо).
Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб’єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій. Наприклад, дії з участі в переговорах з укладення договору мають фактичний характер, оскільки не мають правових наслідків у вигляді безпосереднього виникнення цивільних прав та обов’язків. Юридичними діями є дії з вчинення оферти та акцепту, правовим результатом може бути укладення договору чи інші правові наслідки.
Тож, варто відзначити, що ЦК Україїни у ч. 1 ст. 12 наділяє носія цивільного права можливістю за власним розсудом здійснювати своє цивільне право. У зв’язку з цим, особа має право здійснювати своє майнове право лише частково чи не використовувати взагалі. [3]
Метою здійснення суб´єктивного цивільного права виступає задоволення певних потреб носія цього права.
ЦК України також встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 12 ЦК України). [3] Закон передбачає випадки, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.
Зокрема, згідно зі ст. 140 Земельного кодексу України (далі ЗК України) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим кодексом. [2]
ЦК України не завжди передбачає, але й не забороняє можливості встановлення інших наслідків нездійснення цивільних прав. У зв’язку з цим, слід визнати припустимим призупинення окремих правомочностей цивільного права актами цивільного законодавства чи правочином. Зокрема, нездійснення чи несвоєчасне здійснення права на захист порушеного цивільного права може позбавити таку особу права на судовий захист. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. [3] Виключення з цивільного права окремих правомочностей внаслідок нездійснення такого права може встановлюватися договором. Наприклад, за умовами договору купівлі-продажу право розпорядження товаром виникає в покупця з моменту повної оплати товару.
ЦК України у ч. 3 ст. 12 встановлює за особою право на відмову від свого майнового права. [3] В даному випадку термін «майнове право» слід розширювально тлумачити, а не лише як право майнової вимоги за зобов’язанням. Особа може відмовитися від свого майнового права, яке є відчужуваним, незалежно від того, є таке право самостійним чи складовою іншого права. Особа не може відмовитися від свого майнового права, якщо це суперечить змісту (сутності) такого права.
Норма ч. 3 ст. 12 ЦК України не дає однозначної відповіді, прямо не встановлює можливості відмови від майнових прав інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожна людина має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. [1] У зв’язку з цим, творець результату інтелектуальної, творчої діяльності має право відмовитися від своїх майнових прав інтелектуальної власності, оскільки право на відмову від майнового цивільного права є способом розпорядження своїми правами.
Оскільки відмова від цивільного права є способом відчуження права, особа не має право на відмову від особистого немайнового права як невідчужуваного права особи. За таких умов майновим правом, у розумінні ст. 12 ЦК України, слід визнавати будь-яке цивільне право, яке не є особистим немайновим правом.