Зразок роботи
Теорія правової держави — це синтез концептуальних ідей та концепцій її природи, ознак, принципів, як демократичної, соціальної держави в якій панує право. Вона є результатом світового прогресивного розвитку учень про державу в межах людського виміру та загально соціальної справедливості.
Розквіт теорії правової держави бере свій початок з концептуальної політико-правової ідеї про тотожність справедливих законів у державі.
Підґрунтям, функціональною ідеєю, яка увійшла в теорію правової держави є саме ідея панування юридичного закону, а не влади правителя. Один з видатних давньогрецьких мудреців Солон своєю реформою втілив ідею поєднання права та силу влади у пануванні законів. Головним у законах Солон вважав забезпечення компромісу.
Другим напрямом ідей, які увійшли в теорію правової держави — концепція природного права. Ідея природного права виникла в античні часи в ученнях багатьох давньогрецьких та давньоримських мислителів, перш за все тих, хто був прибічником ідеї панування закону. Вони ототожнювали природне право з дією природних законів, законів природи, яким повинні відповідати закони, які походять від держави.
Третім напрямом політико-правової ідеї, на підґрунті яких поступово формувалася теорія правової держави, є концепція народного суверенітету. Вперше ідею про необхідність приналежності народу верховній владі заснував Модзи — китайський мислитель V-IV ст.ст. до н.е.
Суттєвий вклад у розвиток теорії правової держави привнесли розробники концепції поділу влади. Вперше вона була оприлюднена Арістотелем, який бачив у державі три елементи: законодавчий орган, магістратуру, судові органи. Концепція поділу влади почала формуватися в ученнях Дж. Локка, який виділив законодавчу, виконавчу та федеративну владу. На сьогодні більшість дослідників веде мову про три основні гілки влади — законодавчу, виконавчу і судову [13].
Заключним етапом розробки конструкції правової держави є концепція панування права, в якій можна виділити дві моделі — англосаксонську та романо-германську. Англосаксонська модель ґрунтується на тому, що правління не може бути довільним, а повинно здійснюватися відповідно до законів, які прийняті з дотриманням передбачених процедур та встановлюють правила і обов’язки громадян, їх гарантії, і жоден офіційний статус не може захистити особу від встановленої законом відповідальності, якщо вона порушила закріплені права, немає нікого, хто був би вище нього. Романо-германський варіант обґрунтовує панування права в межах відмінності права і закону.
Вперше термін «правова держава» сформулював німецький вчений К. Велькер у 1813 р., а в 1829 р. його співвітчизник Р. Моль ввів це поняття в політико-правовий обіг. В Німеччині першим ученням про державу вважають І. Канта, який застосував поняття «правовий закон» і державу визначав як об’єднання багатьох людей, які підпорядковані правовим законам, а метою держави вважав панування ідеї права.
Магістр