Зразок роботи
Розділ 2. Фундаментальна спрямованість динаміки кримінального права
2.1. Динаміка розвитку Загальної частини кримінального права
Розвиток суспільства, а також глобалізація як об'єктивний процес, яким охоплено планету, навряд чи дозволять зберегти вітчизняне кримінальне законодавство в недоторканному стані, на що сподівається консервативно налаштована частина фахівців, яка посилається на традиції, особливості національного цивілізаційного поступу та інші обставини. Певною мірою це стосується розподілу кримінальних правопорушень на злочини та проступки, а також тісно пов'язаної з цим проблеми визнання юридичної особи суб'єктом кримінальної відповідальності. Відомо, що в багатьох успішних європейських державах поряд зі злочином виокремлюються й інші кримінальні правопорушення з різними їх назвами (кримінальний або карний проступок, правопорушення), що забезпечує більш глибоку, в порівнянні з існуючою в Україні, диференціацію кримінальної відповідальності, а відтак, і справедливість кримінального судочинства.
Інститут визнання юридичної особи суб’єктом кримінальної відповідальності є досить складним та викликає чимало протиріч зі сторони науковців. Необхідність визнання суб'єктом кримінальної відповідальності юридичних осіб зумовлена приєднанням України до відповідних міжнародних конвенцій, які після їх ратифікації фактично стали частиною чинного українського законодавства.
На мій погляд, між кримінальним проступком та юридичною особою як суб'єктом кримінальної відповідальності сьогодні існує прямий і безпосередній зв'язок. Визнання в Україні кримінального проступку надає історичний шанс безболісно вирішити проблему кримінальної відповідальності юридичних осіб. Для цього доведеться переглянути усталений підхід до форм кримінальної відповідальності. З визнанням кримінальних проступків різновидом кримінального правопорушення доцільно запровадити ще одну форму такої відповідальності - кримінально-правове стягнення. Сприйняття цієї ідеї, по-перше, гармонізувало б кількість форм кримінального правопорушення з кількістю форм відповідальності за їх вчинення: за злочин наставала б відповідальність у формі покарання, а за кримінальний проступок - у формі кримінально-правового стягнення. По-друге, такому стягненню можна було б піддавати не лише фізичних, а й юридичних осіб, тому що покарання - це виключно персоніфікована форма кримінальної відповідальності. Історична та психолого-правова природа покарання є такою, що колективне його застосування сприймається сьогодні як відвертий анахронізм та порушення прав людини.
З іншого боку, кримінально-правове стягнення як форма кримінальної відповідальності не потребує дотримання усталених принципів та засад його реалізації. Застосування кримінального стягнення до колективних утворень, якими є юридичні особи, не сприймалося б як прояв відсталості юридичного мислення, а навпаки, свідчило б про прогресивність правової системи, яка його запровадила.
Таким чином, визнання юридичної особи суб'єктом кримінальної відповідальності є можливим і доцільним за умови визнання кримінального проступку формою кримінального правопорушення, за яке кримінальна відповідальність може наставати не у формі покарання, а у формі кримінально-правового стягнення, призначення якого не вимагатиме дотримання жорстких правил, а здійснюватиметься за пом'якшеною у порівнянні з призначенням покарання процедурою .
Серед вітчизняних фахівців існують як прихильники реалізації ідеї визнання кримінального проступку та встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб, так і її противники.
Сьогодні таке ставлення до проблеми змінилося через усвідомлення об'єктивності та неминучості глобалізаційних процесів, результатом яких стане інтеграція України до сім'ї конкурентоздатних європейських держав, у яких проступок визнається різновидом кримінального правопорушення, а юридична особа - суб'єктом кримінальної відповідальності. Визнання в Україні доцільності розподілу кримінального правопорушення на два види – злочин та кримінальний проступок, незважаючи на певний опір, поступово, як і все нове, пробиває собі дорогу до практичного впровадження. Вагомим результатом цього поступу є проголошення кримінального проступку різновидом кримінального правопорушення у щойно прийнятому Верховною Радою України Кримінальному процесуальному кодексі.
Але першочерговим завданням залишається визначення кола кримінальних проступків із числа злочинів . З цього приводу сьогодні існує кілька підходів: 1) пропозиція народних депутатів С. Головатого, Д. Притики, В. Стретовича та Е. Шишкіної визнати проступками лише злочини, що максимально караються громадськими роботами; 2) пропозиція народного депутата В. Швеця віднести до числа проступків лише злочини, що максимально караються арештом; 3) визнати проступками всі злочини невеликої тяжкості та деякі злочини середньої тяжкості; 4) проступками вважати всі злочини невеликої тяжкості та більшість злочинів середньої тяжкості . Істину, як завжди, треба шукати посередині. В даному випадку вона пов'язана з віднесенням до кримінальних проступків злочинів невеликої тяжкості. Саме їх доцільно перевести в розряд проступків, знизивши максимальні санкції за їх вчинення до арешту, а також доповнивши перелік проступків адміністративними деліктами, які вимагають змагального процесу визнання винуватим та судового розгляду справи. Зазначене зумовлює необхідність перегляду існуючої класифікації злочинів. Логічною з огляду на зазначене вище була б така їх класифікація:1) нетяжкі злочини; 2) тяжкі злочини; 3) особливо тяжкі злочини. Нетяжкими при цьому доцільно визнати нинішні злочини середньої тяжкості .
Для введення інституту кримінальних проступків М.І. Хавронюк пропонує здійснити таке.
1. Особливу частину КК поділити на дві Книги: Книга 1. «Злочини» і Книга 2. «Кримінальні проступки» (в тексті КК іменувати їх проступками).
До Книги 2 включити:
1) приблизно 90 простих складів проступків, які наразі є адміністративними проступками, передбаченими Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і Митним кодексом України, але за своїм характером не є правопорушеннями проти порядку управління, а за ступенем своєї тяжкості є суспільно небезпечними і мають бути криміналізовані з установленням за їх вчинення найменш суворих кримінальних покарань .
2) приблизно 100 простих складів проступків, які наразі є злочинами невеликої тяжкості, передбаченими КК, і, виходячи з невисокого ступеня їх тяжкості, можуть бути переведені до категорії кримінальних проступків з установленням за їх вчинення, як правило, менш суворих, ніж зараз, покарань. При цьому враховується, що згідно з новим КПК України досудове розслідування кримінальних проступків здійснюється за вельми спрощеною, порівняно з розслідуванням злочинів, процедурою у формі дізнання, а за певних, визначених законом умов, справа розглядається судом у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.Усе це фінансово є мінімально обтяжливим для держави. Крім того, під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у виді домашнього арешту, застави або тримання під вартою, оскільки це мінімально обмежує права і свободи підозрюваного/обвинуваченого та дозволяє максимально безболісно вирішити кримінально-правовий конфлікт .
2. Визначити у статтях 11 і 12 КК поняття кримінального правопорушення та його види, поняття кримінального проступку і злочину та види злочинів:«Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення. Залежно від ступеня тяжкості та правових наслідків їх вчинення кримінальні правопорушення поділяються на злочини та проступки, а злочини, у свою чергу, на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Кримінальним проступком (проступком) є передбачене Загальною частиною та Книгою 2 Особливої частини цього Кодексу суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом проступку,за відсутності у цьому діянні ознак злочину. Злочином є передбачене Загальною частиною та Книгою 1 Особливої частини цього Кодексу суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину» .
3. Внести до Загальної частини КК зміни, які випливають із запровадження інституту проступків. Зокрема, у випадках, коли в тексті КК згадується про злочин, термін «злочин» замінити терміном «кримінальне правопорушення». Утім, заміну здійснювати не механічно, передбачивши, що:
-незакінчений проступок (готування до проступку та замах на проступок) не тягне за собою кримінальної відповідальності (ст. 13);
-за співучасть у проступку кримінальну відповідальність несуть тільки співвиконавці (ст. 27); проступок визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб, які є суб'єктами проступку (ст. 28);
-відповідно до статей 45-48 підлягає звільненню (може бути звільнена) від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила проступок;
-відповідно до ст. 49 особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею проступку і до дня набрання обвинувальним вироком законної сили минув один рік; так само - у разі засудження за проступок - особа звільняється від відбування покарання,якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом одного року (ст. 80);
-набрання законної сили обвинувальним вироком щодо проступку не тягне за собою визнання засудженої особи такою, що має судимість (ст. 88) .
Оскільки з прийняттям нового КУпАП будь-яке порушення громадського порядку розглядатиметься виключно як злочин або кримінальний проступок, то із ст. 47 КК (передача особи на поруки) треба виключити згадування про непорушення громадського порядку як умову звільнення від кримінальної відповідальності, а зі ст. 390 КК - про систематичне порушення громадського порядку особою, засудженою до обмеження волі, як ознаку злочину .
4. Аналогічно передбачити різні - за проступки і злочини – розміри громадських робіт, виправних робіт, службових обмежень, арешту і запровадити градацію арешту, виправних робіт, службових обмежень і громадських робіт для кримінальних проступків - залежно від «минулого» відповідних проступків (потрапили вони до Книги 2. «Кримінальні проступки» Особливої частини КК із КУпАП чи раніше розглядались як злочини) .
Викладене - лише частина змін, які необхідно здійснити для реалізації завдань Концепції реформування кримінальної права України в частині законодавства про кримінальну відповідальність.