Мета, підстави, порядок застосування та процесуальне оформлення застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (ID:254297)

ВИСНОВКИ Таким чином, домашній арешт є примусовим загальним заходом особистого забезпечення м`якого ізоляційного характеру, займає вагоме місце серед такого найбільш суворого виду системи заходів забезпечення кримінального провадження, як запобіжні заходи, адже по своїй суті є проміжною ланкою між «легкими» (особисте зобов`язання, особиста порука, застава) та «тяжким» (взяття під варту) запобіжним заходом, оскільки дозволяє перебувати особі, до якої обраний, в звичайній для неї обстановці, без відриву від звичайного для такої особи середовища, за умови не цілодобового домашнього арешту з урахуванням встановлених часових рамок не цілодобового режиму. При цілодобовому режимі, який хоча й характеризується більшою суворістю та рівнем ізоляції, проте продовжує зберігати м’який режим, виходячи з того, що виконується в умовах житла особи, в порівнянні з суворим режимом СІЗО, де виконується найсуворіший запобіжний захід – тримання під вартою. Підстави обрання домашнього арешту поділяються на загальні, які передбачені в ч. 2 ст. 177 КПК України, та спеціальну підставу, яка виражається в недостатності застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Умови обрання домашнього арешту поділяються на загальні та спеціальні. Якщо перші дозволяють позитивно відповісти на питання можливості обрання будь-якого запобіжного заходу, то роль спеціальних умов полягає у можливості обрання саме домашнього арешту. Процесуальний порядок обрання домашнього арешту виражається в чіткому дотриманні алгоритму дій в ході відповідної процедури, кожен елемент якої має важливе значення для забезпечення швидкості та якості в процесі обрання даного запобіжного заходу. Процесуальний порядок застосування домашнього арешту відзначається тим, що ухвала про обрання домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного чи обвинуваченого, після чого уповноважені працівники такого органу наділяються комплексом прав та обов’язків для забезпечення належного виконання домашнього арешту. Домашній арешт може бути змінено на інший запобіжний захід у разі наявності обставин, які: виникли після прийняття попереднього рішення про обрання домашнього арешту; або/та які існували під час прийняття попереднього рішення про обрання цього запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор, підозрюваний, обвинувачений, захисник на той час не знали і не могли знати. Те, на який запобіжний захід буде змінено домашній арешт, залежатиме від того, якими будуть зазначені нові або/чи нововиявлені обставини, тобто чи зумовлюватимуть вони за своїм характером до зміни на більш м`який чи більш суворий запобіжний захід. Ухвала про обрання домашнього арешту негайно припиняє свою дію і такий запобіжний захід вважається скасованим після закінчення строку її дії, а якщо даний запобіжний захід було продовжено, то сукупний строк перебування особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців, або ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження. Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що домашній арешт – гуманніший запобіжний захід порівняно з триманням під вартою. Запровадження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у вітчизняному кримінальному процесі є правильним шляхом до вирішення низки проблем на стадії досудового розслідування і, безумовно, є прогресивним для українського законодавства. Його введення має сприяти вирішенню низки питань, що пов’язані з обмеженням конституційних прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Однак практика застосування домашнього арешту буде ефективною тільки після докладної законодавчої регламентації цього заходу в нормах КПК України і у відомчих нормативно-правових актах.