Мета, підстави, порядок проведення, фіксація ходу та результатів обшуку в житлі чи іншому володінні особи (ID:254426)

Висновки Таким чином, обшук, згідно з новим КПК України, – це слідча (розшукова) дія, змістом якої є примусове обстеження будівель, приміщень і споруд, ділянок місцевості, інших сховищ, які знаходяться у володінні осіб, та окремих фізичних осіб, спрямована на виявлення та фіксацію відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, з метою отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні шляхом відшукання і вилучення матеріальних об'єктів (знарядь кримінального правопорушення, майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, живих людей і тварин, трупів людей та тварин, біологічних об’єктів, слідів різноманітного походження, документів, тощо). Обшук має спільні риси з оглядом, але водночас є між ними і відмінності. Проведення огляду має на меті виявлення та фіксування відомостей щодо обставин учинення кримінального правопорушення, а обшук – аналогічну мету, проте дещо ширшу. Огляд може бути самостійною слідчою (розшуковою) дією або складовою іншої. На відміну від слідчого огляду, обшук має такі особливості: наявність конкретного об’єкта пошуку; належність об’єктів пошуку визначеним особам; примусовий характер обстеження у процесі. Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Аналіз положень КПК свідчить про наявність трьох правових підстав для проведення обшуку в житлі чи іншому володіння особи: 1) ухвала слідчого судді; 2) добровільна згода особи, яка володіє житлом чи іншим володінням; 3) ухвала слідчого судді, отримана на підставі невідкладних випадків, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Специфічність й складність положення ч. 1 ст. 236 КПК полягає у його подвійній взаємовиключній правовій природі: примусовість слідчої (розшукової) дії та принцип забезпечення права на захист. Унаслідок цього положення зазначеної статті знижується, а в деяких випадках не досягається не тільки мета обшуку, а й відбувається недотримання права на захист, штучне створення умов для протистояння сторін захисту й обвинувачення, що не сприяє встановленню дійсних обставин кримінального правопорушення. Особлива увага законодавцем приділяється фіксації процесу обшуку. Про проведення обшуку складається протокол, який є джерелом доказів. Він складається зі вступної, описової, заключної частин. За нормами КПК рішення про застосування технічних засобів фіксації приймає прокурор або слідчий, однак, якщо учасник слідчої дії клопоче про проведення фіксації, вона є обов’язковою. І цим правом потрібно користуватися, оскільки результати такої фіксації будуть доказами у процесі. Адже незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов'язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.