Зміст
1. Вступна частина
1.1. Конституційні права, свободи та обов'язки
громадян України, гарантії їх дотримання
1.2. Держава і соціальний захист громадян
2. Пільги вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей
2.1. Проблеми сучасного трудового права
2.2. Рівність прав
2.3. Пільги жінкам
2.4. Пільги вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей
2.5. Соціальні гарантії прав членів сімей військове службовців
2.6. Пільги жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи
2.7. Пільги жінкам, зайнятих у сільськогосподарському
виробництві
3. Дострокова програма поліпшення становища сімей, які мають
дітей
4. Право жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових
стандартів
Перелік використаних джерел
Література
Глобалізація світового господарства. уніфікація національних економік, потенційна взаємовигідність співпраці між державами, активні міграційні процеси, врешті тенденція до спільного розуміння різними державами змісту і обсягу соціальних прав людини спонукають до пошуку спільних моделей у вирішенні спільних проблем.
Міжнародні норми впливають на трудове законодавство України шляхом: безпосереднього застосування міжнародних актів після їхньої ратифікації Верховною Радою України, включення міжнародних норм у текст законів, врахування загальних принципів, передбачених міжнародними актами, у законодавстві України.
Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально призначеним для захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
Для спостереження за ходом її здійснення було засновано Комітет по ліквідації дискримінації щодо жінок, що складався на момент набрання чинності Конвенцією з вісімнадцяти експертів.
Конвенція була прийнята з метою недопущення дискримінації жінок, оскільки держави-учасниці занепокоєні тим, що, незважаючи на вже прийняті Організацією Об'єднаних Націй та її установами загальні резолюції, декларації та рекомендації, як і раніше мала місце значна дискримінація щодо жінок, що перешкоджало і перешкоджає участі їх нарівні з чоловіками у політичному, соціальному, економічному й культурному житті своєї країни, заважає зростанню добробуту суспільства і сім'ї тощо.
Документами передбачено, що працюючі чоловіки і жінки повинні мати можливість користуватись своїм правом одержувати або брати участь в зайнятості, не підлягаючи дискримінації через свої сімейні обов'язки і, наскільки це можливо, "без конфлікту між своєю працею і сімейними обов'язками".
З початку свого існування МОП приділяло багато уваги здійсненню заходів, спрямованих на встановлення рівних можливостей для працюючих чоловіків і жінок. З 1919 р. до 50-х років наголошувалося на захисті працюючих жінок від надто виснажливих умов праці.
Основною метою був захист здоров'я жінок з огляду на дітородіння: мінімальні стандарти щодо відпустки по материнству і допомоги були, відповідно, серед найперших, прийнятих Міжнародною конференцією праці.
Крім того, були прийняті інші конвенції і рекомендації щодо заходів захисту жінок у сферах, безпосередньо не пов'язаних з роллю матері або
майбутньої матері.
Конференція в 1981 р. прийняла Конвенцію і Рекомендацію стосовно працівників з сімейними обов'язками. Документами передбачено, що працюючі чоловіки і жінки повинні мати можливість користуватись своїм правом одержувати або брати участь в зайнятості, не підлягаючи дискримінації через свої сімейні обов'язки і, наскільки це можливо, " без конфлікту між своєю працею і сімейними обов'язками".
Конвенція передбачає, що країни-члени, які її ратифікують, мають враховувати особливі потреби працівників з сімейними обов'язками щодо професійної орієнтації і навчання, періоду і умов зайнятості й соціального забезпечення, розвивати або сприяти розвиткові державних або приватних закладів у сфері послуг, таких, як заклади по догляду за дітьми тощо.
Більше того, необхідно вживати відповідних заходів щодо сприяння інформованості і навчання для більш широкого розуміння принципу рівності можливостей і ставлення до працюючих чоловіків і жінок та проблем працівників з сімейними обов'язками. Останні як такі не можуть бути вагомою причиною звільнення з роботи.
В Рекомендації перераховані конкретні заходи, що пропонуються для створення умов зайнятості і праці, відповідно до потреб працівників з сімейними обов'язками (такі, як скорочений робочий час, гнучкі графіки роботи, батьківська відпустка, догляд за дітьми і установи послуг для сімей, соціальні допомоги і звільнення від податків тощо).
Порівняння змісту розділу II Конституції України з міжнародними актами, зокрема з тими, що складають Міжнародну хартію прав людини, а також з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, свідчить, що в Конституції в основному містяться ті ж гарантії щодо забезпечення прав і свобод жінок, що й у міжнародно-правових актах.
Це означає, що Конституція відкриває перед державою і жінками України широку сферу можливостей щодо захисту своїх прав і свобод.
Вона має не більш, а навіть дещо менше підстав обмеження прав жінок, ніж згадані вище міжнародні нормативні акти.
Оскільки норми розділу II Конституції подекуди дослівно повторюють зміст міжнародно-правових актів (зокрема - Загальної декларації прав людини), то визнання конкретної норми чи закону неконституційними означає його невідповідність і міжнародним стандартам.
На даний час норми розділу І та II Конституції, у яких закріплені основні права людини і громадянина, неможливо визнати навіть теоретично такими, що не відповідають базовим міжнародно-правових актів та досвіду інших держав у галузі регулювання прав людини і громадянина.
Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції, айв інших законодавчих актах: Кодексі про шлюб та сім'ю. Кодексі законів про працю, Кримінальному кодексі. Кримінально-процесуальному кодексі, Цивільному кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення. Законі України про зайнятість населення.
Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві.
Отже, жінки і чоловіки мають в Україні рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.
Щодо створення рівності статей велике значення має стаття 23 Конституції, де наголошується, що "кожна людина має право на вільній розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей".
Ліквідація дискримінації жінок, яка ще зустрічається у буденній практиці українського суспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості, для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність.
Історично склалося так, що жінки мають значно менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлене двома чинниками - подвійним навантаженням на роботі та вдома, і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавців й навіть серед членів їх власних сімей, що для жінки найважливішою є самореалізація лише у сфері материнства, сімейного життя, а все інше — професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей - має бути вторинним та підпорядкованим її соціальним ролям.
Правовідносини в галузі майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових прав і свобод жінок регулюються головним чином кодифікаційними актами: Цивільним і Цивільним процесуальним кодексами.
Чинне цивільне та цивільно-правове законодавство. визначаючи матеріальні та процесуальні засади охорони прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави не пов'язує цивільне - правові гарантії з суб'єктами права за їх статевими ознаками.
Лише у статті 456 ЦК. якою врегульовані підстави та умови відповідальності за ушкодження здоров'я і смерті громадянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків, у п. 2 ч. 3 вживається термін “жінкам, старшим п'ятдесяти п'яти років".
Специфіка цивільно-правових відносин (крім відносин у сфері сімейно-шлюбних) полягає у тому, що їх учасниками виступають фізичні та юридичні особи, тобто громадяни та організації (об'єднання) громадян.
Жінки є і фізичними особами, і повноправними суб'єктами цивільного права. Виділяти їх в окрему категорію суб'єктивного права недоцільно.
З цього випливає, що рівень захищеності жінок нормами цивільного та цивільно-процесуального законодавства, відповідність його норм стандартам міжнародного права безпосередньо залежить від рівня досконалості цього законодавства у цілому.
На даний час чинне цивільне законодавство України принципово не суперечить нормам міжнародно-правових актів.
Воно надає жінкам однакову з чоловіками громадську правоздатність і однакові можливості її реалізації. Воно, зокрема, забезпечує їм рівні права при укладанні договорів і управлінні майном, а також рівне ставлення до них на всіх етапах розгляду в судах.
В ньому відсутні дискримінаційні норми щодо жінок. Сам по собі розподіл суб'єктів цивільно-правових відносин на юридичних і фізичних осіб означає автоматичне зрівняння жінок у правах і обов'язках з чоловіками.
За порушення цивільно-правових норм встановлюється однакова відповідальність як для жінок, так і для чоловіків. Хоча, розглядаючи конкретну цивільну справу, суд може врахувати і специфічні обставини ( скажімо, матеріальний або сімейний стан жінки).
В цілому цивільне законодавство України встановлює юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками.
Це, однак, не означає, що цивільне законодавство відповідає новим умовам. Навпаки, Цивільний і Цивільний процесуальний кодекси мають бути принципово реформовані з врахуванням ринкових відносин, що складаються в Україні.
Конституція України юридичне проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, на вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату. Але криза в економіці, закриття великої кількості підприємств. невчасна виплата заробітної плати, падіння рівня життя у більшої частини населення країни загострює проблему становища жінки на ринку праці.
Тому законотворча діяльність держави у сфері праці має бути спрямована на формування антидискримінаційного правового механізму рівних можливостей під час найму на роботу, анулювання трудового договору, скорочення штатів, просування по службі, організації власної підприємницької справи тощо.
Ще однією проблемною сферою життєдіяльності жінки, яка вимагає правового втручання з боку держави, є насильство над жінками. Зростання насильства щодо них — серйозна перешкода для досягнення рівності жінок та чоловіків.
На попередження й ліквідацію даного негативного явища спрямовані статті Кримінального кодексу, які передбачають кримінальну відповідальність:
- за примушування жінки до вчинення аборту, якщо внаслідок цього аборт був проведений (стаття 110);
- за образу, тобто умисне приниження честі і гідності особи, виражене в непристойній формі (стаття 126);
- за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, та за вчинення розпутних дій щодо особи, яка не досягла 16 років (статті 120,121).
Узагальнюючи зазначене, можна зробити висновок, що законодавство України побудоване на принципах рівноправності жінок та чоловіків у сферах людської життєдіяльності.
Однак існуюча система неприпустимості дискримінації жінок все ж залишається неефективною, поки ще відсутні національні механізми правореалізації.
Верховна Рада України, керуючись Загальною декларацією прав людини. Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованими Україною міжнародними договорами про права та свободи особистості, підсумковими документами і постановою Верховної Ради України від 12 липня 1995 р. "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", надаючи особливого значення ролі сім'ї та жінок у політичному, економічному, соціальному, історичному і культурному розвитку України, прагнучи поліпшення демографічної ситуації, забезпечення реалізації сім'єю своїх функцій, а також створення правових, суспільне економічних умов для поліпшення становищ в сім'ї та жінок, підвищення їх ролі у суспільстві, найповнішого розкриття їх інтелектуальних, духовних і творчих можливостей, 5 березня 1999 р. постановою №475 прийняла Декларацію про загальні засади державної політики України щодо сім'ї та жінок.
Вона визначає принципи та головні напрями державної політики України стосовно сім'ї та жінок.
Держава взяла на себе обов'язки умов та свобод людини, вирішити інші принципові проблеми, пов'язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок.
Магістр