Конституційно-правові погляди діячів Центральної Ради (ID:267015)

1. Конституційно-правові погляди лідера Центральної Ради – М. Грушевського Говорячи про конституційно-правові погляди діячів Центральної Ради, перш за все варто згадати її лідера – М. Грушевського. Михайло Грушевський (1866-1934) визначав державу як «суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі поступового розвою громадянства». Під правом він розумів єдність норм, що виражають соціальну солідарність об’єднаних у націю людей. Воно гарантується усією сумою соціально-психологічних сил у громадянському суспільстві. Примус є різновидом таких гарантій. М. Грушевський обґрунтовував необхідність розробки «виробничого права», «комунального права», що закріпляли б соціально-економічні права особистості. Наголошував на тому, що «права мають відповідати обов’язкам, а обов’язки — правам». Принцип «дозволено все, що не заборонено» вважав ознакою демократичного суспільства[9, c.206]. Національно-державний ідеал України М. Грушевський убачав у автономії та федеративному зв'язку з Росією. При цьому, поставивши українське питання як проблему моральної відповідальності російських правителів та всього російського суспільства за завдані українцям історичні образи й утиски, учений покладав сподівання на те, що російська революція та слідом за нею демократизація суспільного життя уможливлять реалізувати цю відповідальність у конкретних формах організації українського національного життя. Він щиро сподівався, що прогресивна російська громадськість допоможе українцям у цьому. Від федерації з демократичною Росією М. Грушевський очікував «більший простір і свободу економічного спілкування, створення більш великих і досконалих просвітніх і культурних закладів. велику безпечність від міжнародних ускладнень та утисків» [6, с. 4]. На його глибоке переконання, саме автономія України у складі Російської Федерації дасть змогу найбільш повно реалізувати народовладні права українців, до яких він відносив «забезпечення свободи культурного і суспільного самовизначення, нетисненого національного розвитку, можливості вільно влаштовувати і розпоряджатися своїми місцевими відносинами і засобами» [6, с. 12].