Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ
1.1. Правова природа злочинів проти власності: поняття та основні форми існування.
Злочини проти власності є однією з найпоширеніших груп злочинних діянь, які посягають на одне з найцінніших соціальних благ – право власності. Тож, перш ніж з’ясувати сутність поняття «злочин проти власності» та основні форми існування даних злочинів, охарактеризуємо право власності, тобто те, на що і посягають вказані злочини.
Аналіз наукової літератури дає можливість систематизувати основні підходи до визначення права власності. Деякі науковці цивільного права зазначають, що власність – це суспільні відносини, пов’язані з присвоєнням особою засобів і продуктів виробництва. А право власності – це право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею. Право власності включає в себе право особи володіти, користуватися та розпоряджатися річчю чи майном, що належить цій особі [98, c. 405].
Так, у своїх дослідженнях Соловйова А. також розрізняє поняття власності та права власності. На її думку, власність як поняття вживають у декількох розуміння. В економічному розумінні власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ. У правовому розумінні власність – це право володіння, користування та розпорядження об’єктом власності. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном та захисту від будь-якого порушення цих прав. Тож, вона зазначає, що власність пов’язана з відношенням до певних речей як до своїх, а право власності є абсолютним, тому кожен зобов’язаний поважати відносини власності та ставитися до не своїх предметів власності як до чужих [89, с. 328]. Такої ж думки притримується Олійник П.В., який виокремлює економічний та правовий зміст відносин власності. На його думку, економічний зміст відносин власності складають суспільні відносини привласненості (приналежності) конкретного майна або інших матеріальних цінностей певному власнику; їх використання у процесі виробництва, розподілу, обміні, споживанні, а правовий зміст – це правомочності власника: права по володінню, користуванню і розпорядженню майном чи іншими матеріальними благами [77, с. 32].
Також право власності розглядається в об’єктивному та суб’єктивному розумінні. В об’єктивному розумінні право власності – це сукупність норм, які регулюють підстави та умови виникнення права власності на певні блага (речі, майно). А право власності в суб’єктивному розумінні – це передбачене та гарантоване законом право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом [99, с. 151]. Тож, як можна помітити, загалом тлумачення власності та права власності, надане різними науковцями, збігається.
Окресливши доктринальні визначення права власності, варто зазначити, що чинне цивільне законодавство України також закріплює його, саме на нього і варто опиратися при тлумаченні відносин дотримання права власності. Положення ЦК України, а саме ст. 316 встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Річчю, у свою чергу, відповідно до ст. 179 ЦК України, є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. А майном, відповідно до статті 190 ЦК України, вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки [6]. Майно ж як предмет злочинів проти власності – це будь-які матеріальні цінності, яким притаманні ознаки фізичного, економічного, юридичного характеру й які перебувають у чужій для винної особи власності [103, с. 78].
На основі аналізу понять «власність» та «право власності», визначимо поняття «злочин проти власності». Аналіз норм чинного кримінального законодавства дозволив зробити висновок про те, що попри те, що КК України у Розділі VI встановлює відповідальність за злочини проти власності, проте дане визначення він не надає. Але у ст. 11 КК України міститься визначення «злочину» загалом: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину» [4]. Щодо поняття «злочини проти власності» варто відмітити, що хоча норми КК України його не визначають, проте воно міститься у доктринальних джерелах, та навіть у них не дуже повно та точно розкривається.
Зокрема, російський вчений Бочкарьов С.О. зазначає, що власність у структурі кримінального права має розумітися так, щоб наслідки від посягань на неї могли бути оцінені за характером впливу на цілісне становище потерпілого, а не лише на майнову масу товарообігу в його економічній оцінці. Він пропонує під злочинним порушенням права власності розуміти вплив на умови його фізичного вираження, що тягне за собою зміну місцезнаходження майна безвідносно до простору, часу і волі власника, або позбавлення власника можливості знаходитися в просторі свого майна безвідносно до чужого часу і чужої волі, а не обмеження прав володіння, користування і розпорядження [23, с. 13]. Варто зазначити, що таке визначення є досить складним і не зовсім точним.
В свою чергу науковець Єлісєєв С. О. під злочинами проти власності розуміє діяння, які завдають шкоди як економічним відносинам власності, так і правомочностям власника. Економічні відносини власності разом із правомочностями (юридичним змістом власності) і є суспільними відносинами власності [47]. Більш просте та лаконічне визначення злочинів проти власності надав інший російський науковець Лопашенко Н. О., який вважає, що злочини проти власності – це умисні та необережні суспільно небезпечні діяння, передбачені главою «Злочини проти власності» Кримінального кодексу, що посягають на власність як економіко-правову категорію та спричиняють їй шкоду [69, c. 62].
Український науковець Мельник М. І. у своїх дослідженнях зазначає, що злочини проти власності становлять одну з найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне з найцінніших благ – право власності [57, c. 149]. Але у його праці не розкривається саме визначення таких злочинів.
У своїй праці Савченко А. В. надає визначення злочинам проти власності, та наголошує, що це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що, порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів [83, с. 206].
Тож, варто визначити, що злочини проти власності – це передбачені КК України суспільно небезпечні та протиправні діяння, які посягають на право власності, тобто на право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, спричиняють йому шкоду, та за вчинення яких кримінальним законом передбачена відповідальність.
Сьогодні, коли в суспільстві відбуваються вагомі й швидкі процеси соціальних, економічних і політичних змін, особливо важливим є вивчення проблеми гарантування особі права власності, захисту даного права та механізму відповідальності за порушення даного права. Так, зокрема, право власності гарантується та захищається Конституцією України. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. В ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а право приватної власності є непорушним [1].
Однією з конституційних гарантій права власності є кримінально-правовий захист власності. Механізм відповідальності за злочини проти власності забезпечується завдяки нормам КК України, а існування даного механізму відповідальності зумовлено тим, що злочини проти власності в сучасному суспільстві вчиняються доволі часто. За даними Головного управління статистики у Київській області протягом січня-серпня 2017 року у загальній кількості злочинів 58,8% становили злочини проти власності, 9,1% – злочини проти життя та здоров’я особи, 6,9% – злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, 6,0% – злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, 4,9% – злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, та інші (рис. 1.1) [85]. Тож варто відмітити, що злочини проти власності є найбільш масовим злочинами, що вчиняються в Україні.
Рис. 1.1. Статистика вчинених злочинів у Київській області протягом січня-серпня 2017 за даними Головного управління статистики у Київській області
Злочинам проти власності, як вже було зазначено, присвячений Розділ VI КК України [4]. Передбачення в одному розділі Особливої частини КК України відповідальності за всі посягання на власність, незалежно від її форми, забезпечує всім суб’єк¬там права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та закони України. Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за злочини проти власності, тлумачення певних термінів і понять, відмежування цих посягань від інших злочинів розкриті передусім у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 6 листопада 2009 р. [13].
Магістр