Зразок роботи
Як передбачено Конституцією, в Україні визнається та діє принцип верховенства права, а права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Реалізація цього принципу неможлива без ефективного судового захисту прав, свобод та інтересів особи. Саме необхідність створення ефективних механізмів судового захисту зумовила оновлення процесуальних норм та стала підставою для прийняття Закону України від 03.10.2017 № 2147 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закону від 03.10.2017 № 2147).
На наш погляд, цей закон не просто змінив редакцію процесуальних кодексів, а став позитивним імпульсом для дієвого подолання численних колізій та прогалин у законодавстві, які, з часом стали справжньою загрозою ефективному захисту прав, свобод та інтересів громадян.
Згадаємо лише сотні тисяч звернень до суду дітей війни, справи чорнобильців тощо. У створеному органами виконавчої влади хаосі правозастосування заручниками були і громадяни, і суди. Тисячі громадян вимушені були звертатись до суду для вирішення суперечок, утворених саме через прогалини у законодавстві. А судді, у свою чергу, зобов’язані були щоразу вивчати та розглядати такі однотипні справи. У цьому сенсі виникало логічне запитання, а чи сприяє це оперативності та ефективності розгляду справ у судах? А вже ж ні.
Або ж інший приклад. Йдеться про позитивні рішення судів, які набули чинності після апеляційного перегляду, але в подальшому скасовані у зв’язку з висловленою правовою позицією Верховного Суду України (це, зокрема, справи про зміну юрисдикції, про заробітну плату працівників апаратів судів, про призначення та перерахунок пенсії державним службовцям, про перерахунок пенсій прокурорам тощо). При цьому з часу набуття судовими рішеннями законної сили до вирішення справи Верховним Судом України минав щонайменше один рік. І знову ж питання: чи сприяло це законним очікуванням громадян, що в юридичній літературі називається принципом правової визначеності?
За таких обставин очевидно, що процесуальні інструменти та правові засоби, за допомогою яких здійснювалось судочинство, потребували удосконалення. Таким чином, передумови для прийняття нових процесуальних норм сформувались об’єктивно.
По суті: Згідно з ч. 2 ст. 125 Конституції України Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а стаття 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд повинен забезпечувати сталість та єдність судової практики. У зв’язку з цим окрему увагу у законі приділено створенню механізмів, які забезпечать єдність практики застосування права Верховим Судом.
Однією з новел Закону від 03.10.2017 № 2147 є введення в КАС України такого процесуального інституту, як «зразкова справа». Цю процедуру розроблено за прикладом «пілотних рішень», які приймає Європейський суд з прав людини.
Зокрема, під зразковою адміністративною справою розуміється типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення. Тобто за наявності ознак типовості справи Верховний Суд приймає її до провадження, і така справа стає зразковою. Ознаки типовості визначені у п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України. Зокрема, типові адміністративні справи – це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб’єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Приписами ст. 290 КАС України регламентовано особливості провадження у зразковій справі. Зокрема, якщо в провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд
Магістр