ЛАТЕНТНА ЗЛОЧИННІСТЬ І МЕТОДИ ЇЇ ВИЯВЛЕННЯ (ID:288415)

Виникнення умов та причин високої латентності насильницьких злочинів, на нашу думку, пов’язані з наступними групами обставин, а саме: а) обставини, безпосередньо пов’язані з характеристикою злочинного посягання і поведінкою злочинця (низький ступінь очевидності вчиненого діяння, ретельна діяльність винного щодо приховування злочинного посягання та ін.); б) обставини, пов’язані з поведінкою потерпілих, свідків, очевидців (з тих чи інших мотивів вказані особи не повідомляють відповідним органам про вчинені злочини). Причин цього може бути багато. А.В. Боков виокремлює такі: 1) вважають, що злочин не є настільки серйозним, щоб заявляти про нього; 2) вважають, що правоохоронні органи не допоможуть їм у цьому через недостатність доказів; 3) витрати, пов’язані з подачею заяви, можуть здаватись їм недостатніми порівняно з вигодою, яка отримується від цього; 4) жертва може боятись помсти злочинця [16, с. 81]; в) обставини, пов’язані з діяльністю правоохоронних органів (відсутність належної реакції з їх боку на виявлену інформацію про вчинення насильства, порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів, випадки приховування від обліку вчинених злочинних посягань, випадки помилкової кваліфікації вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного впливу, низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їхніх можливостей та ін.). Як зазначає О. М. Литвак, масштаби латентної злочинності істотно коливаються, залежно від характеру злочинних посягань, оскільки потерпілі чи їхні представники (близькі, родичі) активно відстоюють свої інтереси і домагаються кримінального покарання винних осіб. Однак важко погодитись із такою думкою. Це можна простежити на прикладі вбивства, факт якого дуже часто перекривається таким поняттям, як «пропав безвісти». Тому у цьому випадку є виправданим твердження про те, що умисні вбивства не є одним із низьколатентних злочинів [14, с. 178]. Навроцький В. О. наголошує, що у загальній структурі злочинності злочини проти особи становлять близько 10 %. Найбільш небезпечні посягання – такі, як умисне вбивство та зґвалтування, – становлять приблизно 1% від усіх злочинів, що вчиняються в Україні. Характерним є відносно невеликий рівень латентності та високий рівень розкриття аналізованих посягань. Однак суспільна небезпека злочинів проти особи визначається не тільки поширеністю їх, скільки тяжкістю шкоди, яку заподіює кожний окремий делікт [26, c. 142].