Особливості права приватної власності на об’єкти тваринного світу України (ID:297465)

Екологічне право здійснює регулювання досить великої кількості об’єктів. Тому найчастіше висувається позиція, що для того аби певний об’єкт був саме об’єктом регулювання екологічного права він повинен зберігати свою взаємопов’язаність із навколишнім природнім середовищем. Частина науковців наполягають на тому, що у випадку, коли людина здійснює певний вплив на природні об’єкти і перетворює їх на предмети, сировину або інші вторинні матеріали, то такі об’єкти вже не вважаються природними. Такий підхід можна розглядати і в контексті об’єктів тваринного світу. Тому не усі тварини з біологічної точки зору вважаються такими, що є об’єктами тваринного світу [3, с. 135]. Впершу чергу варто звернутися до Закону України «Про тваринний світ» [2]. Даний нормативно-правовий акт встановлює перелік тих об’єктів, що регулюються ним. Отже, до об’єктів тваринного світу належать: - дикі тварини, тобто хребетні (риби, птахи,плазуни) та безхребетні (наприклад молюски). При чому вони є об’єктами незалежно від стадії свого розвитку, тобто ще на етапі ембріона чи яйця вони є об’єктами тваринного світу. Перебувати вони можуть як у вільних, невільних або напіввільних умовах. - продукти, що виникають в результаті життєдіяльності тварин; - частини тварин, а саме диких (їх шкіра, роги) (ст. 3). Якщо говорити про право власності на об’єкти тваринного світу, то воно виникло досить давно та на шляху свого розвитку набувало нових ознак та особливостей в залежності від ходу історичних подій [3, с. 135].