Зразок роботи
ВСТУП
Незалежність України пов’язується із запровадженням чималих новацій державно-політичного розвитку, зокрема й інституту президентства. За ці роки з порядку денного не сходять проблеми ефективності його функціонування, взаємодії з іншими органами влади, складовими політичної системи. Для оцінки потрібний зважений підхід. Введення президентури в Україні та в інших державах перехідного періоду виклика- но як зовнішніми, так і внутрішніми причинами. Дійсно, понад 200 років успішно розвиваються США – держава, де вперше була сформована президентська форма правління. Нині понад 130 країн світу в системі своїх державних органів мають посаду президента. Тому не дивно, що в багатьох країнах молодої демократії, у тому числі в Україні, було запроваджено інститут президентства [1].
Тема дослідження: конституційно-правовий статус президента України.
Мета дослідження:
• виконати системний аналіз статусу президента в сучасній теорії конституційного права;
• визначити домінантні ознаки повноважень президента України.
Реалізація зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань:
• з'ясувати домінанти еволюції статусу Президента України 1991;
• розкрити базові аспекти порядку виборів президента України;
• дослідити специфіку компетенції президента України;
• розглянути показові риси припинення повноважень президента України.
Об'єктом дослідження є статус президента України.
За предметом дослідження існують проблемна сфера, нормативно-правова природа конституційного статусу президента України.
Методи дослідження:
• історичні;
• зіставні;
• компаративні;
• системні;
• описові.
Актуальність дослідження: конституційно-правовий статус президента визначається нормативно-правовими актами, які ухвалюються урядом. Вивчення базових засад правового статусу президента у діахронному порядку є важливим у сучасному правовому полі.
Наукова новизна роботи: в роботі представлено огляд конституційно-правових прав та обов’язків президента України у діалогічному зв’язку із сучасними законодавчими актами.
I РОЗДІЛ. СТАТУС ПРЕЗИДЕНТА В СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА
1.1. Еволюція статусу Президента України 1991 року
Після проголошення державного суверенітету Росією народні депутати УРСР 16 липня 1990 р. приймають власну Декларацію про державний суверенітет України. 19 червня 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію з розробки нової Конституції, де в розділі 1 «Засади конституційного ладу» було зазначено, що в майбутньому Основному Законі формою державного правління має бути закріплена президентська республіка [4].
Навесні 1991 р. у Верховній Раді України також проводиться робота з підготовки законопроектів, необхідних для введення посади Президента України. Із самого початку питання запровадження інституту президентства не одержало однозначної підтримки депутатського корпусу й тогочасних політичних сил України. Так, палкі прихильники незалежності підтримували ідею інституту сильного президента. Вони усвідомлювали, що президентська влада здатна відносно швидко ліквідувати радянську. Наявність президента, на їхню думку, прискорило б вихід України зі складу Радянського Союзу. Депутати-комуністи були значно стриманіші: частина з них розуміла значення всенародно обраного президента – він не буде слухняним в руках політбюро їх партії. Однак і вони погодилися з цією пропозицією виходячи з партійної дисципліни. Адже це відповідало положенням проекту концепції Конституції УРСР, внесеному в порядку законодавчої ініціативи Центральним Комітетом КПУ на розгляд Верховної Ради у травні 1991 р. Щоправда, спочатку в підходах керівництва компартії переважала позиція про обрання президента Верховною Радою УРСР, який... «є відповідальним перед нею», що його «функції і повноваження, порядок обрання і звільнення з посади в майбутньому визначить Конституція УРСР». Депутати-ліберали хотіли бачити президента фігурою більше представницького значення, ніж повновладного і харизматичного [5].
Інституалізація президентури України відбулася 5 липня 1991 р. із прийняттям Закону «Про заснування посади Президента УРСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР» та Закону «Про вибори Президента України». Провал серпневого перевороту 1991 р., особиста роль уже всенародно обраного президента Росії Б. Єльцина в перемозі над заколотниками спонукали в Україні проголошення незалежності, а згодом проведення з цього приводу всенародного референдуму і виборів Президента України. В першому ж турі першим Президентом незалежної України було обрано Голову Верховної Ради Л. Кравчука.
За час суверенного поступу України вітчизняний конституційно-правовий статус президентури зазнав відчутної трансформації. Практично кожного разу ті чи інші зміни обґрунтовувалися необхідністю поглиблення демократії та врахування європейського досвіду. Саме тому вельми цікавим та необхідним є аналіз еволюції цього вітчизняного владного інституту в даному контексті. Цей підхід має не тільки суто академічне, але і практичне значення. Знання механізму, системи влади в Україні дозволить більш точно говорити про можливості ефективного впливу цього інституту на всю політичну систему та на вироблення і проведення державного курсу.
1.2. Порядок виборів президента України
Порядок обрання Президента України визначається Конституцією України (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України» в редакції Закону від 18 березня 2004 р.Загальні умови президентських виборів. Президент України обирається безпосередньо виборцями. Такий спосіб обрання глави держави звичайно використовується в державах із президентськими та квазіпрезидентськими формами правління, де реалізується модель «жорсткого» поділу влади. Це пов'язано з тим, що подібна модель передбачає необхідність формування виконавчої гілки влади непарламентським шляхом (у президентських республіках виконавча влада здійснюється безпосередньо главою держави, а в квазіпрезидентських - урядом та іншими органами виконавчої влади, які формуються главою держави) з тим, щоб забезпечити її відносну автономність відносно законодавчої гілки влади.
Згідно з Конституцією України вибори Президента України здійснюються на основі загальних принципів виборчого права України - вільних виборів, загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Конституція України встановлює додаткові, порівняно з виборами народних депутатів чи місцевими виборами, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян на виборах Президента України:
- по-перше, підвищується віковий ценз для пасивного виборчого права (з 18 на місцевих виборах і 21 року на виборах народних депутатів України до 35 років на виборах Президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави потребує значного життєвого і політичного досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, правових, економічних і соціальних проблем, а це, своєю чергою, досягається з відповідним віком;
- по-друге, на виборах Президента України для пасивного виборчого права встановлюється ценз осілості- десять останніх перед днем виборів років проживання в Україні. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави мусить бути досить добре обізнаний з різними аспектами суспільного життя країни, його мають добре знати виборці;
- по-третє, для пасивного виборчого права встановлюється мовний ценз:
- по-четверте, встановлюються заборона одній і тій самій особі обиратися Президентом України більше ніж: два строки підряд. Обрання на третій або четвертий строк також можливе, але тільки після відповідної перерви.
Отже, Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 35-річного віку, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.
Порядок і строки призначення виборів Президента України. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими і повторними; призначаються вони Верховною Радою України.
II РОЗДІЛ. ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
2.1. Компетенція президента України
Компетенція Президента України - це його юридичні права та обов'язки, форми і методи їх реалізації, а також предмети відання.
Предмет відання - це той суспільний простір, на який поширюється владно-регулюючий вплив Президента України через прийняття ним відповідних правових актів.
Повноваження Президента України - це його права та обов'язки, визначені Конституцією та законами України.
Функції Президента України - це основні напрями і види його діяльності як глави держави.
Компетенцію Президента України класифікують на певні види.
1. Представницькі повноваження - права та обов'язки Президента України як глави держави здійснювати загальне представництво держави як у межах державного кордону, так і в зовнішньополітичних відносинах.
Внутрішньополітична діяльність Президента України як глави держави:
• виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод громадян України (ч. 2 ст. 102 Конституції України);
• забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (п. 1 ч. 1 ст. І Об Конституції України);
• звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 2 ч. 1 ст., 106 Конституції України);
• очолює Раду національної безпеки та оборони України (п. 18 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
• приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
• здійснює помилування (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
• нагороджує державними нагородами; встановлює відзнаки Президента України, нагороджує ними (п. 25 ч. 1 ст. 106 Конституції України) та ін.
Зовнішньополітична діяльність Президента України як глави держави:
• представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України (п. З ч. І ст. 106 Конституції України);
• приймає рішення про визнання іноземних держав (п. 4 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
• призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав (п. 5 ч. 1 ст. 106 Конституції України) та ін.
2. Законодавчі повноваження - права та обов'язки Президента України у сфері розробки, прийняття і набуття чинності законами України:
• має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ч. 1 ст. 93 Конституції України);
• визначає законопроекти невідкладними, що зумовлює позачерговий їх розгляд Верховною Радою України (ч. 2 ст. 93 Конституції України);
• має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України (п, 30 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
• підписує закони, прийняті Верховною Радою України (п. 29 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
• на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України (ч. З ст. 106 Конституції України) та ін.
2.2. Припинення повноважень президента України
Президент України обирається строком на п'ять років. Його повноваження, як правило, припиняються після закінчення цього терміну. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
Водночас можливе дострокове припинення повноважень Президента України за наявності підстав, передбачених Конституцією України і додержання конституційно визначеної процедури.
Відповідно до ст. 108 Конституції України підстави дострокового припинення повноважень Президента України є: 1) відставка; 2) неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерть.
Відставка Президента України - добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента України про відставку має проголошуватися ним особисто на засіданні Верховної Ради України. Ця конституційна процедура враховує світовий досвід дострокового припинення повноважень Президента.
Юридичний факт неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я як підстава дострокового припинення його повноважень має встановлюватися на засіданні Верховної Ради України в умовах гласності й відкритості.
Цей факт має підтверджуватись рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу.
Підставою для прийняття такого рішення Верховною Радою України є письмове подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради України і медичний висновок. Тобто сам по собі медичний висновок не є підставою для дострокового припинення повноважень Президента України. Необхідне ще й письмове подання Верховного Суду України, яке містить юридичну оцінку медичного висновку.
Однією з найскладніших процедур дострокового припинення повноважень Президента України є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту, тобто відсторонення від посади, поста. Відповідно до ст. 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Ініціювання питання про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту здійснюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Вирішенню цього питання Верховною Радою України має передувати парламентське розслідування. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію.
ВИСНОВКИ
лава держави - це офіційна особа або державний орган, що займає, як правило, найвищий щабель в ієрархічній системі органів державної влади і здійснює верховне представництво держави як у межах її кордонів, так і у відносинах з іншими державами.
Інститут глави держави є невід'ємним елементом механізму держави. У всіх державах незалежно від форми державного правління такий інститут існує, проте конституційно-правовий статус його різний. Наприклад, главою держави у республіках є президент, у монархіях -монарх. Уперше інститут президентства виник у США. Пост Президента введено Конституцією США 1787 року, у якій було визначено його правовий статус. Джордж Вашингтон став першим президентом США, який вступив на цю посаду 30 квітня 1789 року. Першим президентом на європейському континенті став Луї Наполеон Бонапарт 20 грудня 1848 року у Франції. Нині посада президента є у більшості країн світу, в тому числі у всіх республіках СНД. У різних країнах світу обсяг повноважень президента неоднаковий, що зумовлено специфікою форми державного правління. Король Іспанії згідно зі ст. 56 Конституції Іспанії є главою держави, символом єдності й постійності, арбітром і примирителем у постійній діяльності установ держави, здійснює найвище представництво Іспанської держави в міжнародних відносинах. У Конституції Швеції зазначено: "Главою держави є Король чи Королева".
Крім звичних юридичних форм глави держави - президент, монарх, існують і нетипові, зокрема колегіальний орган, хунта, вождь племені, глава держави за сумісництвом.
Нетиповим є виконання функцій глави держави колегіальним органом. Так, Союзна (Федеральна) Рада (далі - Рада) згідно зі ст. 174 Конституції Швейцарії від 18 квітня 1999 року є верховною розпорядчою і виконавчою владою. До складу Ради входить сім осіб. Головує у Раді Президент і його заступник віце-президент, які призначаються парламентом зі складу Ради строком на один рік без права переобрання. Отже, глава держави в Швейцарії не є класичним главою держави.
Хунта (з іспан. junta, що означає збори, об'єднання) - це одноособовий або колегіальний глава держави, який приходить до влади незаконно, найчастіше через військовий переворот. Такі перевороти відбувалися в ХГХ - XX сторіччях у країнах Латинської Америки, зокрема в Чилі у 1973 році хунтою був повалений легітимний уряд Народної єдності. Сьогодні Чилі - республіка. Сомалі та Ліберія були жертвою жорстокої боротьби хунти за владу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Сахаров Н. А. Институт президентства в современном мире. – М., 1994.
2. Кудряченко А. И. Институт президентства в Украине: реали конституционно-правового статуса // Государство и право. – М. – 1998. – № 3. – С. 99–106.
3. Сталин И. В. Вопросы ленинизма. – М.: Госполитиздат, 1939. – С. 517.
4. Український парламентаризм: минуле і сучасне. – К.: Парламент. вид-во. – 1999. – С. 200.
5. Кудряченко А. И. Институт президентства в Украине: правовой комментарий // Підтекст. – 1996. – № 14. – С. 5-9; Кривенко Л. Актуальные проблемы становления украинского парламентаризма // Вестник Межпарламентской Ассамблеи. – 1996. – № 3. – С. 65.
6. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Пер. з англ. – 2-ге вид. – К.: АртЕк, 2001. – С. 79–97.
7. Конституция Республики Болгария // Правовединие. – М. – 2004. – № 6.
8. Конституция Королевства Дания // Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М., 1997.
9. Лагутина Е. И., Лачинский В. А. Страны Пиринейского полуострова. – Л., 1984.
10. Правовые системыстран мира: Энцикл. справ. / Отв. ред. А. Я. Сухарев. – 3-е изд. – М., 2003.
Магістр