Кримінальна юстиція Японії (ID:577115)

Правовими підставами діяльності реформованої поліції стали: Закон «Про поліцію» 1948 року та Закон «Про виконання поліцією власних обов’язків» 1948 року. Перший, як і раніше, передбачав існування національної поліції поряд з муніципальною, яка існувала в сільській місцевості, що у свою чергу, впливало на зниження ефективності поліцейських операцій в силу територіального розмежування та відсутності чіткого розподілу повноважень. Для попередження та припинення масових заворушень у складі національної поліції були створені спеціальні підрозділи, які мали назву «Кидотай» (мобільні частини спеціального призначення), члени цих бригад носили формений одяг польову форму сірого кольору та мали захисне спорядження (бронежилети, шоломи з забралами з плексигласу, протиударні щитки, черевики з металевими носками) і спецзасоби прямокутні алюмінієві щити та гумові кийки.[19] У 1999 році було започатковану ще одну поліцейську реформу, необхідність у запровадженні якої виникла у результаті діяльності поліції за останніх дванадцять років, адже спостерігалося збільшення кількості суспільних скандалів навколо діяльності поліції, що звісно не сприяло формуванню її позитивного іміджу, а рівень довіри громадян до правоохоронців поступово знижувався. На підставі цього, фахівці з різних галузей суспільних наук почали працювати над концепцією реформи, яка повинна була «активізувати» поліцію, наблизити її до населення та відновити його довіру. Результатом багатьох дискусій та одинадцяти зустрічей спрямованих на вироблення концепції стало складення Рекомендацій щодо інновацій в поліції, які були реалізовані завдяки спільним зусиллям Національної комісії громадської безпеки, Національного поліцейського агентства та Комітету громадської безпеки, зокрема були розроблені та затверджені стандарти діяльності реформованого органу. Пізніше був прийнятий нормативно-правовий акт, який регламентував порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, був запроваджений новий механізм подання скарг на роботу поліцейських та ін. У 2001 році були створені Ради поліцейських дільниць, в роботі яких брали участь не тільки поліцейські, а й представники громадськості, останні повинні були відображати суспільну думку про роботу відповідного територіального підрозділу поліції. За процесом реформування здійснювався постійний контроль: поліція звітувала за кожен рік своєї роботи, а основна увага була прикута до зміни рівня довіри населення до поліції. Певним підсумком реформи став комплексний доклад про роботу поліції за увесь час її діяльності, який було презентовано у 2010 році. В ньому зазначалось, що хоча загальну мету реформи було досягнуто, необхідно працювати у напрямку удосконалення діяльності поліцейських органів, а окремі недоліки в роботі поліцейських органів так і не були усунуті.[16]