Зразок роботи
Аби всебічно розглянути питання поточного етапу дослідження необхідно насамперед з’ясувати особливості дефініції особистих немайнових прав та підходи законодавця й вчених відносно їхньої систематизації.
Загалом системний підхід в науці розуміють по-різному. Так, в теорії права виділяють системно-функціональний метод і пояснюють його необхідність в юридичній науці через системно-функціональну природу права, що регулює суспільні відносини [1, с. 9-10]. Вчені роз’яснюють, що право і його структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять в системи більш ширші. Право функціонує в них, тобто виконує певні функції, що визначає актуальність використання системно-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ.
Правильне наукове уявлення про систему особистих немайнових прав має велике значення як для теорії, так і для практики. Це дає можливість правильно удосконалювати систему цих прав, своєчасно визначати прогалини в законодавстві та їх усувати. Також воно дає змогу зміцнювати законність, непорушність цих прав, правильно застосовувати норми права, які закріплюють особисте немайнове право, оскільки будь-яка норма не діє ізольовано, а в сукупності з іншими нормами не лише цивільного права. Крім того, чітко визначена система дає змогу практичним працівникам і громадянам краще орієнтуватись у діючому законодавстві, не допускати правопорушень [2, с. 45].
Особисті немайнові права отримали свою назву внаслідок такої їх специфічної риси, як надання особі свободи і незалежності у сфері особистого життя, сімейно-побутових і моральних відносинах, у взаєминах приватної особи з державою [3, с. 336]. Особисті немайнові права не можуть сприйматися й аналізуватися поза іншими правами особи, вони є складовою єдиної системи прав, якими особа володіє і які підпорядковує своїм інтересам. Усі особисті немайнові права об’єднуються тим, що вони слугують визнанню за особою її моральної цінності [4, с. 328].
Як було встановлено Р. О. Стефанчуком в результатах його дисертаційного дослідження, особисті немайнові відносини є видом суспільних відносин, які виникають між їх учасниками щодо юридичного закріплення за ними особистих немайнових благ та використання цих благ. За своїм характером ці правовідносини є первинними і самостійними в структурі предмета цивільного права, ґрунтуються на засадах юридичної рівності та вільного волевиявлення їх учасників, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені економічного (майново-грошового) змісту, а також характеризуються абсолютним характером [5, с. 245].
О. Кохановська, розглядаючи спірні й суперечливі аспекти системи особистих немайнових прав в Україні констатує, що «…особисті немайнові права розглядаються в сучасній доктрині і законодавстві України як абсолютні й невідчужувані та є виявом свободи і недоторканості особи». Врахувавши традиції українського законотворення, положення міжнародних конвенцій, тенденції суспільного розвитку, досвід демократичних країн, які визначені Конституцією України, законодавець не допускає жодних обмежень щодо можливостей цивільно-правової охорони особистих немайнових відносин [6, с. 9]. Нормативні акти чинного законодавства, що містять цивільно-правові норми і регулюють особисті немайнові відносини, незалежно від того, чи є вони суто цивільними, чи мають комплексний характер, мають підпорядковуватися у своїй цивільно-правовій частині загальним положенням інституту особистих немайнових прав, що містяться у Цивільному кодексі Україні (далі — ЦКУ).