Обставини, що пом'якшують покарання у кримінальному праві України (ID:604093)

Поступ довільного інституту в юридичній площині характеризується особливою історією, пов’язаною з процесами в державні у певні часові відтинки. Огляд ретроспективи оформлення обставин, що пом’як¬шують покарання, дасть можливість пояс¬нити нормативне вираження пом’якшую-чих обставин наявне відповідно до чинного законодавства й положень Кримінального кодексу (далі – ККУ). Аби простежити ретроспективу оформлення інституту пом’якшуючих обставин, найбільш доцільним є звернення до фундаментальної роботи П.Л. Фріса, який здійснив комплексне дослідження теоретичних, історичних і правових проблем розвитку кримінально-правової політики України в різні хронологічні відтинки. Науковець пропонує наступну періодизацію поступу кримінально-правової політики (і, відповідно, наповнення й змісту кримінального права): - політика часів Київської Русі і системи феодалізму пізнього Середньовіччя (IX-XVI ст.); - політика в епоху козацької держави (з моменту національно-визвольної війни 1648-1653 рр.); - політика в проміжок боротьби за незалежність Української держави (1917-1922 рр.); - політика в рамках перебування України у складі Радянського союзу; - сучасний етап – кримінально-правова політика сьогодення (з 2001 року, що пов’язується передусім з принципово новим укладом Кримінального кодексу) [1, с. 24]. Отож, в рамках першого запропонованого етапу кримінальне право базувалося на засадах звичаїв усного характеру, основний зміст яких віддзеркалено у Руській Правді (ХІ-ХІV ст.), «Уставі і Законі Руськом» (початок X ст.), Договорах Києва з Візантією (911, 944 і 971 роки) [2]. Як конструктивно уточнює Ю.В. Шинкарьов, засад призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання, у змісті Руської правди не було передбачено, у тому числі було відсутнє обов’язкове кратне зменшення покарання за наявності декількох пом’якшуючих обставин [3 с. 112]. Це обумовлено насамперед тим, що містить Руська Правда містила перелік злочинів з абсолютно визначеними санкціями, випадків відхилення від них у менший бік як правило ігнорувалося, тому особливих правил щодо регламентації призначення покарання на сторінках Правди не було. В рамках положень Руської Правди склади посягання репрезентувались як окреме діяння (як правило вчинок або вольова дія). Руська Правда не виокремлювала сутності діяння злочинного змісту в цілому, вона не охоплювала тотальних правових конструкцій. Збірник було укладено способом перелічення певних складів «образ». Отож, були деталізовані не обставини пом’якшуючого характеру, а привілеї й інші ознаки, які поширювались на визначені групи й верстви суспільства [2].