Зразок роботи
Історичний аспект розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини проти конституційних прав і свобод
Нагальна потреба реальної охорони та забезпечення прав громадян України зумовлює необхідність аналізу розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за кримінальні правопорушення проти трудових прав громадян. У науці кримінального права відсутня стала позиція стосовно періодизації розвитку кримінального законодавства щодо відповідальності за кримінальні правопорушення проти трудових прав громадян. Ми пропонуємо періодизацію, що складається з трьох періодів: дореволюційного, радянського та сучасного.
Дореволюційний період. Основні аспекти розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за кримінальні правопорушення проти трудових прав громадян беруть свої початки з 1845р. Першим значущим актом було Укладення про покарання кримінальні та виправні в 1845 р., що діяло до 1903 року. Укладення про покарання кримінальні та виправні вперше містило окрему главу XIV «Про порушення Статутів фабричної, заводської і ремісничої промисловості». І хоча на початку більшість норм була направлена на захист інтересів наймача, тим не менш, вже в цій главі була передбачена відповідальність за порушення основних прав робітників, пов’язаних з особистою недоторканістю, та правом на отримання винагороди за свою працю в розмірах, встановлених договором (ст.ст. 1793, 1794 Укладення про покарання кримінальні і виправні 1845 р.). Особливо слід відзначити, що вже в Укладенні 1845 р. існувала заборона незаконного звільнення з державної та громадської служби (с. 422) [15].
Скасування кріпацтва в 1861 р. мало однозначно позитивне рішення, з огляду на реалізацію кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти трудових прав громадян. Отже, можна констатувати, що сформоване та систематизоване кримінально-правове регулювання та охорона трудових прав громадян зароджується з 1845 року на теренах нашої держави. Особливо важливим є те, що на той момент було встановлено цілий комплекс кримінальних гарантій працівникам. Беззаперечно це сприяло подальшим комплексним змінам та удосконаленню кримінальноправового регулювання в цій сфері.
Радянський період. Він ознаменувався прийняттям Кримінального кодексу УРСР у 1922 р. Цей законодавчий акт більшою мірою був сконцентрований на відповідальності роботодавців та очільників державних підприємств. Зокрема, він передбачав відповідальність за порушення прав працівника: за порушення тривалості робочого дня, нічної праці, надурочних робіт, праці жінок та підлітків, оплати праці, найму та звільнення. Даний кодекс передбачав кримінальну відповідальність для працівників лише за самовільне залишення місця роботи. Таке недостатнє регулювання відповідальності працівника зумовлювала його привілейоване становище, у порівнянні з роботодавцем. Ця тенденція збереглась і в Кримінальних кодексах УРСР 1927 та 1960 рр. та нового Кримінального кодексу України 2001 р [15].
Регулювання кримінальної відповідальності в сфері трудового права залежало від напряму діяльності радянської влади. Особливо характерним є період колективізації, коли масово порушувалися трудові права громадян. Наприкінці 30-х років за більшість дисциплінарних проступків, зокрема запізнення на роботу, прогул, самовільне залишення роботи, випуск бракованої продукції та ін. передбачалася кримінальна відповідальність.
В післявоєнний період кримінальна відповідальність за трудові злочини послаблюється, що безперечно пов’язано також з приходом до влади М. С. Хрущова. З прийняттям нового КК УРСР у 1960 р. започатковується кримінальноправова охорона прав профспілок (ст. 132), права на своєчасну виплату заробітної плати та захист від безпідставного звільнення (ст. 133), права вагітної жінки (ст. 134) [13].
Третім періодом є сучасний, що розпочався після прийняття КК України у 2001р. Чинний кримінальний закон охороняє трудові відносини та передбачає відповідальність за порушення трудових прав. Зокрема, встановлена кримінальна відповідальність за порушення прав профспілок, невиплату 8 заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат, грубе порушення угоди про працю тощо [12].
Таким чином, кримінально-правова охорона трудових прав громадян розпочалась у 1945 р. Згодом у радянські часи, з огляду на об’єктивні та суб’єктивні фактори, розвиток та належне забезпечення трудових прав громадян, відбувалося по-різному. Нині ж кримінально-правова охорона трудових прав громадян декларативно знаходиться на належному рівні, однак, реально порушення у цій сфері становлять масовий характер. Всі етапи історичного розвитку кримінальної відповідальності за злочини проти трудових прав громадян пройшли досить складний та несистемний шлях становлення. Відсутність конкретного напрямку формування кримінальної відповідальності за трудові злочини гальмувало забезпечення трудових прав громадян.
Безумовно, дослідження виборчого законодавства України та кримінальної відповідальності за його порушення в радянський період тісно пов’язане із російським законодавством в силу історичного розвитку держави. Але, базуючись на монографічних дослідженнях відомих вчених-істориків, таких як А.Д. Градовський, С.М. Соловйов, М.І. Костомаров, М.С. Грушевський, М.В. Довнар-Запольський, В.О. Ключевський, а також на роботах сучасних спеціалістів в галузі історії Київської Русі, таких як П.П. Толочко, В.Т. Пашуто, які присвячені дослідженню такого історичного та правового феномену, як віче, автор робить висновок про те, що участь у справах держави, вирішення головних питань суспільного життя, основних політичних питань, що стосуються обрання вищих посадових осіб в державі притаманне українському народу з найдавніших часів.
Першим джерелом радянського періоду формування норм про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав слід вважати Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 року, які передбачали як вид покарання позбавлення політичних прав, а також оголошення ворогом народу або революції, що, по-суті, означало позбавлення як прав, так і життя.
Наступним джерелом є КК УСРР 1922 року, в якому передбачався такий вид покарання, як поразка прав, в зміст якого входило і позбавлення активного та пасивного виборчого права на строк не більше 5 років (ст. 35 п. Ж). Що стосується Особливої частини КК УСРР 1922 року, то в ній передбачено тільки один юридичний склад злочину, який умовно можна віднести до злочинів проти виборчих прав, а саме «участь у виборах в Ради особи, яка не має на те законного права».
В Основних началах з кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 року, які слід вважати наступним джерелом вітчизняного кримінального законодавства, та у КК УСРР 1927 року передбачено в якості міри соціального захисту поразка прав, а також юридичний склад злочину «участь у виборах у Ради особи, яка завідомо для неї не має виборчого права» (ст. 85). У 1929 році КК УРСР 1927 року було доповнено ст. 851, а в 1937 році ст. 1081. Редакція ст. 851 теж була змінена.
Наступними етапами розвитку кримінального законодавства в Україні були Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року, а потім і КК УРСР 1960 року, в главі IV Особливої частини якого, що носила назву «Злочини проти політичних і трудових прав громадян», були передбачені практично ті ж юридичні склади злочинів проти виборчих прав громадян України, що представлені в КК України 2001 р.
Магістр