Зразок роботи
У загальній теорії права процесуальне провадження розуміється як одна з складових частин юридичної процесуальної форми, що узагальнює критерії поділу юрисдикційного процесу по предмету розгляду юридичних справ і відображає комплекс взаємообумовлених взаємозв’язаних процесуальних дій, які виражаються: у системі процесуальних відносин; сукупності способів здійснення процесуальної діяльності; системі офіційних документів, що фіксують результати розгляду справи [1, с. 198].
Цивільне судочинство залежно від матеріально-правової природи справ, що впливає на процедуру їх розгляду й дозволу, поділяється на окремі види. Під видом провадження в цивільному судочинстві розуміють особливий порядок (процедуру) розгляду окремих категорій юридичних справ, врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав та обов’язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються суб’єктами – судом і учасниками процесу; визначений характером і специфікою матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які підлягають захисту; процесуальний порядок порушення, розгляду, вирішення певної групи цивільних справ [2, с. 118].
Розрізняють три види цивільного судочинства або провадження:
1) позовне провадження являє собою судочинство з вирішення спорів про право за допомогою позову. Воно призначено для захисту порушених або оскаржених суб’єктивних цивільних прав громадян і організацій;
2) наказне провадження – спрощене та скорочене порівняно з позовним, засноване на достовірних письмових доказах провадження в суді першої інстанції, що ставить на меті захист прав і законних інтересів шляхом забезпечення можливості примусового виконання ряду зобов’язань і обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, зазначених у законі, на основі яких може бути виданий судовий наказ [2, с. 119];
3) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав [3].
Отже, одним із видів проваджень, що можуть здійснюватися в рамках цивільного процесу, є позовне провадження, під яким слід розуміти врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду з розгляду і вирішення спорів про права або охоронювані законом інтереси, що виникають із певних цивілістичних правовідносин [1, с. 200].
Можна виділити наступні ознаки позовного провадження:
1) спір про право як предмет судового розгляду;
2) специфічний об’єкт судового захисту – суб’єктивне право або охоронюваний законом інтерес;
3) рівноправність суб’єктів спору і відсутність, як правило, між ними відносин влади та підпорядкування;
4) здійснення процесуальної діяльності у позовному провадженні з метою розгляду та вирішення спору про право у спосіб, передбачений законом [1, с. 200].
В цивільному процесі виокремлюють такі види позовного провадження як загальне та спрощене. Так, за загальним правилом всі справи розглядаються в порядку загального провадження, що передбачає наявність підготовчого провадження та розгляду справи по суті. При цьому, завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з’ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. В свою чергу, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат [3].
Магістр