Зразок роботи
Трапляються випадки, коли особи, які беруть участь у справі та інші учасники цивільного процесу України порушують приписи норм цивільного процесуального законодавства, протидіють самому процесу здійснення правосуддя, зловживають своїми правами тощо. У зв’язку з цим виникає потреба в належних засобах протидії таким порушенням, найбільш ефективним із яких є встановлення цивільної процесуальної відповідальності. Проблема полягає в тому, що в Україні ще не створені відповідні правові умови для законодавчого закріплення належних засад цивільно-процесуальної відповідальності. Це обумовлено ще й тим, що здійснювана судова реформа в державі та діючий Цивільний процесуальний кодекс України не в достатній мірі регулюють питання відповідальності у цивільному процесі [1, с. 41].
Цивільна процесуальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову категорію. Спільним для всіх видів юридичної відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції. Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для кожного виду юридичної відповідальності.
Проблема заходів цивільної процесуальної відповідальності відображена у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, що затверджена Указом Президента від 10 травня 2006 року № 361. Згідно з пунктом 6 Розділу 4 Концепції необхідно посилити відповідальність учасників процесу за недобросовісне користування процесуальними правами та за невиконання процесуальних обов’язків (наприклад, за навмисне зволікання процесу). Формами відповідальності можуть бути не лише існуючі заходи процесуального примусу, а й застосування судом стягнень за невиконання вимог суду, покладання на учасників процесу відшкодування судових витрат у підвищеному розмірі [2].
Варто зазначити, що у більшості країн Європи, США такого інституту, як процесуальна відповідальність чи заходи процесуального примусу, немає. Відтак Цивільні процесуальні кодекси Франції, Німеччини, Польщі, Росії передбачають окремі заходи процесуального примусу, як правило, у главі, яка регулює судовий розгляд. Цивільний процесуальний кодекс Франції, закріпивши принцип належної поваги до суду, передбачає можливість головуючого видалити із зали будь-яку особу, яка не виконує його розпорядження, і можливості порушення проти такої особи кримінального чи дисциплінарного переслідування [3, с. 302].
У США доволі широко застосовуються такі примусові заходи за недобросовісну і неправомірну поведінку, як накладення на правопорушника судових витрат іншої сторони, штраф на користь держави, попередження (причому всі ці заходи можуть вживатися разом або самостійно). У Великій Британії законодавець пішов шляхом обмеження можливості порушника реалізовувати свої процесуальні права в майбутньому, а саме – передбачив можливість винесення судом забороняючої ухвали, котра спрямована на припинення дій сторони, яка зловживає своїм процесуальним правом на подання клопотань. Ця ухвала виноситься в тому випадку, коли особа заявляє безпідставні клопотання про винесення різних судових ухвал [4, с. 210].
В теорії держави і права прийнято розглядати юридичну відповідальність, як передбачену законом вид і міру державно-владного (примусового) зазнання особою втрат особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення [1, с. 41].