Демократія: сучасні форми і інститути (ID:614114)

Вступ Історія людства свідчить про те, що демократія не є природним способом життя для людей. У суспільстві, як і в природі, визначальним, як правило, був принцип, відповідно до якого виживає найсильніший. Такий порядок проявлявся в різних насильницьких суспільно-державних спільнотах, які розрізняються ступенем обмежень, що накладаються на людину. У якості найбільш поширених можна назвати теократію, тиранію, диктатуру, монархію, імперію, тоталітаризм, олігархію. Вони розрізняються ступенем насильства, нав'язаного меншістю більшості, нездатному протистояти примусу. Демократична організація життя, яка суперечить природі, так як є культурним продуктом людства, претендує на переворот в природному для суспільства порядку, тому їй надається серйозний опір, і будуються численні перешкоди. Незважаючи на настільки неорганічну природу, демократія, тим не менше, завоювала собі «місце під сонцем», і тепер претендує на роль найбільш затребуваної форми правління. Кінець ХХ століття став для демократії тріумфом, який був підготовлений всім ходом попереднього історичного розвитку. Розчарування широких верств населення спочатку тоталітарними, потім авторитарними формами правління, соціально-економічні успіхи демократичних держав сприяли виникненню асоціації вільного, забезпеченого життя з демократичними нормами і цінностями. Однак, інтенсивний розвиток людства вносить свої корективи в тенденцію. Якщо одні зміни, пов'язані з формуванням інформаційних суспільств, сприяють становленню демократії, то зростаюча економічна, соціальна і культурна диференціація зводить нові перепони для демократичних режимів, перевіряючи їх на міцність. З'ясовується, що демократія сама по собі не є панацеєю від усіх бід, які підстерігають суспільство, а тільки створює умови, при яких люди самі можуть налагодити гідну життя, обрати свою владу і здійснювати контроль за її діяльністю. Уже в середині 80-х, а особливо на початку 90-х років ХХ ст., людство відчуло, що знаходиться у час велетенських соціальних зрушень і змін, які й нині супроводжуються реальною необхідністю переоцінювання багатьох ідей, здобутків, цінностей. У духовному і соціальному вимірі до таких цінностей цілком слушно можна зарахувати й демократію як явище, навколо якого завжди точилися невпинні і принципові суперечки. ХХ століття насправді виявилося часом найбільш потужного поширення демократії у планетарному масштабі. Найпомітніші демократичні зрушення мали місце у Східній Європі (перебудова багатьох країн на демократичних засадах, розпад СРСР, поява нових суверенних держав на теренах колишнього СРСР), у Західній Європі (падіння соціалістичних режимів, перехід держав на ринковокапіталістичний шлях розвитку). Демократія, як і нація чи свобода, належить до групи ключових політичних понять, яким непросто дати вичерпне визначення в категоріях політичної філософії. Накопичений емпіричний досвід змушує переосмислювати і доповнювати формулювання Фукідіда чи Г.Гегеля. На це існує низка причин, серед яких можна виділити такі, взаємно пов'язані. По-перше, демократичні країни Європи і США у ХХ ст. демонстрували високий рівень економічного і соціального розвитку, особливо привабливий на фоні банкрутства антидемократичних колективістських утопій (класових чи расових). Така привабливість результатів породила зацікавленість у визнанні тих чи інших політичних сил і практик демократичними як засобу легітимізації влади. Таким чином широкого поширення набуло використання терміну «демократія» в ідеологічних цілях. Як відзначає А. Пшеворський, «демократія стала своєрідним олтарем, куди кожен приносить свої жертвоприношення». По-друге, термін «демократія» і прикметники, що від нього походять, використовуються для описування різних за своєю природою соціальних процесів і явищ, наприклад таких, як боротьба за перерозподіл землі на користь корінного індіанського населення в державах Латинської Америки чи пошук нових суспільних практик поза межами традиційної ісламської парадигми в країнах Близького Сходу. Часто лідери й учасники таких процесів говорять про них як про демократичні. Проте коректніше визначати їх як процеси розвитку в напрямі рівності чи справедливості із застереженням, що демократія далеко не завжди є їх кінцевим результатом. По-третє, демократія як механізм політики діє в конкретних державах, тобто демократія в кожній державі несе на собі відбиток поглядів конкретного суспільства, його соціокультурний досвід і практики. В одному можуть бути популярнішими ліберальні ідеї і відповідні практики, в іншому - сильніший вплив релігійних норм. Одні суспільства є консервативнішими, інші - більш сприйнятливі до політичних і соціальних інновацій. На думку професора політології Г. Світи, цінність демократії формулюється в усіх її елементах, принципах, формах та інститутах. Інструментальна цінність демократії визначається через її функціональне призначення – «служити інструментом у руках людини для вирішення суспільних і державних справ». Ми думаємо, що це можна висвітлити і в такому ракурсі: демократія як інструмент має брати участь у формуванні органів держави та органів місцевого самоврядування, прагнучи стати таким засобом, за допомогою якого особа реалізовує своє невід’ємне право бути єдиним джерелом влади. На міжособистісному рівні це виражається у праві самоорганізовуватися в політичні партії, профспілки та рухи, а держава, що уособлює демократію, має захищати суспільство та здійснювати контроль за діяльністю обраних органів влади та інших суб’єктів політичної системи суспільства. Теоретична база дослідження: Дослідженням теми «Демократія: сучасні форми і інститути» займалися такі сучасні вчені Баранов Н., Бессонова М., Бірюков О., Бондарчук С., Вакулова Т. В., Головатий М. Ф., Даль Р., Матросов М. А. та інші. Мета курсового дослідження: визначити теоретичні засади демократії та охарактеризувати її сучасні форми і інститути. Завдання курсової роботи: 1. Здійснити дослідження поняття «демократія», визначити її ознаки. 2. Охарактеризувати форми демократії. 3. Визначити інститути демократії. Об’єкт дослідження: дослідження теоретичних засад демократії. Предмет дослідження: визначення сучасних форм та інститутів демократії. Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як: • метод аналізу; • метод порівняльно–правовий; • системний метод; • метод узагальнення. Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів та підрозділів до них, загальних висновків, списку використаної літератури. Основний текст курсової роботи – 26 сторінок, загальний обсяг – 28 сторінок.