Захист цивільних прав: поняття, форми та способи (ID:614120)

Цивільно-правове регулювання цивільних відносин цілеспрямоване на нормальну реалізацію цивільних прав їх учасників. Якщо відбувається порушення останніх виникає питання їх захисту. Здавалося б, питанню захисту цивільних прав неодноразово приділялася увага на сторінках наукової літератури і тому як поняття юридичної практики необхідно розуміти, що її головні принципи повинні мати усталений характер. Треба враховувати, що без розуміння суті захисту цивільних прав не є можливим визначитися із адекватністю системи способів захисту цивільних прав та інтересів. Саме місце способів захисту цивільних прав у системі дозволяє ефективно вирішувати проблему обрання того чи іншого способу захисту, чи дієву комбінацію способів. На даний час на законодавчому рівні закріплені межі здійснення цивільних прав за допомогою їх включення в загальні принципи цивільного права. Іноді встановлюються приватні межі здійснення цивільних прав, які зачіпають права і інтереси інших осіб, і внаслідок цього мають бути обмеженими в певному обсязі. Порушення меж реалізації цивільних прав визнається зловживанням права. При виникненні можливості зловживання особливого значення набуває захист цивільних прав, яка являє собою встановлену законодавством систему заходів, спрямованих на забезпечення прав громадян і при необхідності відновлення порушених прав. Захист цивільних прав – це одна з найбільш визначних функцій у будь-якій правовій державі. Належний захист цивільних прав – це, у першу чергу, гарантія для всіх учасників правовідносин, яка забезпечує безперешкодну реалізацію суб'єктивних цивільних прав. Захист цивільних прав виявляється у діяннях суб'єктів права, а також уповноважених органів відносно застереження правопорушення або відновлення порушених прав. Право на захист виражається у використанні заходів майнового характеру і спрямовано на відшкодування, відновлення існуючого положення і реалізується у позовній формі у судовому порядку. Теоретична база дослідження. Дослідженням теми «Захист цивільних прав: поняття, форми та способи» займалися такі вчені: Андрєєв Ю., Асланян Н., Баранова Л., Білоусов Ю., Боднар Т., Іванова С., Ізмайлова Є., Максимов В., Маркова О., Підлубна Т., Сушкова І., Харитонов Є. Мета курсового дослідження: визначити поняття, форми та способи захисту цивільних прав. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: • загальна характеристика поняття захисту цивільних прав; • охарактеризувати підстави захисту цивільних прав; • охарактеризувати форми захисту цивільних прав; • визначити способи захисту цивільних прав Об’єктом дослідження виступає дослідження захисту цивільних прав. Предметом дослідження є загальна характеристика поняття, форми та способів захисту цивільних прав. Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як: • метод аналізу; • метод порівняння і співставлення; • системний метод; • метод узагальнення. Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів та підрозділів, висновку, списку використаної літератури зі 30 найменувань та додатків. Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок. РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ 1.1. Поняття захисту цивільних прав Цивільні права установлюються з метою безпосереднього задоволення потреб учасників цивільних правовідносин. Соціальна цінність будь-якого суб'єктивного права полягає у його здійсненні. Тобто у реалізації можливостей, котрі служать задоволенню нематеріальних і/або матеріальних вимог уповноваженої особи. Реалізація цивільних прав означає вчинення дій, котрі реалізують зміст суб'єктивних прав [24, с. 69]. Визначення поняття «захист права», котрі сформульовані в юридичній літературі, численні і різноманітні. Залежно від авторської позиції в таких формулюваннях робиться акцент або на способи і заходи, які обираються під час здійснення захисту; або на діяльність органів, що здійснюють захист; або на функцію права; або на правову можливість захисту; або на сукупність норм, що регулюють відносини щодо захисту. Поділ зазначеного розуміння, дозволило вченим запропонувати виділення трьох основних теорій, котрі пояснюють сутність категорії «захист права»: «теорія заходів», «теорія функцій» і «теорія діяльності». Так, Н. П. Асланян переконливо довела, що безпосередньо зазначені теорії не зумовлюють підходу до розуміння захисту суб'єктивних цивільних прав, оскільки не витримуються вченими, їх відстоюють, а в ряді випадків розуміння цивільно-правового захисту взагалі не ґрунтується на зазначених теоріях [2, с . 9]. Прихильники «теорії функції» досліджують захист як загальну функцію, яка реалізується компетентними органами при використанні цивільно-правових санкцій [8]. Прихильники «теорії заходів» аналізують захист цивільних прав як систему засобів правоохоронного характеру, котра передбачена законом [14, с. 6-8]. У кожній із цих теорій зазвичай акцентування відбувається на тому чи іншому аспекті захисту цивільних прав. На думку науковців-цивілістів, аналіз положень нового Цивільного кодексу України засвідчує переважне використання положень «теорії заходів» та «теорії діяльності» (ст. ст. 16, 19 ЦК України) [8]. «Теорія функції» виходить безпосередньо із тотожності категорій «цивільно-правовий захист» та «цивільно-правова відповідальність». Що є дуже дискусійним положенням. Окрім того, в аспекті положень «теорії функції» не враховується шанс самозахисту цивільних прав та інтересів (ст. 19 ЦК). Найбільш суттєвим проявом захисту є реалізація захисту. Як цілком слушно зазначив відносно конкретної ситуації А. А. Павлов, у зв'язку з цим поняття «захисту» підміняється поняттям «реалізація захисту» [14, с. 12]. Захист цивільних прав – одна з найнеобхідніших категорій теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Без її з'ясування дуже складно зорієнтуватися у особливостях та характері цивільно-правових санкцій, механізмі їх реалізації та інших питаннях, котрі виникають у зв'язку з порушенням цивільних прав. Дослідження даної категорії допускає, у свою чергу, з'ясування змісту і співвідношення ряду пов'язаних з ним понять, до числа котрих у першу чергу відноситься право на захист [29, c. 405]. Незважаючи на чималу кількість праць, котрі присвячені вивченні різноманітних аспектів захисту цивільних прав, потрібно відзначати, що у юридичній літературі так і не сформульовано безпосередньо стійкого, повноцінного визначення цього поняття. Не являється винятком й вітчизняна цивільно-правова теорія. Згідно з нею захист цивільних прав переважно визначається як [30, с. 143]: • передбачені законом вид і міра потенціального або фактичного впливу на суспільні відносини, котрі піддалися протиправному впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного або оскарженого права. У поясненні до наведеного визначення вказується подібне. Визначення такої поведінки через можливість або через обов’язок залежить від суб’єкта реалізації діяльності відносно захисту. Також треба брати до уваги волевиявлення учасника цивільних правовідносин, право якого пережило несприятливого впливу. Для уповноваженої особи вживання захисту становить право, котре означає як право самостійно реалізувати відновлення порушеного права у межах і у порядку, котрі визначені законом, так і звернутися до уповноваженого державного, самоврядного або громадського органу або особи за захистом своїх прав або інтересів. Для останніх же реалізація такого захисту, якщо воно належить до їхніх повноважень, є обов’язком (Ю. В. Білоусов) [5, с. 116]; • правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, оскарження або невизнання цивільного права з метою припинення порушення, визнання або відновлення цивільного права або компенсація шкоди, котра завдана уповноваженій особі (Є. О. Харитонов) [20, с. 209]; • здійснення встановленого законом суб’єктивного права особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, оскарження або невизнання шляхом вживання обраних самою особою чи встановлених договором чи актами цивільного законодавства правоохоронних заходів – способів захисту цивільних прав (Т. В. Боднар) [6, с. 172]; • правозастосовна діяльність, котра реалізується компетентними органами або безпосередньо уповноваженими особами у випадках, котрі передбачені законом, з метою відновлення суб’єктивних цивільних прав у разі, якщо останні ким-небудь порушуються, не визнаються чи оскаржуються (Т. М. Підлубна) [15, с. 29, 30]; • система активних заходів, котрі безпосередньо використовує особа, компетентні державні чи інші органи, цілеспрямована на усунення порушень, покладення виконання обов’язку з відновлення порушеного права або відшкодування завданої шкоди на порушника (Л. М. Баранова) [3, с. 199].