Зразок роботи
Вступ
Сучасна вітчизняна концепція зобов'язань знайшла відображення у легальному визначенні зобов'язань, що міститься у ст. 509 ЦК України. Згідно зі згаданою нормою Цивільного кодексу зобов'язаннями є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В українському цивільному праві поняття зобов’язання традиційно розглядається через категорію правовідношення (зобов’язальних правовідносин), сформульованого вітчизняним законодавством і юридичною наукою. Цивільний кодекс України визначає зобов’язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ч. 1 ст. 509).
Сучасна вітчизняна доктрина розглядає зобов’язання як юридичне відношення між двома особами – кредитором і дебітором, в силу якого одна з них – creditor – має право вимагати від іншої – debitor – виконання на свою користь певної дії (facere), або утриматися від певної дії (non facere, pati).
Виконання зобов'язання, як правило, полягає в здійсненні боржником на користь кредитора певної дії, а кредитор повинен прийняти таке виконання. Внаслідок чіткої персоніфікації сторін у зобов'язальних правовідносинах цивільним законодавством передбачається, що боржник повинен виконати свій обов'язок, а кредитор відповідно прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).
Зобов’язання завжди встановлюється з певною (тобто конкретно визначеною) особою і тому носить відносний, а не абсолютний характер. Зобов’язання існує лише між взаємно відомими особами і не створює обов’язків для осіб, які не приймають участі в ньому в якості сторін (для третіх осіб). В передбачених законодавством або угодою сторін випадках зобов’язання може створювати для третіх осіб права, причому як щодо одної, так і для обох сторін зобов’язання.
Теоретична база дослідження. Дослідженням теми зобов'язання у цивільному праві займалися такі вчені:
Мета курсового дослідження: визначити поняття та загальну характеристику зобов'язання у цивільному праві.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
• загальна характеристика поняття зобов'язання у цивільному праві;
• охарактеризувати поняття та принципи виконання зобов’язання;
• охарактеризувати підстави припинення зобов’язань у цивільному праві;
Об’єктом дослідження виступає визначення зобов’язань у цивільному праві.
Предметом дослідження є загальна характеристика поняття зобов’язання, його виконання та припинення.
Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як :
• метод аналізу;
• метод порівняння і співставлення;
• метод узагальнення.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів та підрозділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить 40 сторінок.
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика зобов’язання
1.1. Поняття зобов’язання та його види
Цивільно-правові норми зобов'язань складають окремий важливий інститут цивільного права. Вони сформовані в книзі п'ятій ЦК України, яка називається «Зобов'язальне право». Норми зобов'язального права регулюють відносини майнового обороту в суспільстві і що виникають між суб'єктами у зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди, безпідставним придбанням майна. Врегульовані нормами зобов'язального права цивільно-правові відносини називають зобов'язальними правовідносинами. Отже, зобов'язальні правовідносини є окремим видом цивільних правовідносин [7].
Зобов’язання є найпоширенішим видом цивільних правовідносин і мають усі їх ознаки. Характеризуючи поняття зобов’язання, насамперед слід зазначити, що зобов’язання – це цивільні правовідносини [19, с. 174].
Поняття зобов'язання вживається в різних смислових значеннях. Зобов'язанням називають певні цивільні правовідносини, або окремий обов'язок у цих правовідносинах, або документ, що встановлює цей обов'язок. У даному випадку мова йде про зобов'язання як різновид цивільних правовідносин [8, с. 123].
Іноді терміном «зобов'язання» позначають також:
• обов'язок (борг) боржника;
• документ, в якому фіксується цей обов'язок.
Словосполученням «зобов'язальне право» позначають [15, с. 30]:
Зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ч.1 ст. 509 ЦК України) [23, с. 174].
На відміну від норм інституту права власності, які спрямовані на врегулювання відносин статики майна, норми інституту зобов'язального права регулюють відносини щодо динаміки майна в суспільстві. Їх складають як нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт або наданням послуг, так і відносини, що виникають внаслідок недозволених дій (заподіяння шкоди). Зобов'язальне право регулює договірні відносини, так і відносини, які виникають поза договором [7].
Систему зобов'язального права складають:
а) загальні правила, які поширюються на всі види зобов'язань (загальні положення про зобов'язання);
б) спеціальна частина, до якої належать окремі види зобов'язань.
До загальних положень про зобов'язання відносяться норми, що визначають поняття і підстави виникнення зобов'язань, їх виконання, способи забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави припинення зобов'язань [7].
Зобов'язання в найзагальнішому вигляді є взаємовідношення учасників економічного обороту (товарообміну) – суб'єктів громадянського права, врегульоване нормами зобов'язального права, тобто одну з різновидів цивільних правовідносин. Отже, зобов'язання, як і будь-яке правовідношення, характеризується наявністю прав і обов'язків у його учасників (суб'єктів). Цим воно відрізняється від фактичних (неюридичних) відносин, в тому числі від «моральних», політичних і тому подібних «зобов'язань», які не користуються визнанням з боку держави (публічної влади) і не містять в силу цього прав і обов'язків. Так, закон не надає значення даного близьким людям «зобов'язанням» не брати участь в азартних іграх, так само, втім, як і «обов'язки» виплатити картковий «борг» [14, с. 20].
Магістр