Основні теорії права (ID:614202)

Право, як і держава, належить до явищ не тільки найбільш важливих, а й найбільш складних. Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль у житті, ще римські юристи звертали увагу на те, що воно не вичерпується якимось одним значенням. Право, на їх думку, вживається щонайменше у двох значеннях. По-перше, означає те, що «завжди є справедливим і добрим», тобто природне право. По-друге, право – це те, що є «корисним для всіх або для багатьох у державі, таким є цивільне право». Право є унікальним і багатовимірним, складним і багатогранним, суспільно необхідним і багатозначним феноменом, в якому тісно переплітаються духовні, культурні й етичні засади, внутрішньодержавні та міжнародні, цивілізаційні й загальнолюдські аспекти, наукова істина та цінності добра і справедливості, досягнення правової теорії та практичний юридичний досвід, правові ідеали, інституційно-нормативні утворення і правові відносини. Упродовж багатовікової історії генези права науковий інтерес до нього не згасає, а навпаки – постійно зростає. Це підтверджується винятковою увагою, яка виявляється до права на початку цього тисячоліття, коли останнє почало набувати нових, принципово відмінних властивостей, зумовлених швидким розвитком інтеграційних і глобалізаційних процесів. Такі масштабні зміни поставили низку нових завдань перед людством. Від їх вирішення значною мірою залежить суспільний поступ усіх країн світу, в тому числі й України. Нові цивілізаційні виклики породжують необхідність забезпечення належного рівня правопорядку, збереження і зміцнення фундаментальних правових цінностей, максимально повного використання різноманіття правової культури, всіх набутих людством досягнень у сфері юридичних гарантій та юридичних засобів, механізмів і конструкцій, потрібних для реалізації правових ідеалів. У цьому контексті питання праворозуміння, формування правосвідомості належать до найважливіших. Адже кожна людина на етапах свого особистісного становлення, соціалізації та громадянської самоідентифікації відкриває у праві нові якості, прояви, аспекти його співвідношення з іншими явищами та сферами життєдіяльності соціуму. Праворозуміння є початковою, вихідною категорією юриспруденції. У межах розуміння сутності права знаходиться першоджерело проблемності юридичної науки. При цьому розуміння права завжди спиралося на загальне світорозуміння, уявлення про закономірності існування природи та суспільства. Проблема розуміння права без перебільшення відноситься до переліку «вічних». Починаючи з виникнення професійної юридичної діяльності й до теперішнього часу, не було й немає, мабуть, жодного юриста, який би не замислювався над питанням що таке право і не намагався відповісти на нього. Тим більше зросла увага до цього питання із зародженням теоретичних знань про право. Сотні й тисячі років мислителі різних народів – філософи, соціологи, психологи і правознавці – намагалися з’ясувати його. Проте проблема праворозуміння й нині залишається центральною для юриспруденції. Динамічне державоправотворення, що протягом останніх десятиліть відбувається в Україні, характеризується як складний і суперечливий процес. На теперішній час є всі підстави стверджувати, що набуття Україною ознак демократичної, соціальної, правової держави виявилося набагато складнішим, ніж передбачалося. Тому подальше реформування правової системи та підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин залишається одним із першочергових завдань. Важливим кроком на шляху до його розв’язання є поглиблене осмислення сучасних підходів до розуміння права як особливого соціокультурного феномена. Ґрунтовного вивчення потребує природа права, насамперед сутність і цінність, ознаки та принципи, функції і структура останнього. Питання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне. Але, як було відзначено, з часом розуміння права змінювалося. Так, для Аристотеля право – це політична справедливість, для учених середньовіччя – божественне встановлення, для Ж.-Ж. Руссо – загальна воля, Р. Ієринга – захищений інтерес, Л. Петражицького – імперативно-атрибутивні емоції, для представників юридичного позитивізму право – це встановлення, наказ держави тощо. У книзі «Критика чистого розуму» І. Кант відзначив, що сутність права може бути збагненна тільки філософським розумом. Він відзначив ряд істотних якостей права: воно стосується лише зовнішніх, і до того ж практичних відносин між людьми (а не помислів, бажань); за допомогою права дії однієї особи сполучаються з діями інших осіб; право – взаємний примус, що охороняє загальну волю. Ступінь дослідження теми курсової роботи. Над темою «Основні теорії права» працювали такі українські вчені: Александров Н., Вопленко Н., Добробог Л., Захаров А., Клабан В., Корольова Ю., Лазарев В., Морозова Л., Оніщенко Н., Рабінович П., Рубанов А., Сидоркин А. та ін. Об’єктом дослідження виступає загальна характеристика основних теорій права. Предметом дослідження є характеристика теоретичних понять права. Мета курсового дослідження: дослідження поняття, ознак, функцій та принципів права, характеристика системи права, поняття та сутності правовідносин. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: • загальна характеристика поняття та ознак права ; • дослідження функцій та принципів права; • характеристика системи права, поняття та сутності правовідносин; Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як: • метод аналізу; • метод порівняльно–правовий; • історичний метод; • системний метод; • метод узагальнення. Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів та підрозділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок. РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ, ОЗНАК ТА ФУНКЦІЙ ПРАВА 1.1. Поняття та ознаки права Слово «право» – багатозначне, має багатий різнобічний зміст. По-перше, його вживають в загально–соціальному сенсі (моральне право, право народів і т. п.), в рамках якого мова йде про етичні, політичних, культурних та інших можливостей у поведінці суб'єктів (наприклад, моральне право керувати колективом; вчинити по совісті; змінити, наслідуючи моду, свій зовнішній вигляд; право члена громадського об'єднання і т. п.) [12, с. 66]. По-друге, за допомогою цього терміну позначається певна правова можливість конкретного суб'єкта. В даному випадку таке право називається суб'єктивним, що належить особистості і залежать від його волі і бажання (право на освіту, на працю, на користування культурними цінностями, на захист у суді і т. п.) [12, с. 66]. По-третє, під правом розуміють юридичний інструмент, пов'язаний з державою і складається з цілої системи норм, інститутів і галузей. Це так зване об'єктивне право (конституція, закони, підзаконні акти, правові звичаї, нормативні договори) [12, с. 66]. Право – це система загальнообов'язкових велінь, встановлених від імені держави і забезпечуються силою державного примусу, які виражають узгоджену громадську волю і спрямовані на регулювання інтересів громадян, суспільства і держави в цілому [39, с. 84]. Ознаки права [39, с. 84]: • нормативність. Основою права є норми, які регулюють поведінку людей; • загальна обов’язковість. Виконання права, обов'язкового для всіх суб'єктів права; • виконання права забезпечується силою державного примусу. Право завжди виходить від держави безпосередньо у вигляді законів, що видаються державними органами, або у вигляді санкціонованих державою правових звичаїв; • неперсоніфікованість адресата; • формальна визначеність. Право письмово викладено в офіційних актах державної влади; • системність. Право має взаємопов'язаністю, узгодженістю, впорядкованістю. Це дозволяє праву регулювати складну систему суспільних відносин; • владно-вольовий характер права. Основою права виступає державна воля, яка втілює в собі волю класу, правлячої групи або всього суспільства. В ідеалі державна воля, виражена в праві, повинна бути результатом правотворчого компромісу між різними верствами суспільства.