Зразок роботи
Відносини, що існують у суспільстві між людьми, їхніми групами й організа-ціями, – це своєрідні взаємозв’язки між їх учасниками. Вони об’єднують індивідів у їхній спільній діяльності та виникають, змінюються чи припиняються, переважно за волевиявленням суб’єктів.
Правовідносини виступають різновидом суспільних відносин. Суспільні від-носини, в свою чергу - це соціальні зв'язки між людьми, які встанов¬люються в процесі їх сумісної діяльності. Суспільне життя побудоване так, що кожен суб’єкт щоденно, навіть сам цього не усвідомлюючи, вступає у правові відноси-ни, адже відносини, наприклад, між керівником і підлеглим, продавцем та покупцем впорядковані відповідними правовими нормами. Категорія «правовідноси¬ни» дає можливість дізнатися, як право впиливає на поведінку людей [1, c. 192].
У науковій літературі зустрічаються різні визначення поняття «правовідноси-ни». Із часу проголошення незалежності України українська юридична наука продовжувала вивчати та формулювати нові смисли в доктрині правових відносин.
Так, серед класиків української теорії права вагоме місце посідає професор П. М. Рабінович. У своєму посібнику він визначає правовідносини як передбаче¬ні гіпотезою юридичної норми ідеологічні суспільні відносини, які виражаються у взаємних юридичних правах і обов’язках суб’єктів права. Вчений продовжує, що соціальне призначення правових відносин в тому, щоб створювати суб’єктам права конкретні соціальні можливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб’єктів. Такі можливо¬сті й забезпечуються встановленням зв’язків у вигляді взаємних юридич¬них прав і обов’язків відповідних осіб. Згодом учений дещо модернізу¬вав дане визначення й навів його в іншій редакції – як юридичні відносини, під якими він розумів, передбачені юридичною нормою (або зумовлені конкретно-історичними загальними принципами об’єктивного права) ідеалогічні суспільні відносини, які виражаються у взаємних юридичних правах і обов’язках суб’єктів права. Наведення вище обох визначень необхідне для наочного прикладу зміни розуміння правовідносин з нормативістського на природно-правове розуміння, яке сьогодні домінує в доктрині юридичної науки [2, c. 13].
Не можна оминути увагою і визначення правових відносин, яке навів і професор В. В. Копейчиков, який під цим поняттям розумів специфічні вольові відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємо¬пов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками. Виходя¬чи з того, що правовідносини – це поєднання фактичних суспільних відносин та норм права вчений розмежовує юридичний та фактичний зміст, про що буде йти далі в цій курсовій роботі [3, c. 234].
Здійснюючи з’ясування співвідношення між правовідносинами, суспіль¬ними відносинами та нормами права, О. І. Харитонова справедливо відмічає, що поняття правовідносин є багатоплановим, визначення та характеристика його можливі на кількох рівнях – на рівні загальної теорії права (приватне та публічне право); на рівні теорії (методології) тієї чи іншої галузі права; 3) на рівні застосування конкретної норми відповідної галузі права. Не вдаючись в теоретичні тонкощі загальнотеоретичної, галузево-теоретичної, конкретно-теоретичної класифікацій, можна відмітити, що фактичні відносини в тій чи іншій сфері набувають статусу правовідносин винятково після регламентації нормами певної галузі права. Звідси зумовлені об’єктивною необхідністю функціону¬вання державно-владного механізму суспільні відносини в галузі управлін¬ня, забезпечення прав і свобод громадян, діяльності публічної адміністрації набувають статусу правових після їхньої юридичної регламента-ції, формального визначення нормами адміністративних актів, з закріпленням відповідних регулюючих положень в нормативних актах [4, c. 190].
Магістр