ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ (ID:733122)

ВСТУП Актуальність теми. Одним з основних інститутів цивіль¬ного права є інститут права власності. Право власності становить фундамент усіх цивільно-правових відносин, навко¬ло яких будуються інші відносини. Поступове оновлення українського законодавства стосовно права власності зумовило посилений науковий інтерес до теоретичних і практичних проблем права власності. Однак сьогодні досліджувана проблема характеризується не лише наявністю спірних теоретичних положень, але й недостатністю окремих законодавчих норм, що регулюють відносини власності. Особливої актуальності набувають ряд проблем: визначення основних підстав виникнення права спільної сумісної власності, адже, характерна особливість права спільної сумісної власності зумовлена множинністю суб’єктів і єдністю об’єкта; суб’єктний склад (фізичні особи, юридичні особи, територіальні громади, держава); рівноправність суб’єктів при здійсненні наданого їм права; основні критерії припинення (поділ) права спільної сумісної власності справедливим, законним чином. Законодавчо не визначені поняття та способи захисту права спільної сумісної власності фізичних осіб, оскільки судова практика незмінно доводить порушення норм права співвласниками та третіми особами. Мета цього дослідження полягає в розв’язанні комплексу теоретичних і практичних проблем права спільної сумісної власності. Для її досягнення було поставлено такі завдання: - проаналізувати стан науки і законодавчих актів України стосовно поняттєво-термінологічного апарату у сфері права спільної сумісної власності, зокрема, таких понять як: «право власності», «право спільної сумісної власності», «право користування», «право розпоряджання», «право володіння»; - визначити основні ознаки та зміст права спільної сумісної власності; - з’ясувати сутність права володіння, права користування, права розпоряджання; - дослідити проблемні питання у правовому регулюванні здійснення та припинення права спільної сумісної власності подружжям та взагалі. Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини власності. Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції, теорії щодо правового регулювання відносин спільної сумісної власності, нормативно-правові акти України та практика їх застосування. Методи дослідження. Методологічною базою дослідження курсової роботи були, зокрема, такі методи дослідження: системно-структурний, порівняльно-правовий, аналізу та синтезу. Основоположним загальнонауковим методом цього дослідження є принципи і закони, які дозволили виявити суттєві відмінності в підходах до предмету, що розглядається, закономірності та суперечності його сучасного розвитку, визначити проблемні аспекти права спільної сумісної власності і знайти найоптимальніші шляхи вирішення актуальних проблем правотворчості та правозастосування. Науково-теоретичною базою курсової роботи є праці відомих радянських та українських вчених-юристів: Алексєєва С.С., Баранової Л.М., Борисової В.І., Венедиктова О.В., Воронцова Г.А., Гузь Л.Є., Жилінкової І.В., Маслова В.Ф., Нікітіної В.О., Тичковської О.В., Харитонової Є.О., Червоного Ю.С., Черемного Д.В. та інші.   РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ 1.1. Поняття права спільної сумісної власності Першою ознакою права спільної власності є наявність єдиного об'єкта. У ч. 1 ст. 355 ЦК вказано, що об'єктом права спільної власності є майно. У свою чергу ст. 190 ЦК визначає, що «майном» як особливим об'єктом вважаються: а) окрема річ, б) сукупність речей, в) майнові права, г) майнові обов'язки. З цього випливає, що майно може розглядатися як просте або складне, багатоелементне утворення. У першому випадку йдеться про окрему річ, у другому - про комплекс речей, прав та обов'язків. Друга ознака стосується суб'єктного складу права спільної влас­ності. Спільне майно належить на праві власності двом або більше особам - співвласникам майна. Співвласниками можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. Таким чином, у даному випадку має місце багатосуб'єктний склад власників. Хоча співвласники повинні діяти спільно при здійсненні права власності, кожен із них виступає як самостійний суб'єкт цивільних відносин. Правовідносини, які виникають з приводу спільного майна, являють собою складну структуру. До них входять два різновиди правовідносин: відносні правовідносини між самими співвласниками щодо будь-якої речі (також їх називають внутрішніит) та абсолютні правовідносини між співвласниками та усіма третіми особами (вони ж зовнішні). Правовідносини першого виду відносними тому, що вони виникають між особами, склад яких чітко визначений. Кожен із співвласників зобов'язаний перед іншими співвласниками діяти розумно та виважено щодо спільного майна, поважати інтереси інших співвласників. У свою чергу він також має право вимагати такої ж поведінки від кожного з інших співвласників. Абсолютні правовідносини виникають між співвласниками майна та усіма третіми особами, тобто не власниками майна. Ці відносини моделюються за загальним типом відносин власності, згідно з яким власнику (у цьому випадку співвласникам) протистоїть необмежене коло зобов'язаних осіб, на яких покладено загальну заборону порушувати право власності. Право спільної власності може розглядатися в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні право власності - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, які виникають із приводу володіння, користування та розпорядження спільним майном. Ці норми закріплені в ЦК, інших законах та підзаконних нормативно-правових актах, які складають житлове, сімейне, земельне законодавство, тощо. В суб'єктивному розумінні право власності складає сукупність правоздатності співвласників майна щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном. У цьому випадку йдеться про конкретних осіб, які мають суб'єктивні права стосовно певної речі. 1.2. Види права спільної власності З виникненням спільної часткової власності виникає багато питань з приводу володіння, користування і розпорядження спільним майном. Деякі з цих питань врегульовані правовими нормами, вирішення інших не повинно суперечити загальним правилам. У Цивільнму кодексі України правовому регулюванню відносин між фізичними особами, які є учасниками спільної часткової власності, безпосередньо присвячені статті 356-367. Названі статті можуть регулювати і відносини між юридичними особами як учасниками спільної часткової власності, але за умови, що вони не суперечать статутній діяльності останніх. Право спільної часткової власності є основним видом права спільної власності Ч. 4 ст. 355 ЦК передбачено, що спільна власність на майно є спільною частковою власністю осіб, крім випадків, коли законом або договором передбачене виникнення право спільної сумісної власності, тобто встановлена презумпція, відповідно до якої спільна власність у випадку її виникнення передбачається спільною частковою власністю [4]. Для спільної часткової власності притаманно, що кожному власнику належить певний розмір частки в праві власності на спільну річ.