Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Одними із пріоритетних завдань нашої держави, визначеними в ст. 3 Конституції України, є охорона життя та здоров’я особи. З моменту незалежності України діє концепція «держава існує для людини», тобто здійснюються активні кроки до забезпечення охорони природних прав людини – життя та здоров’я. З метою ефективного вирішення подібних завдань на державі полягає обов’язок здійснювати захист, убезпечувати суспільство від протиправних посягань на життя та здоров’я особи. Основоположним у цьому плані є ефективна розробка засобів, що спрямовані на охорону цих благ, та результативний комплекс заходів, спрямованих на системну протидію злочинам проти здоров’я особи. Одне з центральних місць займають юридичні норми, які складають розділ ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК України) – злочини проти життя та здоров’я особи.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи дослідження теоретикоприкладних проблем належної кримінально-правової охорони здоров’я особи, а також розгляд на цій основі пропозицій щодо удосконалення чинного КК України та практики його застосування.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі задачі:
визначити чинники соціальної обумовленості кримінальної відповідальності злочинів проти здоров’я особи;
проаналізувати розвиток вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти здоров’я особи, а також здійснити порівняльно-правовий аналіз злочинів проти здоров’я особи в межах КК України та законодавчих актів зарубіжних держав;
розглянути специфіку суспільно-небезпечних діянь у злочинах проти здоров’я особи;
розглянути суб’єктивну сторону складів злочинів проти здоров’я особи;
встановити особливості ознак суб’єкта складів злочинів проти здоров’я особи;
розкрити зміст кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складів злочинів проти здоров’я особи;
на підставі проведеного дослідження сформулювати рекомендації щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність.
Теоретичним і практичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці відомих учених, зокрема: Бажанова М. І., Бантишев О. Ф., Борисова В.І., Галюкової М.І., Гусарева С.Д., Денисової О.В., Дорохіної Ю.А., Катиринчук Є.В., Коржанського М.Й., Сташиса В. В., Тація В. Я., Телесніцького Г. Н. та ін.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правового забезпечення охорони життя та здоров’я особи.
Предметом дослідження є доктринальні, законодавчі та правозастосовчі проблеми кримінально-правової охорони здоров’я особи.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети, задач дослідження та його об’єкта і предмета. Під час виконання роботи використані сучасні методи наукового пізнання, зокрема: порівняльно-правовий метод – слугував для комплексного дослідження законодавства про кримінальну відповідальність щодо охорони здоров’я особи в Україні; історико-правовий метод наукового дослідження – забезпечував можливість виокремлення правових закономірностей виникнення та розвитку кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини проти здоров’я особи. Це, в свою чергу, надає можливість окреслити шляхи вдосконалення злочинів проти здоров’я особи на сучасному етапі; діалектичний метод – використовувався для визначення змісту злочинів проти здоров’я особи, формулювання їхніх понять; соціологічний і статистичний методи використовувалися під час дослідження злочинів проти здоров’я особи, зокрема для узагальнення юридичної практики.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ОСОБИ
1.1. Кримінально-правова охорона здоров’я особи як конституційна гарантія забезпечення прав і свобод людини
Конституція України проголошує найвищою соціальною цінністю крім життя ще й здоров’я особи (ст. 3) та покладає на державу обов’язок забезпечувати їх охорону (ст. 49) всіма правовими засобами (цивільне право, трудове право, адміністративне право та ін.). Конституція України є Основним Законом нашої держави, на якому ґрунтуються всі без винятку закони та інші нормативно-правові акти, не є виключенням і КК України. Саме тому в ч. 1 ст. 3 КК України констатується положення, що КК України ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. В Україні затверджена та функціонує цілісна організаційноправова система (Міністерство охорони здоров’я України та інші органи), що забезпечує охорону цих прав. Важливу роль у цій системі відіграють норми кримінального законодавства, що визначають діяння, які є суспільно небезпечними та злочинними, та кримінально карані наслідки. З урахуванням взаємозв’язку цих норм, вони становлять окрему узгоджену систему – самостійний кримінально-правовий інститут, основою якого є норми, що передбачають відповідальність за діяння, які мають своїм безпосереднім об’єктом здоров’я особи (на відміну від інших діянь, що спричиняють шкоду здоров’ю). Насамперед, це злочини, що передбачені ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження», ст. 123 «Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання», ст. 124 «Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця», ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження», ст. 126 «Побої і мордування», ст. 127 «Катування», ст. 130 «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» та ст. 133 «Зараження венеричною хворобою» КК України.
Так, наприклад, у ст. 27 Конституції України закріплено положення, відповідно до якого кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Кримінально-правовою гарантією цієї конституційної норми є норма КК України, закріплена у ст. 124 «Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця» КК України. Тобто будь-яка особа або інші особи мають право здійснювати захист свого здоров’я від незаконного насильства, це може відбуватися внаслідок необхідної оборони або крайньої необхідності. Конституцією (ст.80, 105, 126) та законами України передбачено випадки, коли затримання не допускається навіть за умов, зазначених у ст. 38 «Затримання особи, що вчинила злочин» КК України. Зокрема, не допускається затримання службових осіб, які користуються правом недоторканності. «Такими службовими особами є Президент України, який на час виконання ним повноважень користується правом недоторканності, народний депутат України, який не може бути затриманий без згоди Верховної Ради України, та суддя, який не може бути затриманий без згоди Верховної Ради України до винесення щодо нього обвинувального вироку судом» . Крім того, Конституція України захищає особу та її здоров’я від злочинів, що вчиняються з певних мотивів – расових, національних, релігійних та інших. В окремих кримінальноправових нормах, що спрямовані на охорону здоров’я особи, передбачено кримінальну відповідальність за злочини, що вчиняються з мотивів расової, національної та релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 та ч. 2 ст. 127 КК України). На думку Н. В. Уварової, «під злочинами проти життя та здоров’я особи, вчиненими з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, пропонується розуміти суспільно небезпечні, протиправні, винні діяння проти життя та здоров’я особи, вчинені суб’єктом злочину з мотивів расової, національної . «Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, та приниження національної честі і гідності, слід розуміти будь-які дії, метою яких є істотне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими» .
Магістр