Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасне українське суспільство переживає складний етап свого розвитку. У країні здійснюється кардинальне перетворення економічної, соціальної та політичної сфер життя, яке супроводжується реформою правової системи, в тому числі законодавства, правотворчих і правоохоронних органів, механізмів і форм реалізації права.
Україна йде по шляху розбудови правової держави і громадянського суспільства. Ефективність перетворень в правовій сфері, так і в державі в цілому, модернізаційні процеси в країні безпосередньо залежать від рівня правової культури сучасного українського суспільства.
Правова культура як суспільне явище і як правова категорія безумовно була предметом наукових досліджень, як в юриспруденції, так і інших суспільних наук, однак вивчалася вона в умовах іншої, в порівнянні з нинішньою, соціальної реальності.
Роль правової культури в житті суспільства багатогранна і дуже важлива. Правова культура є особливою формою гармонійного розвитку людини. Через неї досягається суспільний прогрес, який має на увазі створення власне правових цінностей, що збагачують особистість.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є висвітлення поняття правової культури, а також формування правової культури в процесі юридичної освіти.
Зазначена мета зумовила постановку і вирішення таких наукових завдань:
визначення поняття «правова культура», її сутності та елементів, функцій та видів;
визначення поняття «професійно-правова культура юриста»;
встановлення місця юридичної освіти у формуванні правової культури;
дослідження проблем становлення правової культури та її функціонування в сучасному українському суспільстві.
Об’єктом дослідження є правова культура як феномен життя суспільства.
Предметом дослідження є практичні та теоретичні аспекти сутності правової культури, здійснення впливу юридичної освіти на формування правової культури студентства.
В даній роботі широко використовувались методи: формально- юридичний метод; метод тлумачення правових норм та порівняльно- правовий метод.
РОЗДІЛ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ ТА СТРУКТУРНО-ВИДОВИЙ АНАЛІЗ
1.1. Правова культура: поняття, сутність та елементи
У Конституції України зазначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою [1]. Водночас
реалії українського суспільного життя свідчать, що на даному етапі розвитку
нашого суспільства така держава це – ідеал та мета розвитку нашої країни [3, c. 339]. Для цього нам слід розвивати правову освіту, правову культуру та правосвідомість українських громадян.
Правова культура являється частиною людської культури, сукупністю норм, юридичних інститутів, цінностей, форм і процесів, що виконують завдання щодо правової та соціальної орієнтації людей у конкретному суспільстві.
Слід зазначити, що правова культура не збігається з жодним видом культури (духовної чи то матеріальної і т.д.), тим самим створюючи унікальне та своєрідне поєднання духовних та матеріальних компонентів.
Важливо додати, що певні спільні кордони також є і між правовою та політичною культурою, через те, що діяльність держави, а також суб’єктів політичних відносин входить в сферу правових відносин. Правова культура функціонує та взаємодіє з релігійною, моральною та іншими видами культури.
Відповідно до Закону України «Про культуру» культура – це «сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти» [2].
Не варто недооцінювати роль правової культури в житті суспільства, адже вона є багатогранною.
Правова культура – це своєрідна форма розвитку людини, через яку досягається загально-соціальний прогрес. Цей прогрес має на увазі створення саме правових цінностей, що збагачують особистість, і представляють суспільству необхідні юридичні умови для спокійного і упорядкованого розвитку.
Правова культура є осередком накопичених людством юридичних цінностей. Це організм, елементи якого (такі як норми, юридичні акти та інститути, процеси) володіють якостями продуктів історичного відбору, людського духу, праці. Вказаний вид культури – це практично єдина глобальна форма, через яку відтворюється цінність і своєрідність національних правових феноменів – державності, правопорядку та правової системи.
Правова культура являє собою складну об’єктно-предметну область соціологічного пізнання. Проблема полягає не тільки і не стільки в міждисциплінарній галузі наукового аналізу, внаслідок чого потенційно можливий конфлікт теоретико-методологічних основ дослідження правової культури. Мова, перш за все, йде про те, що соціологічний погляд на правову культуру суттєво відрізняється від теоретичних позицій, розроблених в рамках інших наук.
Правова культура є необхідною умовою щодо формування моральних якостей особистості. Знання сутності права, законності та правосуддя, впевненості в необхідності дотримання законності допомагають утвердженню в свідомості людини моральних принципів. Тому людина виступає творцем суспільства та правовідносин, а не лише самого себе [5, с. 67].
Важливо відзначити, що правова культура:
включає в себе ціннісну оцінку правових інститутів, процесів, форм, діяльності конкретного суспільства. Іншими словами, вона характеризує правові цінності суспільства, прогресивні досягнення в сфері права;
відображає якісний стан правового життя країни. Тому для кожної держави характерний свій рівень правової культури;
є вищою формою усвідомлення інтересів і потреб суспільства в правовому регулюванні, отже, право являє собою соціальну цінність, свого роду юридичне багатство;
становить частину загальної культури. Разом з тим вона займає самостійне, відокремлене місце в соціокультурному просторі;
багато в чому залежить від моральності суспільства і моральних якостей людей, що здійснюють правову діяльність;
служить важливою умовою і передумовою формування правової держави і правового суспільства в цілому.